Постанова від 21 січня 2026 р. у справі №363/2835/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2026 року м. Київ

Справа № 363/2835/24

Провадження: № 22-ц/824/4203/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гороховської Альони Олександрівни в інтересах ОСОБА_1

на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рукас О. В.,

у справі за заявою ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна заінтересовані особи: Опікунська рада при виконавчому комітеті Петрівської сільської ради Київської області,

в с т а н о в и в:

В червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, мотивуючи її тим, що вона є рідною матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має вроджені вади здоров`я, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та не здатна до самообслуговування. ОСОБА_3 має синдром Ретта, ДЦП, спастичний тетрапарез, структурну епілепсію резистентної до протисудомної терапії, мікроцефалію, синдром затримки розвитку, еквінусну постанову правої стопи, еквноварусну постановку лівої стопи. Зазначені хвороби викликають відсутність мовлення та комунікації, негативно впливають на здатність сприйняття та усвідомлення подій оточуючого світу, спричиняють часті судоми та порушення рухових функцій. До 18 років лікарсько-консультативною комісією ОСОБА_3 було присвоєно категорію дитини-інваліда підгрупи А, зазначено про стійкі порушення функцій організму, виключно високу міру втрати здоров`я, залежність від постійного стороннього догляду та фактичну нездатність до самообслуговування. З досягненням повноліття ОСОБА_3 визнана безстроково інвалідом за групою першою підгрупою А, констатовано потребу в постійному сторонньому догляді, нагляді та допомозі, реабілітаційних заходах. ОСОБА_3 рекомендовано лікування в психо-неврологічному диспансері. Попри настання віку, з яким особа набуває повної цивільної дієздатності, ОСОБА_3 є цілком непрацездатною та не має відповідного рівня усвідомлення і світосприйняття, що є достатнім для самостійного життя і участі в правочинах. Генетична вада, в силу особливостей захворювання, не може бути вилікувана, проте реабілітаційні заходи, відповідні процедури та належний догляд покращують умови життя ОСОБА_3 . Вказує, що стан ОСОБА_3 залежить від умов та оточення, в якому вона знаходиться. ОСОБА_3 проживає спільно з нею, заявницею, за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 має медичну освіту, спеціальні знання та навички, необхідні для коректного догляду доньки у відповідності з рекомендаціями лікарів, має досвід роботи медиком та наразі працює за спеціальністю лікаря-ендокринолога амбулаторно-консультативного відділення у Київському міському клінічному ендокринологічному центрі. Вказане свідчить про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном ОСОБА_3 , про що також зазначено у висновку Опікунської ради виконавчого комітету Петрівської сільської ради.

Ураховуючи, що ОСОБА_3 внаслідок наявного у неї стійного хронічного захворювання не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує постійного стороннього догляду, просила визнати ОСОБА_3 недієздатною та встановити над нею опіку та призначити її, ОСОБА_2 , її опікуном.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатною.

Встановлено опіку над ОСОБА_3 та призначено її опікуном ОСОБА_2 .

Встановлено строк дії рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатною - два роки.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гороховська А. О.в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просила:

залучити ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

виключити з мотивувальної частини рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19.09.2024 року у справі № 363/2835/24 формулювання:

«Доглядом, утриманням доньки займається лише ОСОБА_2 »;

виключити з мотивувальної частини рішення посилання на те, що ОСОБА_2 займається утриманням ОСОБА_3 , турбується про матеріальне забезпечення родини, забезпечує всіма необхідними матеріальними благами, медичним доглядом, лікуванням та реабілітаційними заходами;

доповнити мотивувальну частину рішення зазначенням про те, що ОСОБА_1 бере участь в утриманні ОСОБА_3 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, вийшов за межі предмета та підстав заявлених вимог, безпідставно встановивши обставини, які не були предметом судового розгляду та не мали правового значення для вирішення питання про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Вказує, що справа розглядалася в порядку окремого провадження та стосувалася виключно психічного стану ОСОБА_3 , її здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості встановлення над нею опіки. Водночас суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення навів висновки щодо участі або неучасті батька в матеріальному утриманні доньки, що не було предметом доказування у даній справі.

На думку скаржника, такі твердження суду мають оціночний характер, не ґрунтуються на дослідженні належних і допустимих доказів та можуть створити хибне уявлення про виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, а також негативно вплинути на його права та законні інтереси у можливих майбутніх правовідносинах.

Апеляційна скарга також містить доводи про те, що суд першої інстанції, фактично вирішуючи питання, пов`язані з утриманням повнолітньої дитини з інвалідністю, не залучив ОСОБА_1 до участі у справі, чим, на переконання апелянта, порушив принцип змагальності та право особи бути почутою судом.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Гороховська А. О. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з?явились. про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали справи. перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення заявника її опікуном.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з дитинства має вроджені стійкі порушення здоров?я, зокрема, синдром Ретта, дитячий церебральний параліч, спастичний тетрапарез. структурну епілепсію, мікроцефалію, синдром затримки розвитку, Що зумовлює відсутність мовлення, неможливість комунікації, порушення рухових функцій та повну залежність від стороннього догляду.

До досягнення повноліття ОСОБА_3 була визнана дитиною з інвалідністю підгрупи А, а після досягнення 18-річного віку, безстроково визнана особою; інвалідністю І групи підгрупи А з потребою у постійному сторонньому догляді, нагляді та допомозі.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 проживає разом із матір?ю, ОСОБА_2 , яка здійснює за нею повсякденний догляд. Заявниця має медичну освіту. працює лікарем-ендокринологом, володіє необхідними знаннями та навичками для здійснення належного догляду за станом здоров?я доньки.

В межах розгляду справи судом першої інстанції була призначена судово- психіатрична експертиза.

Згідно з висновком експерта № 365-ц від 21 серпня 2024 року ОСОБА_3 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді глибокої розумової відсталості, не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує постійного стороннього догляду та встановлення опіки.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Петрівської сільської ради Київської області надав висновок про доцільність встановлення опіки над ОСОБА_3 та призначення її опікуном ОСОБА_2

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що зібрані у справі докази в їх сукупності свідчать про наявність у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хронічного, стійкого психічного розладу, який позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до вимог статті 39 Цивільного кодексу України є підставою для визнання фізичної особи недієздатною.

Суд дійшов висновку про те, що встановлення опіки над ОСОБА_3 є необхідним для забезпечення захисту її прав та законних інтересів, а призначення опікуном ОСОБА_2 відповідає найкращим інтересам підопічної, з огляду на родинні відносини між ними, умови проживання, стан здоров`я та можливість заявника належним чином виконувати обов`язки опікуна.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилався на те, що судом було вирішено справу за його відсутності, без залучення його до участі у справі, попри те, що він є батьком особи, стосовно якої ухвалено рішення про визнання її недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.

Частиною першою статті 17 та частиною другою статті 352 ЦПК України визначено, що право на апеляційне оскарження мають не лише учасники справи. а й особи, які не брали участі у справі, якщо судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки.

Як роз?яснено у пункті 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3, така особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів чи обов?язків, а відповідний правовий зв?язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.

Колегія суддів ураховує, що важливою складовою сімейного життя є право жити разом, підтримувати сімейні зв?язки та розвивати сімейні відносини. Поняття «сімейне життя» є автономним і визначається фактом реального існування тісних особистих зв?язків.

Відповідно до частини другої статті З Сімейного кодексу України сім?ю складають особи, які: спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Разом із тим стаття 2 СК України визначає коло сімейних відносин, що регулюються Сімейним кодексом, і не поширює його дію, зокрема, на відносини між двоюрідними родичами, тітками, дядьками та племінниками.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що членами сім?ї можуть бути не лише близькі родичі, а й інші особи, за умови їх постійного спільного проживання та ведення спільного господарства. Обов?язковими критеріями при цьому є: спільні витрати, спільний бюджет, взаємна допомога, участь в утриманні житла, наявність домовленостей, що свідчать про реальність сімейних відносин.

Крім того, у статті 25-1 КЗПП України до близьких родичів віднесено, зокрема. батьків і дітей.

Аналогічний, розширений підхід закріплено і в статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», яка визначає батьків і дітей як близьких осіб незалежно від факту спільного проживання, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду. викладеною у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 3723474/21.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Водночас, колегія суддів відмічає, що предметом розгляду даної справи є встановлення психічного стану ОСОБА_3 , і здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також питання встановлення над нею опіки та призначення опікуна. При цьому, питання виконання батьківських обов?язків чи участі батька в утриманні доньки судом першої інстанції не вирішувалися.

Разом із тим, з огляду на наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стійкого родинного зв?язку «батько - дитина», який відповідно до наведених норм законодавства та правових позицій Верховного Суду охоплюється поняттям близьких осіб і сімейних відносин, колегія суддів доходить висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення опосередковано зачіпає права та законні інтереси ОСОБА_1 .

За таких обставин право ОСОБА_1 на апеляційне оскарження судового рішення є допустимим у розумінні статті 352 ЦПК України.

Отже, з апеляційної скарги убачається, що ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, у зв?язку з чим колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених вимог та з урахуванням характеру відповідного виду провадження, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно з положеннями ЦІК України, справи про визнання фізичної особи недієздатною розглядаються в порядку окремого провадження, метою якого є не вирішення спору про право, а встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів та станів, з якими закон пов?язує виникнення, зміну або припинення прав та обов?язків.

У такій категорії справ суд визначає: обсяг і характер обставин, що підлягають встановленню, межі судового розгляду, а також оцінює подані докази виключно з огляду на предмет заявленої вимоги, без виходу за її межі.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі заявлених вимог, що є загальним процесуальним принципом. застосовним також і в окремому провадженні з урахуванням його специфіки.

Згідно з пунктами 1-3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: встановлені судом фактичні обставини та зміст правовідносин з посиланням на докази; докази, які судом відхилені, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення заявлених вимог, крім випадків. коли відповідний аргумент очевидно не стосується предмета розгляду або є явно необгрунтованим.

Отже, у справах окремого провадження суд зобов?язаний надати оцінку лише тим доводам і запереченням, які стосуються предмета заяви та меж судового розгляду. визначених процесуальним законом, і не зобов?язаний досліджувати доводи, що виходять за ці межі або не впливають на вирішення питання, поставленого на розгляд суду.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , не погоджується з окремими висновками суду першої інстанції, викладеними у мотивувальній частині рішення. вважаючи, що судом були встановлені факти та наведені твердження щодо нього, які. на його думку, не відповідають дійсності.

Зокрема, зазначає, що суд безпідставно визнав доведеним факт одноособового утримання спільної доньки лише ОСОБА_2 , не здійснив належної перевірки достовірності відповідних пояснень заявниці та не дослідив подані ним докази щодо участі батька в утриманні дитини. У зв?язку з цим ОСОБА_1 просив виключити з мотивувальної частини рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 року у справі № 363/2835/24 такі формулювання:

«доглядом, утриманням доньки займається лише ОСОБА_2 » та посилання на те, що ОСОБА_2 здійснює повне матеріальне забезпечення ОСОБА_3 , забезпечує її медичним доглядом, лікуванням та реабілітаційними заходами.

Оцінюючи наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів відмічає. що предметом розгляду у цій справі є встановлення факту наявності у ОСОБА_3 хронічного, стійкого психічного розладу, її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також необхідність встановлення над нею опіки і призначення опікуна. Справу розглянуто в порядку окремого провадження, яке не передбачає вирішення спору про право між сторонами.

Отже, питання участі батька в матеріальному утриманні дитини, розподілу витрат на її забезпечення, сплати коштів на утримання. поділу майна або визначення обсягу виконання батьківських обов?язків не входили до предмета судового розгляду конкретно в цій справі та не могли бути предметом повноцінної оцінки судом першої інстанції.

Посилання скаржника на те, що наведені у мотивувальній частині судового рішення висновки створюють для нього негативні правові наслідки та матимуть преюдиціальне значення, колегія суддів вважає необгрунтованими.

Адже, відповідно до вимог процесуального закону, преюдиціальне значення мають лише ті факти, які були предметом дослідження суду, встановлювалися як юридично значущі та покладені в основу вирішення спору про право. Водночас, наведені мотивувальній частині судового рішення висновки щодо фактичних обставин догляду та утримання дитини були зроблені судом виключно в контексті пояснень заявника про можливість та доцільність призначення конкретної особи опікуном, а не з метою встановлення прав чи обов?язків батька саме в площині матеріального утримання дитини.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що зазначені судом формулювання не створюють самостійних правових наслідків, не встановлюють для скаржника, ОСОБА_1 , обов?язку та не мають преюдиціального характеру для інших можливих спорів між сторонами.

При цьому, подані ОСОБА_1 докази, зокрема, скріншоти, довідки. квитанції, платіжні доручення за 2019-2025 роки щодо оплати комунальних послуг, оплати послуг няні, утримання будинку, в якому проживає мати з дитиною, а також матеріального забезпечення сім?ї, стосуються правовідносин іншої правової природи та можуть бути предметом дослідження і правової оцінки в межах відповідного позовного провадження, зокрема, у справах про стягнення коштів на утримання дитини або поділмайна подружжя.

Колегія суддів також зауважує, що обставина неучасті батька у розгляді цієї справи не позбавляє його права спростовувати наведені твердження в іншому судовому провадженні, де предметом розгляду буде безпосередньо визначення обсягу його прав та обов?язків, а відповідні факти підлягатимуть повному і всебічному дослідженню з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та не є підставою для виключення оспорюваних формулювань із мотивувальної частини судового рішення.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що апеляційне провадження не є механізмом редакційного виправлення мотивів судового рішення, якщо резолютивна частина рішення є законною та обґрунтованою, а права апелянта не порушені безпосередньо.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незалучення ОСОБА_4 до участі у справі, колегія суддів зазначає, що хоча скаржник є батьком особи, визнаної недієздатною, і ухвалене судове рішення опосередковано стосується його інтересів. предметом розгляду у даній справі не були питання визначення способу утримання дитини, розподілу обов?язків між батьками чи вирішення аліментних або майнових спорів, у зв?язку з чим обов?язку залучення обох батьків до участі у справі закон не передбачає.

Крім того, інтереси ОСОБА_3 під час розгляду справи були забезпечені участю адвоката, призначеного для надання безоплатної правничої допомоги, а також перебували під контролем органу опіки та піклування, що виключає порушення її прав та законних інтересів.

За таких обставин, відсутність ОСОБА_1 серед учасників справи не призвела до неправильного вирішення справи по суті, а незгода скаржника з окремими оціночними формулюваннями мотивувальної частини судового рішення не є підставою для його зміни.

3 огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Гороховської А. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Гороховської Альони Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 вересня 2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура