Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №127/13532/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13532/25

Провадження № 22-ц/801/337/2026

Категорія: 45

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 рокуСправа № 127/13532/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/13532/25 запозовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради як власника некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», Національної служби здоров`я України до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Дейнеки Олексія Вадимовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року, яке ухвалила суддя Романюк Л.Ф. у Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 17 листопада 2025 року,

в с т а н о в и в :

В травні 2025 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради як власника некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», Національної служби здоров`я України звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, мотивуючи позовні вимоги тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року в справі № 127/17837/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим.

Згідно з ухвали суду, ОСОБА_2 06 березня 2024 року близько 13:55 год, керуючи технічно - справним автомобілем марки «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом в дворі будинку АДРЕСА_1 , для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, в момент об`єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїзну частину зліва-направо по ходу руху автомобіля, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, хоч повинен був і мав технічну можливість це зробити, в результаті чого, з необережності, допустив наїзд на останню.

Внаслідок вказаної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого базоцервікального перелому правої стегнової кістки з послідуючим ендопротезуванням правого кульшового суглобу. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, вказані ушкодження у ОСОБА_3 належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки не являлися небезпечними для життя в момент спричинення і не супроводжувалися загрозливими для життя явищами, але за своїм характером, такі що потягли за собою тривалий (понад 21 день) розлад здоров`я.

Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п 10.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити ДТП. В діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дано дорожньо-транспортної пригоди.

Порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_5 знаходяться у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпіла ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», а саме з 06 березня 2024 року по 10 березня 2024 року та з 12 березня 2024 року по 27 березня 2024 року у травматологічному відділенні та з 11 березня 2024 року по 12 березня 2024 року у ВАЛІТ №1 відділенні, що підтверджується відповідною довідкою вказаного закладу № 522/01-26/09 від 04 березня 2025 року.

Згідно з даною довідкою середня вартість одного ліжко-дня у ВАЛІТ №1 відділенні КНП «Вінницька МКЛШМД» за вказаний період складала 9765,18 грн, у травматологічному відділенні – 1390,02 грн, тому загальна вартість лікування ОСОБА_3 у КНП «Вінницька МКЛШМД» склала 37565,58 грн (27800,4 грн + 9765,18 грн).

Таким чином, просили стягнути з ОСОБА_1 – 37565, 58 грн на відшкодування понесених КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидке допомоги» витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину особи, а саме: 35 662,91 грн на користь Державного бюджету України, в особі Національної служби охорони здоров`я на розрахунковий рахунок UА978999980313080115000026011, ГУК у м. Києві/Шевченківський р-н/24060300, 37993783, Казначейство України (ел. адм. подат.) та 1902,67 грн на користь місцевого бюджету Вінницької міської територіальної громади, в особі Вінницької міської ради на розрахунковий рахунок UА698999980314020544000002856, ГУК у Він.обл./м. Вінниця/24060300, 37979858, Казначейство України (ел. адм. подат.).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 – 37565,58 грн на відшкодування понесених КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої допомоги» витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину особи, а саме: 35 662,91 грн на користь Державного бюджету України, в особі Національної служби охорони здоров`я на розрахунковий рахунок UA978999980313080115000026011, ГУК у м. Києві/Шевченківський район/ 24060300, 37993783, Казначейство України та 1902,67 грн на користь місцевого бюджету Вінницької міської територіальної громади, в особі Вінницької міської ради на розрахунковий рахунок UA 698999980314020544000002856, ГУК у Вінницькій області/м. Вінниця/24060300, 37979858, Казначейство України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Дейнека О.В. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає що судом неповно з`ясовано обставини, що мають істотне значення для справи, а тому рішення є безпідставним, необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3 від злочинного діяння повинні бути відшкодовані особою, що вчинила кримінальне правопорушення – ОСОБА_1 та зараховані до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року в справі № 127/17837/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим.

Згідно з ухвали суду, ОСОБА_2 06 березня 2024 року близько 13:55 год, керуючи технічно - справним автомобілем марки «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись заднім ходом в дворі будинку АДРЕСА_1 , для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, в момент об`єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїзну частину зліва-направо по ходу руху автомобіля, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, хоч повинен був і мав технічну можливість це зробити, в результаті чого, з необережності, допустив наїзд на останню.

Внаслідок вказаної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого базоцервікального перелому правої стегнової кістки з послідуючим ендопротезуванням правого кульшового суглобу Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, вказані ушкодження у ОСОБА_3 належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки не являлися небезпечними для життя в момент спричинення і не супроводжувалися загрозливими для життя явищами, але за своїм характером, такі що потягли за собою тривалий (понад 21 день) розлад здоров`я.

Відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, з технічної точки зору, водій автомобіля «Opel Combo», д.н.з. НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити ДТП. В діях водія ОСОБА_4 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням дано дорожньо-транспортної пригоди.

Порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_5 знаходяться у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями потерпіла ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», а саме з 06 березня 2024 року по 10 березня 2024 року та з 12 березня 2024 року по 27 березня 2024 року у травматологічному відділенні та з 11 березня 2024 року по 12 березня 2024 року у ВАЛІТ №1 відділенні, що підтверджується відповідною довідкою вказаного закладу № 522/01-26/09 від 04 березня 2025 року.

Згідно з даною довідкою середня вартість одного ліжко-дня у ВАЛІТ №1 відділенні КНП «Вінницька МКЛШМД» за вказаний період складала 9765,18 грн, у травматологічному відділенні - 1390,02 грн.

Таким чином, загальна вартість лікування ОСОБА_3 у КНП «Вінницька МКЛШМД» склала 37565,58 грн (27800,4 грн + 9765,18 грн).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» судам роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується, згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

У справі, яка переглядається встановлено, що прокурор в інтересах держави в особі Вінницької міської ради як власника некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», Національної служби здоров`я України звернувся до суду з позовом про відшкодування витрат на стаціонарне лікування від кримінального правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої відповідно до статті 1206 ЦК України.

При цьому, апеляційний суд враховує те, що фінансування закладів охорони здоров`я здійснюється, у тому числі, за рахунок коштів державного, обласного та міського бюджетів, а невжиття відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування заходів для відшкодування витрат на лікування осіб, які є потерпілими від злочину, свідчить про неналежне здійснення ними відповідних повноважень на захист майнових прав держави та територіальної громади, тому з цим позовом до суду обґрунтовано звернувся прокурор, з метою захисту їх інтересів.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 450/1335/15-ц (провадження № 61-33915св18), від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17 (провадження № 61-33266св18), від 05 листопада 2025 року у справі №308/1463/19 (провадження № 61-17459св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що витрати на лікування потерпілої має відшкодувати страховик, з огляду на таке.

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 цього Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Ураховуючи викладене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам (потерпілим) унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Отже, витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов`язкового страхування страховою компанією.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1345цс15, постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в справі № 308/1463/19.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стягнення додаткової компенсації після добровільного врегулювання, внаслідок якого відповідач був звільнений від кримінальної відповідальності, порушує принцип правової визначеності та справедливого балансу, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Усі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, що пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчиняв кримінального правопорушення. На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що вирішують питання про вчинення особою кримінального правопорушення.

Однією з таких підстав для закриття кримінального провадження є звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням винного із потерпілим, яка регламентована ст. 46 КК України.

Закриття кримінального провадження за ст. 46 КК України є нереабілітуючою підставою, оскільки може бути застосована лише щодо тієї особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Таким чином, оскільки закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 відбулося за нереабілітуючою підставою, він зобов`язаний відшкодувати витрати понесені державою в особі Вінницької міської ради як власника некомерційного підприємства «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», Національної служби здоров`я України, оскільки саме вказані уповноважені органи здійснили оплату лікування ОСОБА_3 .

Вказане також регламентовано Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як особа, яка вчинила злочин, зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої ОСОБА_3 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 37565,58 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Дейнеки Олексія Вадимовича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2026 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Міхасішин І.В.

Стадник І.М.