Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №752/2040/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2040/25

Провадження №: 2/752/1002/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва», Комунальне підприємство) звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у загальному розмірі 21545,67 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 01.05.2015 надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, зокрема, в будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №388934124 від 30.07.2024, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . Свої обов`язки по оплаті витрат на утримання будинку й прибудинкової території відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого у останньої станом на 01.11.2024 виникла заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у загальному розмірі 21545,67 грн, яка складається з основного боргу в сумі 16554,51 грн, інфляційних втрат у розмірі 3804,82 грн, а також 3% річних у сумі 1186,34 грн. У зв`язку із тим, що відповідач добровільно не погашає виниклу за нею заборгованість за надані позивачем послуги, Комунальне підприємство змушене було звернутись до суду із вказаним позовом відповідно до вимог якого просило суд стягнути із відповідача на його користь вказаний розмір заборгованості, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 для розгляду цивільної справи №752/2040/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило. Відповідач повідомлялась про розгляд справи належним чином, шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття провадження на адресу її зареєстрованого місця проживання, проте поштове відправлення повернулося на адресу суду, як неотримане.

При цьому, ОСОБА_1 обізнана про наявність даного судового провадження, адже 18.02.2025 остання подала через канцелярію суду заяву, у якій просили припинити провадження у справі у зв`язку зі сплатою заборгованості.

29.01.2026 року представником позивача уточнено позовні вимоги, оскільки позивачка сплатила заборгованість у сумі 16554,51 грн. Просили суд стягнути 3804,82 грн. інфляційні втрати та 1186,34 грн. 3% річних.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач не скористалась своїм процесуальним правом та у встановлений судом строк не подала до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом установлено, що на підставі рішення Голосіївської районної в м.Києві ради від 19.10.2010 за №41/10 майно територіальної громади Голосіївського району м.Києва передано з балансу Голосіївської районної в м.Києві ради на баланс Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» 31.10.2010. Зокрема, на баланс та утримання до Комунального підприємства було передано житловий будинок АДРЕСА_3 .

Згідно з рішенням Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» №270/270 від 09.10.2014 було перейменовано Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району» в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» та віднесено його до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до пункту 2.1. Статуту КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» підприємство створено з метою забезпечення ефективного управління, належного утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об`єктів благоустрою та отримання прибутку.

На виконання зазначених послуг позивачем укладені договори з суб`єктами господарювання щодо закупівлі електричної енергії, надання послуг з дератизації та дезінсекції, обслуговування вентиляційних каналів, телекомунікаційного обладнання, технічного обслуговування ліфтів тощо.

Судом також установлено, що згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав за №388934124 від 30.07.2024 відповідач є власником квартири загальною площею 45,6 кв.м, яка розташована за адресою - АДРЕСА_4 .

Як указував позивач у своїй позовній заяві, через знехтування відповідачем своїм обов`язком на укладення відповідного договору про надання житлово-комунальних послуг, між сторонами не укладався письмовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а відтак до правовідносин сторін застосовуються положення про уніфікований публічний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 за № 529 (публікація в ЗМІ - газета Київської міської ради «Хрещатик» №9(4695) від 14.07.2015).

Тарифи на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій був затверджувалися розпорядженнями Київської міської державної адміністрації «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій» №442 та №668, де також передбачалася оплата таких послуг не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов' язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У відповідності до статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуги з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Разом з тим, хоч у частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 вказаного Закону споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а з таким правом споживача прямо кореспондується і його обов`язок оплачувати житлово-комунальні послуги (пункт 5 частини другої статті 7 Закону).

Відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг не може слугувати підставою для відмови у позові, оскільки укладення вказаного договору є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження №61-63св18) та у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Так, як встановлено частиною четвертою статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 162 Житлового кодексу України передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідач споживає житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території (квартплата), про що отримує від позивача відповідні рахунки на оплату.

З розрахунку, наданого позивачем, убачається, що з січня 2020 року по жовтень 2024 року по особовому рахунку НОМЕР_1 за адресою - АДРЕСА_5 , у відповідача станом на 01.11.2024 виникла заборгованість з оплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, яка складається з основного боргу в сумі 16554,51 грн, інфляційні втрати складової боргу - 3804,82 грн, 3% річних у сумі 1186,34 грн, що разом становить 21545,67 грн.

Оскільки відповідач не сплачувала надані позивачем послуги, позивач звернувся до суду про стягнення з неї боргу за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у вказаному вище розмірі.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач до ухвалення рішення у цій справі оплатила суму основного боргу в розмірі 17413,12 грн, на підтвердження чого надала відповідні докази.

При цьому, зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви вбачається, що нею була здійснена сплата заборгованості, яка виникла перед Комунальним підприємством за надані ним послуги. Здійснена відповідачем проплата виниклого у неї боргу відповідає сумі нарахованої заборгованості по наданим житлово-комунальним послугами за спірний період з січня 2020 року по жовтень 2024 року та за наступний період з листопада 2024 року по січень 2025 року, що передували здійсненню ОСОБА_1 такої оплати.

У відповідності до вимог пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ЦПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

З огляду на викладене, у зв`язку зі сплатою відповідачем заборгованості за надані їй послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій після пред`явлення позову позивачем, провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 16554,51 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19).

З огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов`язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Доказів про сплату нарахованих позивачем на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3%річних відповідачем при поданні до суду заяви про сплату суми основного боргу надано не було.

При цьому суд звертає увагу, що стаття 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Проте, 24 лютого 2022 року з 5-30 в Україні відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено воєнний стан, який дії на даний час.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року №206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року скасовано заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі, окрім територій, де ведуться бойові дії згідно з переліком Мінреінтеграції.

Згідно розрахунку позивача 3% річних та сума інфляційних втрат нараховані на заборгованість з оплати наданих житлово-комунальних послуг у період з січня 2020 року по жовтень 2024 року, а в період з лютого 2022 року по квітень 2022 року їх нарахування позивачем не здійснювалося.

Тобто, в період дії воєнного стану позивачем у період з травня 2022 року по грудень 2023 року було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість відповідача, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, до скасування постановою Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року заборони на таке нарахування.

Таким чином, позивачеві слід відмовити у стягненні з ОСОБА_1 нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за період з травня 2022 року по грудень 2023 року, стягнувши з відповідача за несвоєчасне внесення плати за надані послуги за період січня 2020 року по жовтень 2024 року нараховані на підставі статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних за період з січня 2020 року по січень 2022 року та з січня 2024 року по жовтень 2024 року, що разом складає 1875,41 грн та 625,98 грн.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте, відповідач не скористалася правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.

Контррозрахунку суми 3% річних та інфляційних витрат відповідач суду не надавала.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, з огляду на встановлені судом обставини, а також наявні в матеріалах докази, враховуючи норми закону, які регулюють спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про частково задоволення позовних вимог, сягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення сплати за надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 625,98 грн, та інфляційні втрати в сумі 1875,41 грн.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2655,56 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (87,70%).

Тому, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2655,56 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 255, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Провадження у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з січня 2020 року по жовтень 2024 року в розмірі 16554,51 грн - закрити.

Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» 3% річних у розмірі 625,98 грн та інфляційні втрати в сумі 1875,41 грн, а також понесені судові витрати на сплату судового збору в розмірі 2655,56 грн.

У задоволенні інших вимог позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва» - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва», адреса: 03187, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок №17-Б, код ЄДРПОУ - 32375554;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 02.02.2026.

Суддя А.О. Митрофанова