Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №300/8914/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/8914/25 пров. № А/857/1499/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Кухтея Р. В.

Носа С. П.

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 300/8914/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дії та бездіяльності протиправними,

місце ухвалення судового рішення Івано-Франківськ

суддя у І інстанції Чуприна О.В.

дата складання повного тексту рішення не зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 300/8914/25 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 від 19.12.2025, зареєстрованої судом 22.12.2025, про заборону ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам Національної поліції та суб`єктам владних повноважень, що здійснюють мобілізаційні заходи, вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов`язані з призовом на військову службу під час мобілізації (адміністративне затримання/доставлення до ТЦК, вручення повісток для призову, видача наказів про призов, направлення до військових частин, зарахування до особового складу) – до набрання законної сили рішенням у справі №300/8914/25.

Не погоджуючись з обумовленою ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову та застосувати захід забезпечення позову у вигляді заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також органам Національної поліції за місцем його реєстрації та фактичного перебування, вчиняти щодо позивача будь-які дії, пов`язані з призовом на військову службу під час мобілізації (адміністративне затримання/доставлення до ТЦК, вручення повісток для призову, видача наказів про призов, направлення до військових частин, зарахування до особового складу) – до набрання законної сили рішенням у справі №300/8914/25.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що наявність у витягу з військово- облікових даних (далі – ВОД/«Резерв+») щодо позивача відомостей про порушення правил військового обліку та інформації про звернення до Національної поліції 09.12.2025, а також ризик його адміністративного затримання, доставки до ТЦК, вручення повісток, видання наказу про призов, направлення до військової частини та зарахування до особового складу, що унеможливить або істотно ускладнить виконання майбутнього судового рішення про відстрочку.

Суд не дослідив належним чином саме ймовірність та істотність ризику ускладнення виконання майбутнього рішення (зокрема, через можливу зміну мого статусу на військовослужбовця), обмежившись констатацією відсутності «доказів неминучості» таких подій. Це свідчить про неправильне застосування частини 2 статті 150 КАС України.

Отже, ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права щодо підстав для забезпечення позову, що є підставою для її скасування за частиною 1 статті 317 КАС України. Також судом не надано належної оцінки даних ВОД/«Резерв+» та інформації про звернення до поліції.

У матеріалах справи міститься витяг з ВОД/«Резерв+» щодо позивача, сформований 10.12.2025 о 13:15, з якого слідує, що за його даними зафіксовано порушення правил військового обліку, пов`язане з непостановкою на облік за новим місцем проживання; зазначено дату 09.12.2025 у контексті взаємодії з органами Національної поліції.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (надалі по тексту також – заявник, позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову від 19.12.2025, зареєстрованою в канцелярії суду 22.12.2025, після відкриття провадження у справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також – відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 ), в якій просить суд: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам Національної поліції та суб`єктам владних повноважень, що здійснюють мобілізаційні заходи, вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов`язані з призовом на військову службу під час мобілізації (адміністративне затримання/доставлення до ТЦК, вручення повісток для призову, видача наказів про призов, направлення до військових частин, зарахування до особового складу) – до набрання законної сили рішенням у справі №300/8914/25.

Формулюючи коментовану заяву у вигляді подання "нової заяви про забезпечення позову, усуваючи недоліки попередньої заяви від 11.12.2025 (реєстрація від 15.12.2025, ухвала від 19.12.2025 про відмову у забезпеченні позову", в обґрунтування необхідності застосування вищезазначених заходів забезпечення заявник звертає увагу суду на те, що станом на момент подання заяви у реєстрах військового обліку ("Резерв+") відображається інформація про порушення правил військового обліку та про звернення до Нацполіції 09.12.2025, що на переконання останнього створює реальну загрозу адміністративного затримання та доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Національною поліцією.

Окрім того повторно зауважено на обставинах відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 у відстрочці з підстав "відсутності складу комісії" та на наявності у позивача права на відстрочку з огляду на зникнення безвісти за особливих обставин повнорідного брата.

Звідси, як стверджує ОСОБА_1 , наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову зважаючи на істотне ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, оскільки без вжиття таких "можливе його адміністративне затримання поліцією та примусова доставка до ТЦК, вручення повістки та мобілізація. У разі задоволення позову по суті (визнання права на відстрочку) поновлення статусу цивільної особи після призову буде ускладненим або неможливим", а також з огляду на очевидні ознаки протиправності дій ТЦК ("внесення до розшуку 09.12.2025 без постанови/протоколу за ст. 210 КУпАП (строк давності за ч. 9 ст. 38 КУпАП сплив з 2022 р.); Фактична відмова у відстрочці без належного рішення комісії").

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка заявляє клопотання.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач наголошує, що у даному випадку не вжиття заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Зокрема заявник посилається на такі обставини, як: (1) станом на момент подання заяви у реєстрах військового обліку ("Резерв+") відображається інформація про порушення правил військового обліку та про звернення до Нацполіції 09.12.2025, що на переконання останнього створює реальну загрозу адміністративного затримання та доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Національною поліцією; (2) відмова у відстрочці з підстав "відсутності складу комісії" та переконання наявності у позивача права на відстрочку з огляду на зникнення безвісти за особливих обставин повнорідного брата.

Згідно пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії, рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та бути співмірними заявленим вимогам. Натомість позивач просить забезпечити позов по відношенню до ймовірних дій органів Нацполіції, однак такий орган є строною у даній справі, що є недопустимим.

Окрім зазначеного колегія суддів зветрає увагу позивача, що заявлений позивачем спосіб забезпечення адміністративного позову фактично спрямований на майбутнє та безпосередньо вирішує спір по суті, що не відповідає інституту забезпечення позову. Позаяк сама ж лише незгода позивача із рішенням дією, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання протиправним певних дій/бездіяльності та рішень ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Обґрунтовуючи скаргу та заяву про забезпечення позову, позивач наголошує на протиправності дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку та нерозгляду його заяви і надання мотивованого рішення про його відстрочку.

Втім, щодо «очевидності» ознак протиправності дій, бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, суд зазначає, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони (дії чи бездіяльність) повинні свідчити про протиправність поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності дій/бездіяльності у спірних правовідносинах, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що такі дії (бездіяльність) явно суперечать вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

При цьому, твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії/бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Окрім заначеного колегією суддів ураховано, що у своєму позові позивач стверджує про не розгляд його заяви № 9543 від 01.11.2025 про надання відстрочки від призову по суті та ненадання мотивованого рішення за його заявою (додаток 7 до Постанови КМУ №560).

Відповідно до п.63 Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року військовозобов`язані, які відповідно до пункту 58 цього Порядку звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.

Згідно абзацу 3 частини 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за №2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі по тексту також Закон №2232-ХІІ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (надалі по тексту також - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Частинами 1 та 3 статті 22 Закону №3543-XII унормовано, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

За змістом пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 за №560 (надалі по тексту також Порядок №560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Поважні причини неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці встановлені частиною 3 статті 22 Закону України № 3543-XII.

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

За змістом пункту 90 Порядку №560 резервісти та військовозобов`язані, які отримали повістку щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, прибувають у строк та місце, зазначені в повістці для відправлення до військової частини (установи).

Разом з цим, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, зокрема, останнім не надано доказів отримання ним повістки про виклик до територіального центру комплектування з метою мобілізації, або доказів вчинення відповідачами інших дій щодо мобілізації позивача у період вирішення питання про надання відстрочки від призову та ймовірного переміщення позивача до військової частини з метою проходження ним військової служби тощо.

Як наслідок суд апеляційної інсанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені скаржником обґрунтування на час розгляду судом апеляційгої скарги не свідчать про існування обставин визначених частиною 2 статті 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що у випадку намагання відповідачів вчинити дії по мобілізації позивача до ухвалення відповідного мотивованого рішення по суті, поданої ним заяви про надання відстрочки від призову, позивач не позбавлений можливості повторного звернення до суду із заявою про забезпечення позову та про невідкладний її розгляд судом.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 300/8914/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Р. В. Кухтей

С. П. Нос