Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №278/1616/25 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/1616/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря Бошяна А.А., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу частково недійсними та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати частково недійсними договори від 6.04.2021 купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, в частині визнання цього майна особистою власністю ОСОБА_3 , а також просить визнати цей будинок та земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя відповідачів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.02.2021, тобто за півтора місяці до укладення цих договорів чоловік ОСОБА_3 . ОСОБА_2 позичив у позивача 10 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 31.12.2021, проте їх добровільно не повернув, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутись з цього приводу до суду. Рішенням суду від 18.12.2023 позовні вимоги позивача як позичальника задоволені повністю, вирішено стягнути з ОСОБА_2 12 733 долари США боргу за позикою. При виконанні судового рішення було з`ясовано, що у ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Позивач вважає, що отримані в позику від позивача кошти в розмірі 10 000 доларів США ОСОБА_2 використав для придбання вказаних житлового будинку та земельної ділянки як спільного майна подружжя, однак їх купівля-продаж були оформлені на жінку позичальника саме з метою неможливості звернення стягнення на це майно за вимогами позивача.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з мотивів і підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що його дружина придбала будинок із земельною ділянкою за власні кошти, які вона отримала відпродажу квартири, він, ОСОБА_2 , коштів для придбання цього майна дружині не надавав, а тому не претендує на нього як на спільну сумісну власність.

Від відповідачки ОСОБА_3 до суду надійшла письмова заява, в якій вона зазначила, що 6.04.2021 вона за 481 000 грн. продала власну квартиру у м. Житомирі, подаровану їй у 2012 році, і на отримані від продажу кошти в той же день придбала будинок із земельною ділянкою в АДРЕСА_1 за 470 000 грн.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані ними письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

12.02.2021 ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 10 000 доларів США зі строком повернення 31.12.2021. Ця обставина встановлена рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18.12.2023 у справі № 278/5134/23 (а.с. 8-9), яке набрало законної сили, і в силу ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) доказуванню в цій справі не підлягає.

6.04.2021 ОСОБА_3 (дружина ОСОБА_2 , т. 1 а.с. 27-30, 96) продала квартиру у м. Житомирі, яка належала їй на праві особистої власності, за 481 000 грн., які вона отримала від покупця до підписання цієї угоди (п. 2.1 договору купівлі-продажу, а.с. 98-99).

У цей же день ОСОБА_3 за двома договорами купівлі-продажу придбала у ОСОБА_4 в особисту власність (як зазначено в договорах купівлі-продажу) житловий будинок АДРЕСА_1 за 400 000 грн. та земельну ділянку під ним вартістю 70 000 грн. (а.с. 16-23).

Вищезазначеним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18.12.2023 ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 733 долари США боргу за позикою. 2.02.2024 відкрито виконавче провадження по виконанню цього судового рішення, на майно боржника ОСОБА_2 накладено арешт (а.с. 11-15).

Позивач вважає, що позичені у нього ОСОБА_2 кошти були використані для придбання вищевказаних будинку та земельної ділянки, проте їхнє придбання було оформлене на дружину боржника з метою уникнення звернення стягнення на це майно за вимогою позивача як кредитора за договором позики.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України, далі – ЦК) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 в справі № 755/17944/18, п. 10.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

За ст. 60 Сімейного кодексу України (далі – СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За ч. 3 ст. 61 СК якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із цим, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 57 СК майно, набуте особою, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. За ч. 7 цієї статті якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Статтею 204 ЦК встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно із якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Системне тлумачення цих норм дозволяє дійти висновку про те, що у справах щодо визнання правочину недійсним обов`язок доказування обставин, які є підставою його недійсності, покладається саме на позивача.

Проте позивачем не доведено, що ОСОБА_3 при придбанні вищезазначених житлового будинку та земельної ділянки були використані кошти її чоловіка ОСОБА_2 , це є лише припущення позивача, засновані на тому, що придбання майна дружною боржника відбулось невдовзі після взяття ним позики у позивача, а також на відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за вимогами позивача як кредитора.

Навпаки, надані відповідачкою докази свідчать про те, що нею в день придбання будинку та земельної ділянки було продано особисте майно – квартиру у м. Житомирі, вартість якої перевищує вартість придбаного майна, що підтверджує пояснення відповідачів про те, що зазначені будинок та земельна ділянка придбані відповідачкою за особисті кошти і в силу п. 3 ч. 1 ст. 57 СК є її особистою приватною власністю.

Викладене спростовує доводи позивача, у зв`язку з чим його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того позивач просив суд постановити окрему ухвалу з вимогою до Житомирського РУП-1 ГУНП в Житомирській області щодо порушення законодавства, яке може містити ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦПК суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Оскільки судом при розгляді цього спору порушень законодавства, які б потребували реагування з боку суду, не виявлено, підстав для постановлення окремої ухвали не вбачається.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 258, 259, 263-266 ЦПК, суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів від 6.04.2021 купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок, частково недійсними та визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено тридцятого січня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідачі: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3

Суддя М.І.Буткевич