Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №753/7739/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7739/25

провадження № 2/753/6867/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Дарницького районного міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 15.02.2022 року він та відповідач ОСОБА_2 уклали договір позики. На підтвердження укладення договору позики, відповідач власноруч написав розписку, у відповідності до якої ОСОБА_2 взяв у нього 2 500,00 Євро, які зобов`язався повернути до 15.04.2022 року.

Разом з тим, в обумовлений строк відповідач ОСОБА_2 позичені кошти не повернув.

З метою досудового врегулювання спору, він неодноразово звертався до відповідача з усним проханням повернути кошти, проте борг ОСОБА_2 так і не повернув, а згодом перестав виходити на контакт.

Оскільки відповідач вчасно не повернув суму позики, позивач вважає, що ОСОБА_2 повинен сплатити йому 3% річних за 1 091 день прострочення виплати заборгованості у розмірі 224,17 Євро.

З огляду на викладене, просить суд стягнути з відповідача на його користь 2 500,00 Євро, що у гривневому еквіваленті складає 113 850,00 грн., 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 224,17 Євро, що у гривневому еквіваленті складає 10 208,70 грн. та судовий збір у розмірі 1 240,59 грн. (а.с. 1-11, 20, 21-30).

Ухвалою Дарницького районного міста Києва від 14.07.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін (а.с. 31).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, звернувся до суду з клопотанням, в якому він підтримав позов, просить суд проводити судовий розгляд без його участі, проти прийняття заочного рішення не заперечує.

Відповідач, належним чином, у відповідності до вимог п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву не подав, викликався до суду судовою повісткою за адресою реєстрації, однак конверт повернувся до суду без вручення адресату з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

У відповідності до ч. 8 ст. 178ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 211, ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 15.02.2022 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до умов якого, позикодавець ( ОСОБА_1 ) передав, а позичальник ( ОСОБА_2 ) прийняв у власність грошові кошти в сумі 2 500,00 Євро.

Підтвердженням факту укладення договору позики та отримання відповідачем коштів є Розписка від 15.02.2022 року (а.с. 7).

Зі змісту розписки вбачається, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 2 500,00 Євро, які він зобов`язується повернути до 15.04.2022 року.

Разом з тим, у встановлений строк, відповідач ОСОБА_2 борг не повернув. Матеріали справи доказів зворотного не містять, як і не містять доказів часткового погашення відповідачем заборгованості.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) також свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане позичальником.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у позивача ОСОБА_1 виникло право звернення до суду за захистом порушених прав та стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та таке право підлягає судовому захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності із ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У відповідності із ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт укладання договору позики між сторонами підтверджується розпискою, в якій зазначена сума коштів, яка була надана відповідачу ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 , із зазначенням кінцевого строку виконання зобов`язань за даною розпискою щодо повернення суми позики (15.04.2022 року).

Під час розгляду справи вказані обставини не були будь-яким чином спростовані відповідачем.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Це вбачається із позиції Верховного Суду України у справі № 373/2054/16, в якій зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому, укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті і порядку визначення у рішенні еквівалента суми боргу в національній валюті містяться також у постанові ВП ВС від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.

Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті не суперечать чинному законодавству та є обґрунтованими.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, суд приходить до наступного висновку.

Так, згідно вимог ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Період прострочення основного грошового зобов`язання розпочався з 16.04.2022 року (наступного дня після встановленого строку повернення позики) та триває до моменту ухвалення рішення судом. Однак, суд враховує, що відповідно до п. 18 перехідних положень ЦК України, на час дії воєнного стану зупиняється нарахування штрафних санкцій та пені за невиконання чи несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який неодноразово продовжувався. Таким чином, нарахування 3% річних підлягає зупиненню з 24.02.2022 року.

Оскільки стороною позивача 3% річних нараховано за період дії в Україні воєнного стану, вимоги про її стягнення з відповідача задоволенню не підлягають відповідно до положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Окрім того, боргова розписка, що є єдиним письмовим доказом укладення договору позики між сторонами та підтвердженням передачі грошових коштів, не містить жодних умов щодо нарахування та сплати процентів за користування позиченими коштами.

Позивачем не було надано жодних інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність домовленості між сторонами про сплату таких відсотків. Відсутність письмової згоди сторін щодо процентів за користування позикою в борговій розписці свідчить про те, що даний договір є безпроцентним, а отже, вимога позивача у цій частині є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1 138,48 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (з розрахунку: 1 240,59 грн. х 91,77 %, де 124 058,70 грн. - ціна позову, 113 850,00 грн. - сума задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 524, 530, 533, 610, 1046, 1047, 1048 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 141, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та 3% річних - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.02.2022 року у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) Євро, що у гривневому еквіваленті складає 113 850 (сто тринадцять тисяч вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 138 (одна тисяча сто тридцять вісім) гривень 48 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомий, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: Осіпенко Л.М.