Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №357/16516/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16516/25

Провадження № 2/357/2408/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 січня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року адвокат Єфремова Ірина Іванівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, посилаючись на наступні обставини.

25 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , громадянином Республіки Ірак, було укладено шлюб. Шлюб був зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про що 25 липня 2017 року складено відповідний актовий запис № 1281.

У шлюбі дітей не народилось.

Стосунки позивача з відповідачем складались добре, але з початку воєнної агресії російської федерації проти України, як громадянин іншої країни, ОСОБА_2 виїхав з місця їх проживання, залишивши позивача без підтримки. На даний час місце його перебування позивачу не відоме, а так і відсутнє спільне ведення господарства. Кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування з лютого 2022 року.

Просила суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (а.с.1-4).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 жовтня 2025 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 17) та матеріали справи передані останньому для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).

15 жовтня 2025 року судом було здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 22).

08 грудня 2025 року судом за вх. № 71536 отримано з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області відомості щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 23).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим в м. Києві та Київській області не значиться.

Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) ( ч. 9 ст. 28 ЦПК України ).

Згідно ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Оскільки останнє відоме місце проживання відповідача було м. Біла Церква, то дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи – відповідача.

Ухвалою судді від 11 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання по справі на 29 січня 2026 року (а.с. 24-25).

В судове засідання 29 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. 29.01.2026 судом за вх. № 6045 отримано заяву уповноваженого представника позивача – адвоката Єфремової І.І., в якій остання просила суд справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу розглядати за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять їх задовольнити, проти винесення заочного рішення суду не заперечують, судові витрати залишити за позивачем (а.с.30).

Відповідач ОСОБА_2 29 січня 2026 року в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне оголошення (а.с.26), яке здійснено у відповідності до вимог ч. 10 ст. 187 ЦПК України.

Вказане оголошення було розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України 11.12.2025, яким Білоцерківський міськрайонний суд Київської області викликав ОСОБА_2 в якості відповідача на 12 годину 00 хвилин 29.01.2026 за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи ( ч. 11 ст. 128 ЦПК України ).

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомленим судом про дату, час та місце слухання справи та завчасно.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_2 не з`явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

29 січня 2026 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 25 липня 2017 року було зареєстровано шлюб між громадянином Республіки Ірак – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та громадянкою України – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управлінням юстиції у місті Києві, про що 25 числа липня місяця 2017 року складено відповідний актовий запис № 1281, де прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка – ОСОБА_3 , дружини – ОСОБА_4 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 25 липня 2017 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а.с. 10).

Від даного шлюбу подружжя спільних неповнолітніх дітей не має.

Звертаючись з даним позовом, представник позивача зазначила, що подружні відносини між сторонами припинені, вони не ведуть спільного господарства, подальше збереження шлюбу неможливе.

В свою чергу, з боку відповідача зазначене не спростовано, жодних пояснень, заперечень з цього приводу на адресу суду не надходило.

З огляду на те, що відповідач є громадянином Республіки Ірак, правовідносини пов`язані з розірванням шлюбу із позивачем, як громадянином України, є такими, що містять «іноземний елемент».

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до роз`яснень, викладених у листі ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Загальні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. У статті 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини (частина друга статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Згідно зі статтею 496 ЦПК іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

До міжнародних угод, якими врегульовано правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори, підписані Україною, та угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

При цьому суди повинні враховувати, що суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше як міжнародний договір. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»).

Статтею 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Статтею 60 вказаного Закону визначено правові наслідки шлюбу. Так, правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Пунктом 3 Листа ВССУ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 р. за № 24-754/0/4-13 встановлено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (статтею 497 ЦПК України).

Слід звернути увагу на те, що питання про підсудність судам України справ з іноземним елементом може визначатися і на момент відкриття провадження у справі, і у підготовчому судовому засіданні.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

З огляду на те, що позивач та відповідач мали останнє спільне місце проживання на території України, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована та проживає на території України і шлюб між сторонами було зареєстровано в Україні, Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис за № 1281, тому розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України та вказаний позов є підсудним Білоцерківському міськрайонному суду Київської області за правилами ст. 28 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2019 року в справі № 553/703/18 (провадження №61-7956св19) зроблено висновок по застосуванню статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» та вказано, що «якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України. У випадку відсутності такої ситуації - правові наслідки шлюбу визначаються правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. У справі, яка переглядається, судами установлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Італії, у 2013 році спільно з дружиною (ОСОБА_2) переїхав проживати до України, де 08 листопада 2013 року отримав посвідку на постійне проживання, а з 22 листопада 2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , і вказану квартиру розділено між подружжям на підставі нотаріально посвідченого договору від 14 червня 2016 року про поділ майна. В свою чергу відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України та має постійне зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Установивши, що з 2013 року сторони, перебуваючи у шлюбі, постійно проживали в Україні, де придбали житло та зареєстрували своє постійне місце проживання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин норми сімейного законодавства України, як національне право держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, що узгоджується з положеннями статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право». При цьому, судами враховано, що як на час подання позову, так і розгляду справи, сторони проживали в Україні, а сама відповідач лише тимчасово виїжджала до Італії після припинення у січні 2017 року їх шлюбних відносин».

У справі, що переглядається, суди встановили, що сторони мали останнє спільне місце проживання в Україні, і позивач все ще має проживання в Україні, а тому правильно визначили право держави, яке підлягає застосуванню і застосували норми СК України.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 березня 2020 року у справі № 569/5047/18 (провадження № 61-9468св19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 1 СК України, завданням Сімейного кодексу України є зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб.

Відповідно до ч. 2 п. 3 ст. 1 цього Кодексу, завданням Сімейного кодексу України є побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу, та під час його розірвання.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком».

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17).

Частина 2 ст. 112 СК України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На цьому ж наголошує Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» - проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду № 369/7035/18 ( провадження № 61-1658св20 ) від 11 листопада 2020 року зазначено, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім цього, п. 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» ( заява 56030/07 ) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важним принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Відповідно до ч. 1 ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України – документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Оскільки представником позивача зазначено, що спільне життя з сторін не склалося, вони тривалий час вони не проживають як подружжя та не ведуть спільного господарства, суд приходить до висновку, що родина фактично розпалась та її поновлення неможливе, у зв`язку з чим, шлюб необхідно розірвати, так як примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права жінки (позивача) на свободу та особисту недоторканість.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу – одна з основних його засад. Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача (жінки) по справі.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на – відповідача.

При звернені до суду з вказаною позовною заявою, позивач сплатила судовий збір в розмірі 1211,20 грн, про що в матеріалах справи свідчить наявна квитанція від 11 жовтня 2025 року ( а. с. 5).

Однак, звертаючись до суду з заявою за вх. № 6045 уповноважений представник позивача – адвокат Єфремова І.І., просила судові витрати, понесені при зверненні до суду, залишити за позивачем.

Тому, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про можливість віднесення судових витрат за рахунок позивача.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 56, 105, 110-112, 113 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 19, 133, 141, 265, 273, 280-289, 352 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, – задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 25 липня 2017 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1281, - розірвати.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , паспорт Серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_3 ,, паспорт громадянина України та РНОКПП невідомі).

Повний текст судового заочного рішення складено 29 січня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов