Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №136/1617/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 136/1617/25

Провадження № 22-ц/801/290/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець О. Д.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 рокуСправа № 136/1617/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №136/1617/25 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року,яке ухвалив суддя Іванець О.Д. у Липовецькому районномусуді Вінницької області, повний текст складено 27 листопада 2025 року,

в с т а н о в и в :

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 2007 року позивачка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 , з яким вони спільно проживали без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуваючи в Італії у позивачки народилася їх спільна дитина - син ОСОБА_3 , який знаходиться на її утриманні. На даний час сторони спільно, як чоловік та дружина, не проживають. Між тим, вони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання їхнього спільного сина. Позивачка сама не може забезпечити нормального життєвого існування та розвитку їхньої дитини, а тому змушена звернутися до суду з даним позовом.

Таким чином, просила суд стягувати із ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дати її звернення до суду із позовом про визнання батьківства відповідача з 10 грудня 2024 року, тобто за минулий час, і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову, тобто з 25 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Рішення у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Просила рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року змінити, збільшивши розмір стягнутих аліментів з 1/6 до частки від усіх видів заробітку відповідача, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив не правильний висновок, що з відповідача не може бути стягнуто більше 50% від його заробітної плати, посилаючись на норми ч.2,3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що сама по собі тимчасова відсутність роботи, введення в Україні воєнного стану, наявність інших дітей, не є підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки таке зменшення не буде спрямоване на захист прав дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Борусевич С.Й. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 січня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що сторони з 2007 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах, деякий час проживали спільно без реєстрації шлюбу.

02 жовтня 2014 року позивач перебуваючи в Італії народила спільного з відповідачем сина ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року (справа №136/2261/24) визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у місті Венеція, свідоцтво про народження № НОМЕР_1 , видане відділом запису актів громадського стану комуни міста Венеція, актовий запис №970/ч.1/с.А/о.8/2014 від 19 лютого 2015 року. Рішення суду набрало законної сили 08 травня 2025 року.

Дитина проживає разом з матір`ю та перебуває на її утриманні, що підтверджується довідкою Турбівської селищної ради №08-09/1142 від 07 серпня 2025 року та витягами з реєстру Турбівської територіальної громади, відповідно до яких ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 зареєстровані за однією адресою, а саме АДРЕСА_1 (а.с.3, 9).

На даний час сторони спільно, як чоловік та дружина, не проживають. Між тим, вони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які відповідач має сплачувати на утримання їхнього малолітнього сина. Добровільно відповідач аліменти на даний час не сплачує, тому позивачка звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд стягувати із ОСОБА_2 аліменти на свою користь на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову, тобто з 25 серпня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що на утриманні відповідача крім сина ОСОБА_3 , ще перебувають двоє малолітніх дітей від іншого шлюбу: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено, 01 вересня 2019 року відповідач уклав шлюб зі ОСОБА_7 , що підтверджується витягом з актового запису про шлюб (а.с.28).

У зареєстрованому шлюбі у них зі ОСОБА_8 народилося двоє дітей: син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідними актовими записами (а.с.29, 30).

З матеріалів справи вбачається, що діти проживають разом з відповідачем та знаходяться на його утриманні, що підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування, відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та витягами з реєстру Турбівської територіальної громади (а.с.31 – 33).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, жодного об`єкта за даними фізичної особи ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 не зареєстровано.

Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і має метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні. Державна політика у цій сфері ґрунтується на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини декларує, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 цієї статті).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

СК України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.

ОСОБА_2 , як батько, зобов`язаний утримувати свого неповнолітнього сина, а тому повинен сплачувати аліменти.

Встановивши, що ОСОБА_2 є особою працездатного віку та може надавати матеріальну допомогу сину, врахувавши обставини, визначені статтею 182 Сімейного кодексу України, зокрема наявність у відповідача трьох малолітніх дітей, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на утримання сина.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визначив розмір аліментів у розмірі 1/6 частини доходу, є необґрунтованими та не спростовують висновків суду, який, на підставі належних доказів, всебічно оцінив матеріальне становище обох батьків.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував перебування на утриманні ОСОБА_2 двох малолітніх дітей, що народились в іншому шлюбі, ці обставини, відповідно до п.3 ч.1 ст.182 СК України є підставою для врахування при визначенні обсягу можливості платника аліментів надавати матеріальну допомогу.

Враховуючи вищевказані обставини, зважаючи на принцип розумності та справедливості, апеляційний суд вважає визначений судом першої інстанції розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на утримання сина, законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними та не свідчать про ухвалення судом першої інстанції не законного рішення.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2026 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Стадник І.М.