Постанова від 28 січня 2026 р. у справі №362/873/26 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

справа № 362/873/26

провадження № 1-кс/362/75/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року

Слідчий суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ;

слідчого ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Василькові клопотання слідчого СВ ВП № 1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_4 , погоджене начальником Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 42024112340000209, про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо підозрюваного

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Слідчий суддя встановив:

Слідчим відділенням відділу поліції № 1 Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024112340000209 від 02.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4, статті 190, частиною 3 статті 365-2 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Статтею 14 Основного Закону визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з п. «г» ст. 5 Земельного кодексу України у редакції від 16.07.2020 (далі – ЗК України) земельне законодавство базується на принципі забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, згідно ч. 6 зазначеної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку,

а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 16.07.2020 (далі – ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Також відповідно до п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, у редакції від 29.05.2020 (далі – Порядок) розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Крім того, згідно з п. 4 ч. 3 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 9 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» у редакції від 16.07.2020 (далі – ЗУ «Про державний земельний кадастр») при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Відповідно до статті 20 ЗУ «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Водночас, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.

Незважаючи на вищевказані вимоги чинного законодавства України, у невстановлені досудовим розслідуванням дату, час та місці, але не пізніше 19.09.2024, невстановлена досудовим розслідуванням особа, в невстановленому місці, час та спосіб надала приватному нотаріусу Обухівського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 , документи для реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:02:006:0007, площею 0,15 га за ОСОБА_7 , зокрема: витяг з Державного земельного кадастру серія та номер НВ-9945517152024, виданий 07.08.2024, рішення 18 сесії VII скликання Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 06.03.2017 щодо затвердження проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:02:006:0007, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських споруд в смт. Глеваха, вул. Б. Хмельницького, ОСОБА_7 та копію паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_7 .

Реалізовуючи свій протиправний умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоди для ОСОБА_7 у вигляді набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:02:006:0007, зловживаючи своїми повноваженнями нотаріуса, 19.09.2024 приватний нотаріус ОСОБА_5 приблизно о 12:53 год., перебуваючи в приміщенні нотаріальної контори за адресою: Київська область, Обухівський район, м. Васильків, вул. Грушевського, 49-А, користуючись повноваженнями державного реєстратора, використовуючи спеціальне програмне забезпечення, пароль для доступу до Єдиних та Державних реєстрів, достовірно розуміючи, що документи, які подаються на державну реєстрацію повинні відповідати вимогам діючого законодавства, а у разі такої невідповідності державним реєстратором відмовляється у державній реєстрації, усвідомлюючи, що документи подані неналежною особою та не містять правових підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, діючи в порушення вимог ст. 10, ст. 18, ст. 20, п. 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 24, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 6, 7, 8, 9, 12, 14, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 особисто не зверталася до нього, як до державного реєстратора щодо вчинення реєстраційних дій, не перевіривши документи, подані для проведення реєстрації права власності, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру, сформував та зареєстрував заяву в базі даних заяв від імені ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) №63027526 від 19.09.2024, після чого 19.09.2024 о 12:53 год. безпідставно прийняв рішення № 75196541 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:02:006:0007, площею 0,15 га за ОСОБА_7 .

Таким чином, ОСОБА_5 зловживаючи службовими повноваженнями нотаріуса під час виконання своїх функцій з метою отримання неправомірної вигоди для ОСОБА_7 у вигляді набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:02:006:0007, площею 0,15 га, своїми умисними діями спричинив тяжкі наслідки внаслідок чого, вказана земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, чим завдано шкоди та заподіяно тяжких наслідків в особі Державної установи «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інститут фізіології рослин та генетики НАН України», на суму 1 119 165, 00 грн.

Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України – зловживанні своїми повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб, використанні нотаріусом службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.

05.01.2026 слідчим СВ ВП №1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365-2 КК України, погоджене начальником Васильківського відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_9 , яке відповідно до вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, 05.01.2026 вручено підозрюваному ОСОБА_5 .

Слідчий в своєму клопотанні послався на визначені процесуальним законом ризики, а оскільки на даний час є необхідність у забезпеченні підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховування від органу досудового розслідування та в подальшому після скерування обвинувального акту – суду, тобто наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України),

Так як, підозрюваний ОСОБА_5 , переховуватиметься від органу досудового розслідування та суду, оскільки у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, останньому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Окрім цього, незважаючи на відповідні заборони в умовах дії воєнного стану, згідно інформації з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_5 починаючи з 09.03.2025 по 14.11.2025 близько 2 разів перетинав кордон України, що фактично дає йому можливість переховуватись від органів досудового розслідування за кордоном;

Беручи до уваги тяжкість злочину вчиненого підозрюваним, наявні достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 можуть бути вчинені спроби щодо незаконного перетину кордону України або переховування на тимчасово окупованій території України з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України:

- можливість використання знайомств, зав`язків, соціального статусу та авторитету, набутих зокрема під час здійснення професійної діяльності, надають можливість впливати на потерпілого, свідків, або ж експертів, зокрема, підбурювати їх до зміни наданих раніше показань у кримінальному провадженні, надання показань, які суперечитимуть зібраним у справі доказам та відмови від дачі показань на її користь, що негативним чином впливатиме на їх намір та можливість давати правдиві, послідовні показання під час досудового розслідування кримінального провадження загалом; судового розгляду, а також на дієвість кримінального провадження загалом;

- наявність свідків, які надають викривальні, по відношенню до підозрюваного ОСОБА_5 показань, експертів, якими проведені дослідження та складені висновки, які мають доказове значення у вказаному кримінальному провадженні та які (експерти) можуть бути допитані під час судового розгляду; факт того, що свідкам або ж потерпілому відомі обставини, які стосуються підозрюваного та їх свідчення та заява матимуть значення для становища ОСОБА_5 у кримінальному провадженні.

- у ході досудового розслідування не встановлено одну особу, яка могла бути причетна до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та з якою підозрюваний може підтримувати спілкування.

Передбачена КПК України процедура отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин ризик впливу на свідків або потерпілого, експерта існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом відповідних свідчень та дослідження їх судом.

Крім того, існує ризик незаконного впливу на вищевказаних свідків у кримінальному провадженні шляхом узгодження їх дій і показань з ОСОБА_5 та наявність достатніх вищеописаних адміністративних та майнових ресурсів для організації і здійснення такого впливу.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, необхідно зазначити, що підозрюваний може вчиняти нові кримінальні правопорушення, оскільки останній продовжує працювати приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області, тому задля задоволення своїх життєвих потреб може вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Наявність обґрунтованої підозри, обставини вчинення кримінальних правопорушень у якому підозрюється ОСОБА_5 та його тяжкість, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, вказує що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення у цьому ж кримінальному провадженні, що є ризиками передбаченими п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У судовому засіданні прокурор і слідчий клопотання підтримали та просили його задовольнити.

Підозрюваний і захисник заперечували проти задоволення клопотання, посилались на те, що підозра не обґрунтована, від органів досудового розслідування не ухилявся, також підозрюваний не впливав та не планував впливати на свідків, а окрім того, слідчим не деталізовано, на яких саме свідків підозрюваний може вплинути та яким чином.

Заслухавши прокурора, слідчого, захисника, підозрюваного, дослідивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, а також матеріали кримінального провадження, слідчий суддя, ретельно перевіривши дотримання уповноваженими органами вимог статей 207-213 КПК України; відповідність поданого клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу вимогам статті 184 КПК України, а також своєчасність надання підозрюваному та його захиснику копії клопотання та матеріалів, дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 178 КПК України обумовлено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;

12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Відповідно до частини 1 статті 179 КПК України особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя встановив, що в провадженні СВ ВП № 1 Обухівського РУП ГУНП в Київській області перебуває у кримінальне провадження №42024112340000209 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 365-2 КК України,

Обґрунтованість підозри підтверджується: рапортом про виявлення кримінального правопорушення від 02.10.2024; відповіддю на запит від 21.10.2024; протоколом тимчасового доступу з додатками від 18.12.2024;висновком експерта про проведення судової оціночно-земельної експертизи №СЕ-19/111-24/75053 від 17.03.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 14.02.2025;протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 25.03.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 09.04.2025; висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/111-23/13401-ПЧ від 20.03.2023; протоколом огляду документів від 27.06.2025 за результатами якого встановлено, що мобільний телефон ОСОБА_7 в період з 18.09.2024 по 20.09.2024 не перебувала в м. Васильків, Київської області; висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/111-25/50028-ПЧ від 15.08.2025; повідомленням про підозру ОСОБА_7 від 02.01.2026; протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_5 від 05.01.2026 та іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.

Вирішуючи питання щодо доведеності наявності передбачених частиною 1 статті 177 КПК України ризиків, слідчий суддя враховує, що понять ризиків, як і видів доказів, якими вони можуть підтверджуватися, національне законодавство України не містить. Однак, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі данні, на думку суду, повинні свідчити про можливість існування певних підозр щодо таких ризиків, тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є.

Аналізуючи аргументи сторони обвинувачення крізь призму вищенаведеного правового регулювання та фактичних обставин, слідчий суддя дійшов висновку про доведеність наявності передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України ризиків.

Суд вважає, що наведені прокурором в судовому засіданні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є недостатніми для застосування даного запобіжного заходу. Натомість є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, так як належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугують підставою для обрання саме такого запобіжного заходу.

Водночас суд, ураховуючи особу підозрюваного й інші фактичні обставини, дійшов висновку про достатність у даному випадку застосування до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

При цьому такий запобіжний захід належить застосувати в межах строку досудового розслідування, а тому клопотання слідчого належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 110, 177-178, 182-183, 194, 196, 376 КПК України, слідчий суддя

постановив:

задовольнити клопотання слідчого частково.

Застосувати до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання в межах строку досудового розслідування, а саме до 04 березня 2026 року включно, та покласти на нього обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду за першою вимогою;

- не відлучатися з території Київської області та міста Києва без дозволу слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;

- повідомляти про зміну свого місця проживання слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі невиконання зазначених обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід, а також може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошено 03 лютого 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1