Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №752/7131/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7131/25

Провадження №: 2/752/2130/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС», Товариство) звернулось через підсистему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 13103,10 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» (далі - ТОВ «ФК «Кредіплюс», первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір №129361 відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» надало відповідачу кредит у розмірі 8000 грн у наступному порядку: у розмірі 6000 грн на номер рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , а у розмірі 2000 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно пункту 2.5 індивідуальної частини договору.

Вказував, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, але відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору. У зв`язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 13103,10 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 8000 грн, заборгованості по несплаченим відсотках у розмірі 4702,10 грн, а також комісії у розмірі 401 грн.

У подальшому 12.07.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №12072024, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №129361 від 26.01.2024.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025 для розгляду цивільної справи №752/7131/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Разом з тим, ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 червня 2025 року було задоволено клопотання ТОВ «ФК «ЕЙС», подане представником Тараненком А.І., та витребувано від АТ «Універсал Банк» інформацію чи емітувалась на ім`я відповідача платіжна картка маска-картки № НОМЕР_2 / чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка. Також, витребувано інформацію про зарахування коштів на вказаний картковий рахунок, що належить ОСОБА_1 за період 26.01.2024-31.01.2024 у сумі 6000 грн, та інформацію, чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком маска-картки № НОМЕР_2 і чи знаходиться цей номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1

01.08.2025 від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана судом інформація.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Копію ухвали про відкриття провадження було направлено до електронних кабінетів сторін та відповідно доставлена до цих кабінетів. Додатково паперова копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надсилалася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана адресатом.

Згідно довідки про доставку електронного документу направлена судом на адресу відповідача ухвала про відкриття провадження у справі була доставлена до його електронного кабінету 15.06.2025 о 20:25:48 год.

Крім того, відповідачу позивачем, на виконання вимог статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), направлялася копія позовної заяви з додатками до електронного кабінету відповідача, що підтверджується квитанцією №2983673.

Відповідно до положень пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

З огляду на те, що позивачем на виконання вимог частини сьомої статті 43 ЦПК України було виконано свій процесуальний обов`язок та направлено до електронного кабінету відповідача копію позовної заяви з додатками, а направлена судом ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 , відповідно останній уважається належним чином повідомленим про розгляд справи та відповідач достеменно обізнаний про наявність у суді даного судового провадження.

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс»підлягають задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 26.01.2024 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено догові про споживчий кредит №129361 (індивідуальну частину), відповідно до пункту 2.1 якого кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений пунктом 2.6 договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 2.2.1 договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно пункту 2.6 договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/ терміни, що визначені договором.

У відповідності до пункту 2.2. кредит надавався з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника та інші не заборонені законодавством цілі. Типом кредиту є кредит.

Положеннями пунктом 2.2.1 сторони узгодили, що сума кредиту становить 8000 грн та надається наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 6000 грн на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті; у розмірі 2000 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно пункту 2.5 індивідуальної частини.

Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 460% річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту (пункт 2.3 кредитного договору).

Відповідно до умов пунктів 2.4, 2.5 кредитного договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100 грн. Комісія за надання кредиту складає 2000 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 25% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено пунктом 2.2.1 цієї індивідуальної частини.

Пунктом 2.6 кредитного договору його сторони погодили, що загальний строк кредитування за цим договором складає 70 днів з 26.01.2024 по 05.04.2024. Строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

У пункті 2.7 кредитного договору зазначено, що загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 6707,10 грн. Денна процентна ставка складає 1,1977%.

Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору його укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний через веб-сайт кредитодавця https://finx.com.ua.

У відповідності до умов пункту 6.3 договору приймаючи пропозицію товариства про укладення цього кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т.ч. правилами, паспортом споживчого кредиту та графіком платежів) договору в цілому.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цієї індивідуальної частини або інформація з посиланням на неї є пропозицією кредитодавця про укладення кредитного договору (оферти). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цієї індивідуальної частини/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору (акцепту) в особистому кабінеті на сайті кредитодавця.

У розділі VII кредитного договору «Реквізити сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «ФК «Кредіплюс», а також ідентифікуючі відомості позичальника ОСОБА_1 , а саме: дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, номер телефону, номер рахунку/картки НОМЕР_1 .

З вказаного договору вбачається, що він підписаний з боку відповідача одноразовим ідентифікатором «10F31327».

26.01.2024 ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем також було підписано одноразовим ідентифікатором «10F31327» додаток №1 до договору про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024, де міститься графік платежів за кредитним договором, кінцева дата повернення кредитних коштів за яким вказана 05.04.2024.

В матеріали справи позивачем також надано підписаний відповідачем додаток до кредитного договору - паспорт споживчого кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що кредитор виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору, перерахувавши грошові кошти в розмірі 6000 грн на рахунок позичальника/картковий рахунок позичальника, вказаний ним у кредитному договорі, що підтверджується наданою на виконання ухвали суду відповіддю АТ «Універсал Банк» від 26.07.2025 за вих.№БТ/6098 та випискою про рух коштів по картці відповідача, де дата та час проведення транзакції збігається із такими відомостями, що відображені у довідці ТОВ «ФК «Кредіплюс» від 11.11.2024 за №7 про успішність проведених операцій, згідно договору №1412/22-1 від 14.12.2022, укладеного з ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім».

Крім того, у вказаному листі АТ «Універсал Банк» засвідчило, що ним було емітовано ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_4 , номер телефону НОМЕР_5 був фінансовим номером телефону за вказаною платіжною карткою, та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 .

Окрім того, судовим розглядом установлено, що 12.07.2024 між ТОВ «ФК «Креді Плюс» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) був укладений договір факторингу №12072024, відповідно до пункті 1.1, 1.2 якого клієнт передає (відступає) фактору за плату, а фактор приймає належні клієнту грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між клієнтом і боржниками (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказаних у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

На підтвердження факту переходу до позивача за вказаним вище договором факторингу права вимоги за договором про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024, що укладений із відповідачем, ТОВ «ФК «ЕЙС» до позовної заяви надано копію акту прийому-передачі реєстру боржників від 12.07.2024 до договору факторингу №12072024 від 12.07.2024.

У наданій суду копії реєстру боржників від 12.07.2024 значиться інформація про передачу позивачу права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №129361 від 26.01.2024, за яким наявна заборгованість у загальному розмірі 13103,10 грн, з яких 8000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4702,10 грн - заборгованість за відсотками та 401 грн - залишок по комісії.

Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року №675-VIII.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Умовами кредитного договору відповідач та первісний кредитор передбачили його укладання в електронній формі шляхом накладення електронних підписів, зокрема, зі сторони відповідачем одноразовим ідентифікатором.

У реквізитах підписантів кредитного договору зазначено, що позичальник підписав вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «10F31327».

З огляду на викладене вище, встановлено, що відповідач підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому суд приходить до висновку, що факт укладення договору позики підтверджується матеріалами справи та узгоджується із статтями 6, 627 ЦК України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов`язковим до виконання сторонами.

Доказів на спростування факту підписання відповідачем спірного договору до суду не надано.

При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.

Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.

Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.

Щодо права позивача пред`являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями норм матеріального права.

Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку погашення кредиту.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.

Судовим розглядом установлено, що 12.07.2024 між ТОВ «ФК «Креді Плюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №12072024, за умовами якого первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та передав первісному кредитору під відступлення права вимоги, грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим договором.

Згідно наданої позивачем копій акту прийому-передачі реєстру боржників від 12.07.2024 до договору факторингу №12072024 від 12.07.2024 та витягу реєстру боржників від 12.07.2024 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №129361 від 26.01.2024 на суму 13103,10 грн, з яких 8000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4702,10 грн - заборгованість за відсотками та 401 грн - залишок по комісії

Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024.

Так, згідно з умовами вказаного кредитного договору позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Проте, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав та не повернув в обумовлений договором строк кредитні кошти та не сплатив відсотки за їхнє користування, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість.

Відповідно до наданих у матеріали справи виписки з особового рахунку відповідача та картки обліку виконання договору, у ОСОБА_1 наявна заборгованість по кредитному договору №129361 від 26.01.2024 у розмірі 13103,10 грн, з яких 8000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4702,10 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 401 грн - прострочена комісія.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно вимог частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Із наявних у справі доказів судом встановлено, що 26.01.2024 між первісним кредитором та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит. Кредитором належним чином були виконані умови договору та надано відповідачу кредитні кошти.

Натомість, відповідачем у порушення вимог укладеного договору про споживчий кредит не здійснено своєчасної сплати визначених договором платежів, у результаті чого станом на момент звернення позивача до суду із позовом, у нього наявна заборгованість згідно наданого розрахунку, яку відповідач не сплачує.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав у передбачений в договорі строк, грошові кошти та нараховані проценти за користування кредитом не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.

З наданого в матеріали справи розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків за користування відповідачем кредитними коштами не виходить за межі вказаного періоду кредитування позичальника.

Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування наданого банком розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, суд встановлює такий розмір заборгованості виходячи з розрахунку позивача та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

За таких обставин, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти відповідач в добровільному порядку товариству не повернув, а також не сплатив останньому в обумовлені кредитним договором розмірі та порядку відсотки та комісію, суд дійшов висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, а тому позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі, шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» суми заборгованості за договором про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024 загальному у розмірі 13103,10 грн.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн.

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн надав копії: договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04.02.2025, укладений із адвокатським бюро «Тараненко та партнери»; протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги; додаткової угоди №12 від 04.02.2025 до договору про надання правничої допомоги; акту прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 на загальну суму 7000 грн (складання позовної заяви 2 год вартістю 5000 грн, вивчення матеріалів справи 2 години вартістю 1000 грн, підготовка та подача адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 1 год вартістю 500 грн, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 год вартістю 500 грн).

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги «вивчення матеріалів та підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації» має організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги, як окрема послуга.

Крім того, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 13103,10 грн.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором про споживчий кредит №129361 від 26.01.2024 у загальному розмірі 13103,10грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

У відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», адреса: 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок №19, офіс №2005, код ЄДРПОУ 42986956;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 .

Повне рішення складено 02.02.2026.

Суддя А.О. Митрофанова