Рішення від 05 листопада 2024 р. у справі №752/28715/21 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28715/21

Провадження № 2/752/616/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 листопада 2024 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г., за участі секретаря судового засідання Ахмеяна Б.А., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та спростування інформації,

В С Т А Н О В И В:

позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що підставою для неприязного відношення відповідачки до неї, та як наслідок поширення недостовірної інформації щодо останньої став спір щодо спільної дитини позивачки та брата відповідачки щодо визначення місця проживання дитини. У межах розгляду зазначеного вище спору судом було надано право на зустріч з дитиною кожного дня. Під час однієї з таких зустрічей, на території домоволодіння матері позивачки за адресою: АДРЕСА_1 , в присутності ОСОБА_3 , його матері- ОСОБА_4 , чоловіка відповідача - ОСОБА_5 , а також жителів сусідніх будинків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , відповідачем було поширено що позивачка ОСОБА_1 : «билася головою об стіну та у неї летіла з рота біла піна»; «дурепа»; «Психічнохвора»; «неадекватна людина». Позивачка звертала увагу суду, що відповідачка систематично вчиняє дії щодо перешкоджання позивачці бачитися зі своєю дитиною , а також висловлення негативної та принизливої інформації під час майже кожної спроби відвідати сина. Стверджувала, що поширення відповідачкою інформації у формі фактичних тверджень яка, є недостовірною і була оголошена, щоб створити у оточуючих образ ОСОБА_1 , як особи з психічними розладами чи захворюваннями, з метою позбавити позивачку можливості приймати повноцінну участь у вихованні свого сина. Зазначена відповідачкою інформація є недостовірною, а відтак порушує порушує особисті немайнові права позивачки на повагу до честі, гідності та недоторканості ділової репутації.

Позивачка ОСОБА_1 просить суд:

Визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині того, що:

ОСОБА_1 «билася головою об стіну та у неї летіла з рота біла піна»;

« ОСОБА_1 -психічнохвора»;

« ОСОБА_1 - дурепа»;

« ОСОБА_1 - неадекватна людина».

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили у присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спростувати недостовірну інформацію, поширену нею ІНФОРМАЦІЯ_1 у такий же спосіб, у який вона була поширена.

03.12.2024 року ухвалою суду у справі відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

24.10.2022 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту остання просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на те, що висловлювання відповідачки є оціночними судженнями та не містять в собі будь-яких фактичних даних.

10.01.2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник у судовому засіданні відсутні, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило, а тому суд вважає можливим відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 у судовому засіданні відсутні, остання звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи без її та відповідачки участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дочастини 1та 3ст.12та ч.1ст.81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження розповсюдження відповідачем недостовірної інформації позивачка надала оптичний диск з відеозаписом, на якому відображені обставини поширення інформації ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 та стенограму зазначеного відеозапису.

Також судом встановлено, що ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова постановленою у межах розгляду цивільної справи про визначення місця проживання дитини, зобов`язано ОСОБА_3 щоденно надавати можливість ОСОБА_1 , побачення, спілкування та грудного вигодовування малолітнього сина ОСОБА_3 , в тому числі за місцем проживання батька дитини за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації. Конституцією України, а саме ст.34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до ст.68Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Таким чином, позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування і заборону розповсюдження недостовірної інформації вправі пред`явити фізична особа відносно якої поширена недостовірна інформації, що порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права

Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно положень частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Положеннями п.4 ч.2 статті 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Конституція України передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Кожен має право на повагу до його гідності.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Основний закон держави, гарантують кожному право на захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Найпоширенішим і водночас найдієвішим способом захисту честі, гідності та ділової репутації є судовий.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 N1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи .

На думку суду, відповідачка ОСОБА_2 під час відвідування позивачкою ОСОБА_1 свого малолітнього сина за адресою АДРЕСА_1 , безпідставно стверджувала про те, що остання «психічнохвора» та «билася головою об стіну та у неї летіла з рота біла піна», тоді, як надані позивачкою докази повністю спростовують ці твердження.

Так, з наявних в матеріалах справи доказів, а саме: довідки від КНП «Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні» ЧОД №1382 від 19.10.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під наглядом лікаря-психіатра не перебуває (а.с.27).

Крім того, за даними відповіді генерального директора КНП «Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні» Ященка В.І. на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_1 , у період з 01 січня 2019 року по 08 листопада 2021 року за медичною допомогою до лікаря-психіатра в КНП «Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні» не зверталася ( а.с.26).

Суд доходить висновку, що твердження відповідачки ОСОБА_2 що позивачка ОСОБА_1 «психічнохвора» та «билася головою об стіну та у неї летіла з рота біла піна» не відповідають дійсності, оскільки вони спростовані наведеною вище довідкою та відповіддю генерального директора КНП «Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні», а тому є образливими та такими, що порочать честь та гідність позивачки.

Що ж стосується вимог позивачки про визнання недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині того, що: « ОСОБА_1 - «дурепа», «неадекватна людина», то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.30 Закону України«Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол ,алегорій, сатири).Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Із пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» слідує, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13закону України «Про судоустрій і статус суду» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у своїй постанові від 22.11.2021 р. у справі № 761/32924/19-ц дав визначення оціночним судженням та фактичним твердженням. Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи. І якщо існування фактів можна довести, то правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Поширена відповідачкою інформація, що ОСОБА_1 «дурепа», «неадекватна людина» жодним доказом не спростовано самою позивачкою у справі.

Відповідно до ст.17закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що висловлювання відповідачки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 що ОСОБА_1 - «дурепа», «неадекватна людина» містять оціночні судження та є її суб`єктивною думкою про поведінку та особу позивачки, не містять фактичних даних, відтак оціночні судження не можуть бути спростованими і не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком. Тому позовна вимога в цій частині є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Якщо позивачка вважає, що оціночні судження або думки ОСОБА_2 принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь (ч. 2 ст. 30 закону України «Про інформацію»). До аналогічного висновку дійшов і Верховний суд у п. 57 постанови від 24.10.2018 р. у справі № 161/4052/16-ц.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1816 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та спростування інформації, задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до честі та гідності інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині того, що:

« ОСОБА_1 билася головою об стіну та у неї летіла з рота біла піна»;

« ОСОБА_1 -психічнохвора».

Зобов`язати ОСОБА_2 протягом місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили у присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спростувати недостовірну інформацію, поширену нею ІНФОРМАЦІЯ_1 у такий же спосіб, у який вона була пощирена.

Стягнути з ОСОБА_2 ( місце проживання АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1816 ( одна тисяча вісімсот шістнадцять ) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Г. Плахотнюк