Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №757/41629/25-п — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/41629/25-п

Номер апеляційного провадження 33/824/796/2026

Суддя суду першої інстанції К. Е. Константінова

Суддя у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 січня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л. Д., розглянув у судовому засіданні в залі суду в місті Києві, справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою захисником Пухальською Наталією Сергіївною, на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2025 року про притягнення

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України,

адреса місця проживання:

АДРЕСА_1

до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП,

у с т а н о в и в :

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 03.08.2025 о 00 год. 30 хв. в м. Києві по вул. Велика Васильківська, 139 А, керував електросамокатом н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці, всупереч вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що зафіксовано на нагрудні боді-камери №472117, № 470670, № 470425 та № 472772 працівників поліції.

Не погоджуючись з постановою судді ОСОБА_1 через свого захисника Пухальську Н. С. подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки під час розгляду даної справи суд неповно з`ясував усі фактичні обставини, не дослідив і не дав належної оцінки наявним у справі доказам, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними і допустимими доказами.

Вказав, що суддя суду першої інстанції не взяв до уваги відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Крім того суддя не врахував, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а проведення огляду на стан сп`яніння військовослужбовця повинно здійснюватися за участю уповноваженої особи Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Протокол про адміністративне правопорушення складено неуповноваженою на те особою, а тому він є недопустими доказом у справі.

Також не враховано доводів захисника щодо відсутності у ОСОБА_1 посвідчення водія. При цьому для керування електросамокатом не потрібно посвідчення водія, а особа, яка ним керує не набуває статусу водія, а має відповідальність як «інша особа», тобто у вигляді накладення штрафу без стягнення у вигляді позбавлення права керування.

Сам факт складання протоколу про адміністративне правопорушення не може бути достатньою підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки для настання відповідальності необхідна наявність належних та допустимих доказів фактичного керування транспортним засобом, які у даній справі відсутні.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Пухальська Н. С. підтримала подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів, наданих апеляційному суду пояснень та поданих доповнень до апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до вимог статей 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для справи. Наявним у матеріалах справи доказам, суд повинен дати належну оцінку.

За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Так, приписами частини першої статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Процедура проведення, проходження та направлення водіїв транспортних засобів на огляд, зокрема щодо стану алкогольного сп`яніння, визначена Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 №1452/735; Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 р. №1103 та ст.266 КУпАП.

Згідно приписів ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими, морськими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Вказані положення Кодексу повністю кореспондуються з положеннями Правил дорожнього руху, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У відповідності до п. 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 №1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

За приписами пункту 1 розділу ІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів проводиться поліцейським лише за наявності у водіїв ознак алкогольного сп`яніння, в той час, як пунктом 12 цього розділу передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4, розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

При цьому згідно п.3 Розділу І цієї Інструкції ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Перевіркою матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 встановлено, що суддя суду першої інстанції розглянув справу у відповідності до вимог статей 245, 252, 280 КУпАП, всебічно, повно і об`єктивно з`ясував обставини вчинення правопорушення та прийняв постанову, зміст якої відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.

Так, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова, якою ОСОБА_1 визнано винним у порушенні ним п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП є обґрунтованою та такою, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №410687 від 03.08.2025, складеним стосовно ОСОБА_1 , у якому зазначено, що останній керував транспортним засобом - електросамокатом н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписами з нагрудної камери інспектора поліції, де зафіксовано вказану подію, що підтверджують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові судді.

Усім зазначеним доказам суд першої інстанції надав належну оцінку та правильно визнав винним ОСОБА_1 у порушенні пункту 2.5 ПДР та вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження обставин справи не ґрунтуються на матеріалах справи, із яких вбачається, що усі обставини справи суддею були досліджені всебічно, повно і об`єктивно, висновки судді ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, а тому у нього не виникло обов`язку проходити огляд на стан сп`яніння, не ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Так, для вирішення питання про доведеність вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, дійсно підлягає доведенню факт керування особою транспортним засобом, що прямо вбачається із диспозиції цієї норми закону.

Між тим, факт керування транспортним засобом повинен доказуватись усією сукупністю доказів, вичерпний перелік яких передбачений ч. 1 ст. 251 КпАП України.

Із наявного в матеріалах справи відеозапису нагрудної камери працівника поліції вбачається інспектор зупиняє двигун керованого ним службового транспортного засобу і підходить до ОСОБА_1 , який стоїть у зустрічній смузі та тримає між ногами електросамокат, тримається за кермо, фари самоката увімкнені. У цей час на електросамокаті під`їжджає дівчника та повідомляє працівникам поліції, що вони із ОСОБА_1 їдуть додому з весілля друзів. ОСОБА_1 вказує, що він військовослужбовець та наразі перебуває у відпустці у зв`язку із весіллям товариша. Працівник поліції вказує цим особам, що вони рухають на електросамокатах по проїзжій частині по зустрічній смузі. На питання працівника поліції ОСОБА_1 вказав, що не вживав алкогольні напої, електросамокатом не керував, посвідчення водія немає. На пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки за допомогою приладу Драгер так і у медичному закладі у лікаря - нарколога відмовився.

У подальшому на відео зафіксовано як ОСОБА_1 припаркував елетросамокат та за допомогою мобільного додатку здійснює фіксацію цілісності самоката та проводить оплату за користування цим електросамокатом. Аналогічні дії здійсює і дівчина.

На відеозаписі відображена зухвала, агресивна поведінка ОСОБА_1 , яка не відповідає обстановці, він висловлюється незензурною лайкою, звинувачує та ображає працівників поліції. Натомість працівники поліції поводять себе спокійно, стримано, пояснюють ОСОБА_1 у чому саме полягає порушення ним Правил дорожнього руху та його обов`язок виконати вимогу поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння та наслідки такої відмови.

Відтак вказі обставини спростовують доводи апеляційної скарги щодо не керування ОСОБА_1 03.08.2025 електросамокатом. Та обставина, що на відеозаписі не відображено саме здійснення руху ОСОБА_1 на елетросамокаті не вазує на те, що він не керував цим транспортним засобом. Ні ОСОБА_1 , ні його захисник не пояснили суду чому ОСОБА_1 перебував на проїздній частині із електросамокатом між ніг, який було приведено у дію, чому він розрахувався за користування самокатом, здійснив звіт за цілосність самокату. Тому суд приходить до висновку, що вищезазначене (заперечення факту керування електросамокатом) є лише намаганням ОСОБА_1 уникнути відповідальності за вчинене правопорушення.

З відеозапису вбачається, що інспектором поліції було неодноразово запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, проте поведінка ОСОБА_1 свідчила про намір ухилитися від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Із відеозапису вбачаться, що ОСОБА_1 висловив відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Йому було роз`яснено інспектором поліції його права та наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Таким чином, вказаним відеозаписом спростовуються зазначені доводи апеляційної скарги. На ньому чітко зафіксована пропозиція інспектора поліції ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`янінн як на місці зупинки за допомогою приладу Drager, так і у найближчому закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога. Від проходження огляду у запропонований поліцейським спосіб як на місці зупинки, так і у медичному закладі у лікаря - нарколога ОСОБА_1 відмовився.

Працівником поліції було роз`яснено ОСОБА_1 наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яння у встановленому законом порядку, відсторонення від керування транспортним засобом, та повідомлено про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за порушення п 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, тому відсутні будь - які сумніви у їх достовірності та істинності.

Апеляційний суд вважає, що відеозаписом із нагрудної бодікамери працівника поліціі зафіксовано обставини, викладені в протоколі і такий відеозапис є доказом, що підтверджує як факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, так і його відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в медичному закладі, а відтак вчинення ОСОБА_1 правопорушення, що йому інкримінується.

При цьому апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 зобов`язаний був виконати вимогу працівника поліції про проходження огляду на стан сп`яніння незалежно від його згоди чи незгоди із діями поліції. Зазначене прямо передбачено абз. 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», які покладають на водія безумовний обов`язок виконати передбачені законом вимоги поліції, в тому числі про проходження огляду на стан сп`яніння.

При цьому, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що він був складений не за перебування водія у стані алкогольного сп`яніння, а саме за відмову водія від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння, що є окремою складовою диспозиції ч. 1 ст. 130 КупАП.

Таким чином відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння є порушенням вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху і утворює самостійний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що не враховано ОСОБА_1 та його захисником.

При цьому апеляційний суд зауважує, що електросамокат є транспортним засобом у розумінні закону.

Так, згідно зіст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-II від 05.04.2001електричний колісний транспортний засіб - це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів»№ 2956-IXвід 24.02.2023, електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Пунктом 1.10 ПДРвизначено, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Постановою Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22 визначено, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сеґвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства, електросамокат віднесено до транспортних засобів, а отже на осіб, які керують цим транспортним засобом поширюється діястатті 130 КУпАП.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п. 2.5 ПДР щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9 а) ПДР щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

З огляду на вищевикладене, електросамокат, яким керував ОСОБА_1 як учасник дорожнього руху - водій, офіційно визнається транспортним засобом, за керування яким з ознаками алкогольного сп`яніння та відмова від проходження огляду на встановлення такого стану у встановленому законом порядку, настає адміністративна відповідальність, передбачена ст.130 КУпАП.

Відтак, доводи про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу. Таку позицію ОСОБА_1 слід розцінювати, як намагання уникнути встановленої законом відповідальності за скоєне.

Протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення є належними та допустимими письмовими доказами в розумінністатті 251 КУпАП, оскільки містять відомості про подію правопорушення (час, місце, суть) і факт притягнення особи до відповідальності, що підтверджує склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Дії поліцейських жодним чином не призвели до звуження чи обмеження конвенційних та/або конституційних прав водія чи його основоположних свобод, не обмежили водія в можливостях ефективно використати свої права, в тому числі право пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу чи у лікаря - нарколога у медичному закладі, та не ставить під сумнів походження доказів, їх надійність та достовірність.

Відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Долучений до матеріалів справи відеозапис з нагрудних камер працівників поліції є належним та допустимим доказом, оскільки на даному відеозаписі об`єктивно зафіксовані обставини адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні.

Також суд апеляційної інстанції враховує, що відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп`яніння, є грубим і досить поширеним правопорушенням. Дії вчинені ОСОБА_1 характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпеку, становлять небезпеку дорожнього руху та несуть загрозу для його учасників.

ОСОБА_1 реалізував своє право керувати електросамокатом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 266 КУпАП направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 затверджено Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду.

Огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС (п. 2 Порядку № 1103).

Пунктом 3 Порядку № 1103 визначено, що огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Аналіз указаної норми закону дає підстави стверджувати те, що законодавцем було передбачено два варіанти гарантування законності проведення поліцейським дій, пов`язаних із виявленням стану алкогольного сп`яніння та фіксування відповідних результатів, можливості використання цих результатів у якості доказу, оцінки цих доказів з точки зору їх належності та допустимості, а також урегулювання будь-яких суперечностей, які можуть виникнути при вчиненні цих дій, підтвердження чи спростування законності вчинюваних дій при чому як поліцейськими, так і особами, щодо яких проводиться огляд, а також іншими особами, присутніми при вчиненні цих дій.

У суду відсутні підстави ставити під сумнів достовірність даних, зафіксованих на відеозаписі, наданому працівниками поліції.

За таких обставин, дії поліцейських щодо фіксації відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольно сп`яніння та складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відповідають положенням ст.266 КУпАП та «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 №1452/735, тому твердження захисника про те, що поліцейським належним чином не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 ПДР не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.

Суддя суду першої інстанції вірно вважав, що при оформленні матеріалів про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП поліцейськими не було допущено порушень вимог ст. 266 КУпАП, Інструкції та Порядку, що призвели б до порушення основоположних/фундаментальних прав особи, які у свою чергу потягли за собою визнання здобутих доказів недопустимими.

Апеляційний суд вважає, що у матеріалах справи містяться докази, які беззаперечно доводять порушення водієм ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно п. 27 постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Процедура оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395.

Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог статті 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

З аналізу положень вказаної статті вбачається, що у даній справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ - акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху на всій території України (ст.ст.254, 255 КУпАП), тому є не тільки обов`язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів) та в силу положень ст.251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Маючи ознаки алкогольного сп`яніння, вказані у протоколі, відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, відповідно до якого, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Саме невиконання ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху є об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і являється предметом судової перевірки у даній справі.

Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №410687 від 03.08.2025 за своїм змістом відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, складений, відповідно до ст.255 КУпАП, уповноваженою на те особою, в ньому зазначена дата і час його складення, обставини вчинення адміністративного правопорушення (суть правопорушення, у даному випадку також зазначені ознаки алкогольного сп`яніння та порядок проходження огляду на стан сп`яніння), з посиланням на конкретний пункт ПДР та статтю КУпАП, порушення якого інкримінується ОСОБА_1 відповідальність за вчинення якого, передбачена КУпАП.

Протокол підписаний особою, яка його склала із зазначенням всіх необхідних даних та особою, відносно якої його складено. У протоколі ОСОБА_1 не вказав, що не керував транспортним засобом, лише проставив у ньому свій підпис.

Будь - яких зауважень особа, відносно якої складено протокол, щодо нероз'яснення йому прав, позбавлення його права на захист, відсутності пропозиції проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, про що прямо вказано інспектором поліції у протоколі, не зазначив.

Частиною 2 статті 19 Конституції України декларовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 11 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Уповноважені підрозділи органів Національної поліції наділені владними управлінськими функціями, та вжиттям відповідних заходів, а тому оскарження їх дій та прийнятих ними рішень носить публічно-правовий характер та має розглядатись адміністративним судом в порядку визначеному КАС України.

Доводи апеляційної скарги про необхідність залучення представника Військової служби правопорядку у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, апеляційни суд відхиляє як необгрунтовані з огляду на наступне.

Так, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» визначено, що до компетенції ВСП належить забезпечення правопорядку серед військовослужбовців під час виконання ними службових обов`язків, а також у військових частинах та місцях дислокації.

Разом з тим, у справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 03.08.2025 (тобто під час складання адміністративного протоколу) перебував у відпустці, тобто не виконував службових (бойових) завдань, про що сам зазначив працівникам поліції, що зафіксовано на відеозаписі. На якому також зафіксовано, що ОСОБА_1 перебуває у цівільному одязі. Відтак у працівників поліції не виникло зобов`язань у залученні представників ВСП ЗСУ для проведення огляду та/або оформлення адміністративних матеріалів.

Усі матеріали справи зібрані працівниками патрульної поліції, які діяли в межах своїх повноважень, протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.

Доказів оскарження дій працівників поліції при складенні протоколу про адміністративне правопорушення у встановленому законом порядку ОСОБА_1 та його захисником апеляційному суду не надано.

Будь - яких порушень при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б стали підставою для скасування постанови судді суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23.12,2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.cт.283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, апеляційний суд, оцінюючи кожен наведений доказ за своїм внутрішнім переконанням, вважає їх належними, допустимими та достовірними, а їх сукупність є достатньою, що обгрнутовано покладено суддею суду першої інстанції в основу постанови щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки останній, керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, на вимогу поліцейського, відмовився пройти у встановленому порядку огляд з метою визначення стану алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування відносно ОСОБА_1 більш м`якого адміністративного стягнення, ніж передбаченого санкцією частини 1 статті 130 КУпАП, тобто без позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до частини 2статті 7 КУпАПпровадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Зі змісту постанови судді вбачається, що суддя суду першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, за вказане порушення на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом відповідно до санкції частини 1статті 130 КУпАП.

Статтею 23 КУпАПвизначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 33 КУпАПвизначені загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина 2 статті 33 КУпАП).

Санкцією частини 1статті 130 КУпАПпередбачено накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Указане адміністративне стягнення, визначене законодавцем у частині 1 статті 130 КУпАП, як основне, так і додаткове, є безальтернативним.

За таких обставин у цій справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 суддя за результатами розгляду справи, застосувавши до правопорушника стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, діяв відповідно до імперативних приписів частини 1 статті 130 КУпАП.

З огляду на безальтернативність та імперативність приписів частини 1 статті 130 КУпАПщодо необхідності одночасного накладення, як основного, так і додаткового стягнення, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність незастосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому законом не визначено будь-яких повноважень суду щодо можливості не призначати такий вид адміністративного стягнення відносно військовослужбовців.

Інший підхід суперечитиме положенням статті 7 КУпАП, відповідно до якої провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Доводи апеляційної скарги про те, що суддя суду першої інстанції при накладенні на ОСОБА_1 стягнення за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не вправі був застосовувати адміністративне стягнення щодо нього у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не отримувала посвідчення водія,не є переконливими, з огляду на таке.

Згідно ст.ст. 23, 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом`якшують і обтяжують відповідальність та враховується мета адміністративного стягнення, яка застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративне стягнення у виді накладення штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом.

Отже, оскільки санкцією статті не передбачено альтернативного застосування стягнення, тому суд першої інстанції, з дотриманням вимог ч. 1 ст. 130КУпАП обґрунтовано застосував відносно ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Слід зазначити і те, що стаття 30 КУпАП не перешкоджає застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, Правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею Правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

Підхід щодо неможливості призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст.ст.33, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, то вони також не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

У своєму рішенні від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (OHalloran and Francis v. The United Kingdom), заяви №15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі», а тому апеляційний суд вважає, що працівником поліції при складанні щодо правопорушника протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції належним чином були досліджені докази, що містяться у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, яким суддя надав належну правову оцінку, з такою оцінкою доказів погоджується і суд апеляційної інстанції.

Отже, апеляційний суд вважає, що будь-яких порушень при складенні протоколу про адміністративне правопорушення, які б стали підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено. Відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння є порушенням вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху і утворює самостійний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону та повністю доводять вину ОСОБА_1 у порушенні ним п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 130 КУпАП.

Застосування принципу «поза розумним сумнівом» у даній справі є доречним, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутній будь - який розумний сумнів у винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Встановлені судом обставини справи повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що йому інкримінується.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддею суду першої інстанції повно і всебічно встановлені фактичні обставини правопорушення на підставі наявних в матеріалах справи і досліджених в судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду.

Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою суддею постановою, та свідчать про намір ОСОБА_1 уникнути відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, проте висновків судді вони не спростовують.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у справі зібрано достатньо доказів на підтвердження факту порушення водієм ОСОБА_1 пункту 2.5 Правил дорожнього руху та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відповідає встановленим фактичним обставинам справи, а тому постанова судді Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.

Підстави для її скасування та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, про що заявляються вимоги в апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану захисником Пухальською Наталією Сергіївною, залишити без задоволення.

Постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Л. Д. Поливач