Рішення від 27 січня 2026 р. у справі №296/11173/25 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/11173/25

2/296/693/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Сергій Олександрович, звернулась до Корольовського районного суду м.Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:

- здійснити поділ майна, яке належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та припинити право спільної сумісної власності на це майно;

- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 55,4 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м.;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

В обгрунтування позову зазначає, що звідповідачем ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 , уклала шлюб 20.06.1998 року. В 2002 році, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу оформлено було на відповідача. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 24.02.2014 шлюб між подружжям було розірвано, дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено на подальше проживання з матір`ю. Після розірвання шлюбу позивач разом зі своїми дітьми залишилася проживати у спірній квартирі. Сторони намагалися досягти згоди щодо поділу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу, проте такої згоди не досягли. Відповідач тривалий час обіцяв переоформити право власності на квартиру на дітей, однак відкладав дане питання на майбутнє, в зв`язку з чим позивач раніше не звернулась з даним позовом. Останнім часом позивач наполягала на виконанні попередніх домовленостей щодо оформлення сторонами договору дарування спірної квартири їх спільним дітям, проте відповідач категорично відмовився. В зв`язку з наведеним позивачка змушена звернутися до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 17.10.2025 у даній справі відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира від 13.11.2025 у даній справі зобов`язано Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради надати на адресу суду інформацію стосовно того, за ким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а також копію свідоцтва про право власності на вказану квартиру (у разі наявності).

Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09.12.2025, зазначеною у протоколі судового засідання, підготовче засідання закрито та справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання, призначене на 28 січня 2026 року об 11 годині 30 хвилин, учасники справи не прибули.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Бойко С.О. подав до суду заяву, відповідно до змісту якої просить слухати справу за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подавав. Про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку за адресою реєстрації місця проживання та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб-порталі судової влади України. Про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, заяв від нього не надходило.

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи неявку відповідача в судові засідання, відсутність відзиву на позовну заяву, а також відсутність заперечень представника позивача щодо ухвалення заочного рішення, суд вирішив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до положень ч.1 ст.223, ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе провести судовий розгляд справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20.06.1998 перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Корольовського районного суду м. Житомира у справі № 296/1487/14-ц від 24.02.2014 шлюб розірвано. Рішення суду набрало законної сили 08.04.2014.

Згідно наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири від 26 листопада 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сербіною О.П., зареєстрованого в реєстрі за № 1111, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Згідно з листом №481 Комунального підприємства «Житомирськеобласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 24.11.2025, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи №15986 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , станом на січень 2003 року (до внесення даних в електронний Реєстр прав власності) право власності на квартиру АДРЕСА_3 у вказаному житловому будинку 04.12.2002 було зареєстровано за гр. ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 26.11.2002 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сербіною О.П., реєстр №1111.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №454010581 від 27.11.2025 відомості про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , в реєстрі відсутні.

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, ринкова вартість трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , станом на 25.09.2025 становить 2 225 987,34 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 №2947-III (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями статті 61 СК України закріплено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК України).

Статтею 63 СК України врегульовано, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.3 ст.370 ЦК України, виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

У відповідності до абз.1 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11 (далі - Постанова №11), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За змістом пунктів 23, 24 Постанови №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Згідно з п.30 Постанови №11, рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.

У відповідності до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

З матеріалів справи вбачається, що з 20 червня 1998 року по 08 квітня 2014 року (дата набрання рішенням про розірвання шлюбу законної сили) сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого набуто у власність нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку, на підставі договору купівлі - продажу квартири від 26 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сербіною Ольгою Петрівною за №1111, зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 .

Враховуючи, що вищезазначену квартиру було набуто подружжям під час шлюбу, що не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 вказано, що спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном.

Тому саме на колишнього чоловіка позивачки – ОСОБА_2 закон покладає обов`язок спростувати презумпцію спільної сумісної власності щодо квартири АДРЕСА_1 , набутої у шлюбі та зареєстрованої за ним.

Разом з тим, стороною відповідача не спростовано презумпцію спільної сумісної власності щодо спірної квартири, будь-яких доказів на підтвердження того, що квартиру було придбано за особисті кошти відповідача ОСОБА_2 до суду не подано.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за кожною із сторін, в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя, права власності на половину квартири (по 1/2 частині) на засадах рівності часток та задоволення позову в цій частині.

Що стосується вимоги позовної заяви в частині припинення права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , то така не підлягає задоволенню, оскільки задоволення вимоги про поділ квартири як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності на 1/2 її частину за кожним, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Враховуючи наведене у сукупності, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8 903,95 грн.

Керуючись статтями 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про поділ майна подружжя, - задовольнити частково.

Поділити спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , - за кожним.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 903,95 грн (вісім тисяч дев`ятсот три гривні дев`яносто п`ять копійок) судових витрат по сплаті судового збору.

Заочне рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Корольовським районним судом м.Житомира шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його складання. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено: 30.01.2026.

Суддя М. В. Петровська