Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №712/15584/25 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/15584/25

Провадження № 1-кп/712/485/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючий ОСОБА_1

секретар ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника потерпілого (адвоката) ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12025250310003424 від 15.10.2025 по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Довбиш Баранівського району Житомирської області, працюючого фізичною особою-підприємцем, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інвалідом, депутатом, учасником бойових дій, учасником АТО не є, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 , 15.10.2025 близько 08 години 30 хвилин, керуючи автомобілем Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до висновку судового експерта № СТ/306Е-25 від 30.10.2025 деталі рульового керування, ходової частини та робочої гальмівної системи перебували в працездатному стані, та рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Пастерівська зі сторони вулиці Стасова в напрямку до вулиці Глінки, на нерегульованому пішохідному переході, що біля будинку № 132 по вулиці Пастерівська та перехрестя з вулицею Олександра Кошиця, проявив неуважність та порушив вимоги:

- п. 2.3.б) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 12.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.;

- п. 18.4 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого, якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Під час руху він, керуючи автомобілем Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в місті Черкаси по проїзній частині вулиці Пастерівська в правій смузі руху зі сторони вулиці Стасова в напрямку до вулиці Глінки, зі швидкістю 59,4…61,4 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкістю руху в населених пунктах 50 км/год., грубо порушуючи вказані правила безпеки дорожнього руху, будучи заздалегідь об`єктивно проінформованим про наближення до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований по проїзній частині вулиці Пастерівська біля будинку №132 по вулиці Пастерівська та перехрестя з вулицею Олександра Кошиця і позначений дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» та дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 Правил дорожнього рух, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому в момент, коли перед вказаним пішохідним переходом почав зменшувати швидкість руху та в подальшому зупинився автомобіль Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався по проїзній частині вулиці Пастерівська попереду в попутному напрямку в правій смузі руху, вчасно не застосував заходів для зменшення швидкості руху керованого транспортного засобу та не зупинився, не переконався в тому, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена небезпека, а змінив напрямок руху ліворуч в ліву смугу руху, продовжив рух прямо та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перетинав проїзну частину вулиці Пастерівська по вказаному вище нерегульованому пішохідному переходові справа наліво відносно напрямку руху автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 03-01/1402 від 17.10.2025, отримав тяжкі тілесні ушкодження зокрема: травму голови, у вигляді крововиливів в м`які тканини, саден; травму грудної клітини, у вигляді численних переломів правих та лівих ребер із внутрішньогрудинною кровотечею, переломів лівої лопатки, саден, крововиливів м`які тканини; травму живота, у вигляді крововиливів в ліву паранефральну клітковину, крововиливів та зв`язко-фіксуючий апарат внутрішніх органів; травму тазу, у вигляді розриву лонного зчленування, переломів лівої сідничної кістки та крижової маси зліва, крововиливів у м`які тканини; травму лівої нижньої кінцівки, у вигляді крововиливів в м`які тканини, синця. Зазначена сполучена травма голови, тулубу та кінцівок спричинила розвиток поліорганної недостатності та настання смерті потерпілого того ж дня.

Спричинення потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала його смерть, знаходиться в причинному зв`язку, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 20.10.2025 №СТ/293Е-25, із порушенням водієм автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, детально вказавши на обставини та механізм вчиненого та дав показання, які відповідають опису подій, які сформульовані в обвинувальному акті. Крім того пояснив, що потерпілий раптово вибіг на дорогу, а він не зміг відреагувати, натиснув на гальма, але уникнути наїзду на пішохода не зміг. Після ДТП викликав швидку та перебував поряд з потерпілим. У скоєному щиро кається, просив суворо не карати, звернути заставу на потреби ЗСУ та вказав, що добровільно відшкодував завдану шкоду.

Представник потерпілого в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_8 претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_4 не має. Просив призначити покарання не пов`язане із позбавленням волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, суд ухвалив про проведення скороченого судового розгляду і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюють ся. При цьому, судом з`ясовано, чи правильно обвинувачений розуміє зміст тих обставин, які він не оспорює, чи є добровільною та істинною його позиція, а також роз`яснив учасникам процесу, що у разі не дослідження судом доказів, сторони будуть позбавлені права в апеляційному порядку оскаржити обставини, які не оспорю валися.

Оцінюючи докази зібрані в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення повністю доведена.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків та надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, попросивши вибачення у потерпілого, зазначив про готовність нести кримінальну відповідальність, вину у вчиненні злочину визнав повністю та під час допиту в суді зазначив, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, що свідчить про наявність у кримінальному провадження обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди» обґрунтовується наступним.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема, батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.

Тобто, добровільним відшкодуванням шкоди є відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди потерпілому без примусу у спосіб, встановлений чинним законодавством. Сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Воно полягає в усуненні винною особою наслідків скоєного правопорушення шляхом компенсації шкоди в повному розмірі.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 16.08.2022 справа №592/5779/20, від 15.02.2022 №283/460/2021 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону №1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, - «надання медичної допомоги або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» обґрунтовується наступним.

Так, у результаті судового провадження судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 після вчинення злочину вжив відповідних заходів для надання медичної та іншої допомоги потерпілому, а також для виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, що свідчить про наявність у кримінальному провадженні такої обставини, що пом`якшує покарання.

Згідно з ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд враховує тяжкість скоєного ним кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обтяжуючих обставин, його щире каяття, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, офіційно працевлаштований, як фізична особа –підприємець, має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання та місцем роботи з боку ділових партнерів характеризується виключно позитивно. В момент ДТП був у тверезому стані, про що свідчить висновок № 423 КЗ «ЧОПНД»; поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди, думку потерпілого, який просив не позбавляти ОСОБА_4 волі, та претензій матеріального та морального характеру до останнього не має.

Згідно висновку досудової доповіді, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як низький, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як низький. Дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його низького рівня імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Вказані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного.

Судом встановлено, що скоєне обвинуваченою кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України віднесено до злочинів проти безпеки руху, крім того порушення Правил дорожнього руху України, допущені обвинуваченим ОСОБА_4 , знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Відтак, суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу, а протиправні дії обвинуваченого пов`язані з грубим порушенням вимог Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого наступила смерть потерпілого.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа №206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З огляду на викладене, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання в сукупності, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, що передбачено санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з позбавленням права керувати транспортними засобами, водночас, зваживши на дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих покарання обставин і відсутність таких, що його обтяжує, беручи до уваги посткримінальну поведінку, що є виключно позитивною, те, що обвинувачений добровільно повністю відшкодував потерпілому шкоду, завдану злочином, а також позиції у судових дебатах учасників кримінального провадження, які вважали за доцільне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами зі звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком.

Отже, суд приходить до висновку, що перевиховання й виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, та вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України, оскільки виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, на переконання суду, можливо без реального його відбування, але в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові.

Враховуючи те, що відпала необхідність у застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, суд вважає доцільним скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.10.2025.

Під час досудового розслідування, стосовно ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 25 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 75700,00 грн.

Водночас, заставодавець ОСОБА_4 , та його захисник, просили перерахувати заставу, а саме грошові кошти у сумі 75700,00 грн. для Збройних Сил України зважаючи на ситуацію в Державі, особисту громадську позицію, бажанням допомогти у фінансуванні ЗСУ.

Відповідно до частини 11 статті 182 Кримінального процесуального кодексу України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Відповідно до статті 26 Кримінального процесуального кодексу України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 7 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 № 15 (в актуальній редакції), кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку (п. 8 Порядку).

В умовах воєнного стану, збройної агресії та проведення бойових дій на території України, перерахування заставодавцем ОСОБА_4 суми застави у розмірі 75 700,00 грн. на потреби ЗСУ забезпечить досягнення завдань Кримінального кодексу України, які полягають у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, у зв`язку з чим дане клопотання підлягає задоволенню.

До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у виді застави.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлено.

Процесуальні витрати на залучення експертів під час здійснення досудового розслідування за проведення судової автотехнічної експертизи у сумі 5088,96 грн., за проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу у сумі 4240,80 грн під час досудового розслідування відшкодовані у повному обсязі.

Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст.349, 368-370, 374, 394 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Призначити покарання ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням на 3 роки.

Відповідно до п.1, п. 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 , наступні обов`язки: періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у виді застави.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 20.10.2025, а саме, з автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_9 .

Внесену заставу в сумі 75 700 грн 00 к., яка була внесена 24.10.2025 на виконання ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.10.2025 (справа № 712/14621/25, провадження № 1-кс/712/5095/25) згідно з платіжною інструкцією № 52608170, платник ОСОБА_4 , перерахувати на спеціальний рахунок для збору коштів для забезпечення матеріально – технічної бази військової частини НОМЕР_3 за наступними реквізитами: Банк ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, рахунок № UA408201720313211001600001676, код ЄДРПОУ 45144484, отримувач: військова частина НОМЕР_3 , призначення платежу: для забезпечення матеріально – технічної бази військової частини НОМЕР_3 .

Речові докази:

- автомобіль Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який поміщений на тимчасове зберігання на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів ЧРУП ГУНП в Черкаській області повернути ОСОБА_9 за належністю;

- диск лазерної системи зчитування з відеозаписом, який зберігається в матеріалах кримінального провадження, залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок протягом 30 діб може бути подана апеляція до Черкаського апеляційного суду.

Головуючий ОСОБА_1