Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №490/7889/25 — Миколаївський апеляційний суд

04.02.26

22-ц/812/401/26

Справа №490/7889/25

Провадження № 22-ц/812/401/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 лютого 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (далі - ОКП «Миколаївоблтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що згідно з рішенням Миколаївської міської ради №1078 від 26 травня 2006 року ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» з 01 червня 2006 року визнано виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також проведення розрахунків із населенням та бюджетними організаціями міста.

ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» надано відповідачам послугу з постачання теплової енергії за період з 01листопада 2021 року по 31жовтня 2023 року на суму 37713,60 грн за адресою АДРЕСА_1 .

Внаслідок не виконання відповідачами зобов`язання по сплаті за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року по 31 жовтня 2023 року виникла заборгованість, яка складає 37 713, 60 грн.

Також за вказаний період відповідачам було нараховано заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 809,76 грн.

Оскільки відповідачі прострочили виконання своїх зобов`язань, то в порядку частини 2 статті 625 ЦК України за період з 01 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року позивачем нараховано до сплати відповідачами 32,54 грн - сума, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції та 6,03 грн - три відсотки річних.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість у сумі 38561,93 грн, а також судові витрати.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2025 року позов ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за надані послуги задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» 38561,93 грн, з яких: 37713,60 грн - заборгованість за спожиті послуги з теплової енергії, 809,76 грн борг за абонентське обслуговування, 32,54 грн - сума, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції та 6,03 грн - три відсотки річних, а також судовий збір у розмірі по 1514 грн з кожного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, доказів погашення заборгованості, заперечень щодо наведеного позивачем розрахунку заборгованості матеріли справи не містять.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Костенюк М.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено наявні у справі докази у відповідності до вимог частини 1 статті 89 ЦПК України, а саме в матеріалах справи міститься копія наказу ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» від 01листопада 2021 року № 732 «Про початок опалювального періоду 2021- 2022р.р.». Вказаний наказ прийнято на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29 жовтня 2021 року № 116 «Про початок опалювального періоду 2021-2022р.р. у житловому фонді та на інших об`єктах м. Миколаєва». Пунктом 1 вказаного рішення виконкому ММР передбачено розпочати опалювальний період на всіх об`єктах житлового фонду, інших об`єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання з 01 листопада 2021року. Підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг. Із зазначеного слідує, що підтвердженням підключення опалення у 2021 році багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в тому числі квартири АДРЕСА_3 , - є наряд підключення систем теплопостачання до вказаного багатоквартирного будинку, який позивачем не надано.

Також, в матеріалах справи міститься копія наказу ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» від 11листопада 2022 року № 253-АР «Про початок опалювального періоду 2022- 2023р.р.». Вказаний наказ прийнято на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09листопада 2022 року № 626 «Про початок опалювального періоду 2022-2023р.р. у житловому фонді та на інших об`єктах м. Миколаєва».

Пунктом 2 вказаного рішення виконкому ММР передбачено: теплопостачальним підприємствам міста, починаючи з 09 листопада 2022 протягом 10 діб, здійснити пуск котелень для подачі тепла до споживачів м. Миколаєва всіх форм власності. Підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.

В підтвердження підключення багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в тому числі кв. АДРЕСА_3 , позивач надав копію наряду АДРЕСА_4 без зазначення повної дати складення (день і місяць).

Звертає увагу на те, що за відомостями зазначеного наряду проведено підключення опалення об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , а квартира, частка у праві спільної сумісної власності якої належить апелянту, розташована у будинку АДРЕСА_2 . Отже, позивач не надав доказу підключення опалення у 2022 році багатоквартирного будинку, в якому розташована квартира, належна відповідачам.

Також, в матеріалах справи міститься розрахунок позовних вимог за послугу постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 наданий позивачем. Тому враховуючи те, що позивачем не надано будь-якої інформації стосовно того, яким чином нараховувалася оплата за «надані» відповідачам послуги постачання теплової енергії (на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону) визначити суму заборгованості не видається можливим взагалі.

Отже, під час розгляду даної справи суд першої інстанції не з`ясував на чому ґрунтується нарахування плати за послугу постачання теплової енергії.

Крім того, звертала увагу суду на те, що апелянт перебуває за кордоном з 14 жовтня 2022 року по теперішній час та не проживає у квартирі АДРЕСА_5 . Вказана обставина підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон.

У відзиві на апеляційну скаргу ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Представником позивача до відзиву на апеляційну скаргу додано: 8 копійактів контрольних перевірок - від 25 листопада 2021 року, 17 грудня 2021 року, 26 січня 2022 року, 24 лютого 2022 року, 23 грудня 2022 року,19 січня 2023 року,14 лютого 2023 року,25 березня 2023 року; 8 копій звітів про спожиту теплову енергію поганої якості, а деякі взагалі є нечитабельним за період з 04.11 по 20.12.21, з 01 по 28.02.2022 року, 01 по 28.03.2022 року, за листопад 2022 року, з 24 по 31.12.2022 року, з 20.01 по 14.02.2023 року, 2 копії звітних відомостей за період з 20.01. по 14.02.2023 року та 15.02. по 24.03.2023 року, розрахунки позовних вимог за період з 11.2021 по 10.24 по АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_4 за період з 11.2018 по 20.2024, кв. АДРЕСА_7 за період з 11.2021 по 10.2024, наказ ОКП “Миколаївоблтеплоенерго” від 15.10.21 №650/1

З наведеного вбачається, що при поданні відзиву на апеляційної скарги надано нові докази, які не надавалися суду першої інстанції, без клопотання про їх доручення, без зазначення причин, що об`єктивно не залежали від представника позивача щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що докази, які не були подані суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів відзив на апеляційну скаргу не містить, а відтак колегія суддів не приймає долучені до відзиву на апеляційну скаргу документи та повертає їх позивачеві.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками, кожному належить по частці, квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2020 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №441990679 від 03 вересня 2025 року.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1078 від 26 травня 2006 року позивача з 01червня 2006 року визнано надавачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та проведення розрахунків із населенням та бюджетними організаціями міста Миколаєва.

В опалювальні періоди 2020-2021, 2022-2023 рр. позивач здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується: копією наказу про початок опалювального періоду 2021-2022 рр. №732 від 01.11.2021 року, копією наказу про закінчення опалювального періоду 2021-2022 рр. №115 від 09.03.2022 року, копією наказу про початок опалювального періоду 2022-2023 рр. №253-АР від 11.11.2022 року, копією наказу про закінчення опалювального періоду 2022-2023 рр. №76/2-АГ від 23.03.2023 року.

Із наявного в матеріалах справи розрахунку боргу вбачається, що позивач надав теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.11.2021 року по 31.10.2023 року на суму 37713,60 грн. та за вказаний період відповідачам нарахована заборгованість за абонентське обслуговування у розмірі 809,76 грн.

Згідно розрахунку відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку з невиконанням відповідачами своїх зобов`язань по своєчасній та повній сплаті вартості наданої послуги, сума інфляційних втрат за період з 01.12.2021 року по 31.01.2022 року становить 32,54 грн та сума 3% річних 6,03 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії. А у зв`язку з простроченням виконання відповідачами грошового зобов`язання, стягнуто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст.ст. 4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За визначенням, наданим у ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Законом України від 03 грудня 2020 року №1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», який набрав чинності 01 травня 2021 року, до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» внесено зміни, у тому числі й щодо організації договірних відносин між виконавцями житлово-комунальних послуг та споживачами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (з урахуванням змін), надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка обирається виключно за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги, а саме: індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У той же час, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

ОКП «Миколаївоблтеплоенерго», як виконавцем послуг на своєму офіційному веб-сайті:www.nikoblteplo.com.ua розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (типовий індивідуальний договір), який є публічним договором приєднання.

Договір про надання послуг з постачання теплової енергії між позивачем та відповідачами не укладався, але житлово-комунальні послуги останнім надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини. Відтак, відсутність укладеного договору про надання послуг з централізованого опалення не виключає обов`язок відповідача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом.

Відповідна правова позиція з цього приводу сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16. Крім того, з 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем, як споживачем послуги з постачання теплової енергії, фактично укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

За матеріалами справи відповідач ОСОБА_1 зареєструвався у належній йому квартирі АДРЕСА_5 - 13 березня 2020 року. З часу набуття права власності відповідачами на вказане нерухоме майно у них виникли обов`язки щодо його утримання, а саме сплати наданих їм комунальних послуг з постачання теплової енергії .

Відповідно до п.30 типового індивідуального договору, плата за послугу постачання теплової енергії складається з: плати за послугу, визначену відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, та методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця www.nikoblteplo.com.ua.

За змістом ч.1 ст. 901, ч.1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частини 1 статті 509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.

Як визначено ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Параметри якості теплової енергії повинні відповідати нормативним документам у сфері стандартизації. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством. Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених статтею 16 цього Закону. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У ч.3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, що становить за період з 01 листопада 2021 по 31 жовтня 2023 року 37713,60 грн. та абонентське обслуговування у розмірі 809,76 грн. за цей же період.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів надання послуг з постачання теплової енергії є безпідставними, оскільки факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходяться квартира відповідачів, яка належать їм на праві власності, підтверджуються рішеннями Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про початок та закінчення опалювального сезону та нарядами про підключення системи опалення до будинку, в якому знаходяться квартира відповідача.

Житло відповідачів розташоване в житловому будинку, де система опалення є єдиною, а теплова енергія подається в опалювані сезони відповідно до наказів про початок та закінчення опалюваного періоду на підставі рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Таким чином, в умовах єдиної системи центрального опалення подача теплоносіїв до системи теплоспоживання житлового будинку забезпечує опалення всіх його приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи централізованого опалення.

Доказів неотримання послуг з постачання теплової енергії за адресою АДРЕСА_1 відповідачами не надано.

Беручи до уваги зазначене, та зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання (постанови Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 6-40цс11, від 20 червня 2012 року у справі № 6-68цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13; постанова Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 369/88/17, провадження № 61-4924св18).

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення індексу інфляції у розмірі 32.54 грн та трьох відсотків річних у розмірі 6.03 грн узгоджуються з положеннями ч.2 ст.625 ЦК України, та погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат і 3% річних.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідачів, на користь позивача заборгованості по оплаті за надані послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 у зазначеному у позові розмірі.

Колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості у сумі 38523,36 грн перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії за опалювальні період з 01.11.2021 по 31.10.2023 року не спростована апелянтом. Відповідач в апеляційній скарзі посилався на ненадання будь-якої інформації стосовно того, яким чином нараховується оплата за «надані» відповідачем послуги з теплопостачання, а відтак не видається визначити розмір заборгованості, між тим не надав контррозрахунку вартості наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії, а отже, не довів, що сума заборгованості перед позивачем є іншою ніж та, що визначена у розрахунку позивача.

Також відповідачем не надано доказів повної оплати наданих послуг з постачання теплової енергії у сумі 38523,36 грн, тому за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у зазначеному розмірі.

Згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. ст. 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Зважаючи на викладене перебування відповідача ОСОБА_1 за кордоном не звільняє його від обов`язку своєчасно сплачувати кошти за надані йому послуги з теплопостачання.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідачів, на користь позивача заборгованості по оплаті за надані послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 у зазначеному у позові розмірі.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, як підстави для скасування рішення суду, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

ОСОБА_3 рішення суду в частині вирішення вимог ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» до неї не оскаржувала, а відтак не було предметом апеляційного розгляду.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Виходячи з викладеного вище, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 04 лютого 2026 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 листопада 2025 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 04 лютого 2026 року.