Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №279/1169/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 279/1169/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вачко В.І.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

03 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №224333 від 14.02.2024 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. відносно ОСОБА_1 ; стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.02.2024 року інспектором взводу №1 роти №2 БПП в с.Чайки УПП в Київській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Мошковець Є.М., складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №224333, згідно з якою за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Згідно з оскаржуваною постановою 14.02.2024 року о 23.00 год. на автодорозі М07 Київ-Ковель 56 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3 в ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП. Однак, оскаржувана постанова прийнята за відсутності доказів вини водія ОСОБА_1 .. Полійцеським порушено права особи, яка притягається до адмінстартивної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП, а саме клопотання про ознайомлення з доказами вини та про перенесення розгляду справи для підготовки до захисту, безпідставно залишені без задоволення. При цьому позивач усно клопотав перед поліцейським надати йому відео, на якому зафіксовано порушення ним ПДР України, а також про відкладення розгляду справи для підготовки до неї, однак поліцейський безпідставно цього не зробив, та відмовив у клопотаннях. Оскаржувана постанова не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, оскільки в ній не зазначено технічний засіб, яким здійснюється відеозапис, а в її графі 7 міститься незрозумілий номер «470493» без зазначення технічного засобу, яким здійснено відеозаписи, його моделі та марки. Оскаржувана постанова прийнята без фактичного розгляду справи, з порушенням вимог ст.280 КУпАП.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 18 грудня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Вказує, що твердження позивача не відповідають дійсності, вимоги є безпідставними та необґрунтованими; винесення постанови інспектором в порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення позивачем було здійснено відповідно до та в межах чинного законодавства; відеозапис порушення ПДР не може бути визнаний як недопустимий доказ у справі, за умови, що сукупний аналіз усіх наявних у справі доказів, в тому числі відеофіксації дає підстави стверджувати, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, є в повній мірі доведений відповідачем.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що 14.02.2024 року інспектором взводу № 1 роти № 2 БПП в с.Чайки УПП в Київській області Департаменту патрульної поліції старшим летенантом поліції Мошковець Є.М., винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ № 224333, якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Згідно з оскаржуваною постановою 14.02.2024 року о 23.00 год. на автодорозі М07 Київ-Ковель 56 км водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN POLO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3 в ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.

Відповідачем в підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху та в обґрунтування заперечень проти позову надано суду DVD-R диск із записами відеореєстратора 470343. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що в графі 7 «до постанови додаються» оскаржуваної постанови серії БАВ № 224333 від 14.02.2024 року, інспектором вписано цифри «470493», а не «запис відеореєстратора 470343», який наданий відповідачем суду в якості доказу у цій справі. Відтак, суд вважав, що оскаржувана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення, а будь-які відеозаписи з відеореєстратора службового автомобіля чи бодікамери поліцейського, означені цифрами 470493 в матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надані. Окрім того, наданий відповідачем суду DVD-R диск із записами відеореєстратора 470343 на зчитується та є технічно несправним.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.3 ст.283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності ж в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, статті 70 КАС України, він не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2018 у справі №524/5536/17.

Згідно з ч.5 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Відповідно до п.п.«в» п.2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний, зокрема: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Згідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Таким чином, зазначеними нормами передбачено обов`язок водіїв користуватися засобами пасивної безпеки при русі транспортного засобу.

Натомість, суду не було надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачем 14.02.2024 року було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.

Дійсно, долучений до оскарженої постанови наданий відповідачем DVD-R диск із записами відеореєстратора 470343 на зчитується та є технічно несправним.

Колегією суддів переглянуто записи відеореєстратора 470343 на диску долученого відповідачем за його клопотанням від 27.03.2024 року, якими, не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення зазначеного в оскарженій постанові. Навпаки, записами підтверджуються доводи та обставини зазначені позивачем в позовній заяві.

Оскільки підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення то склад правопорушення є єдиною та головною підставою для юридичної відповідальності.

При цьому, матеріали справи не містять у собі доказів наявності суб`єктивної та об`єктивної сторони зазначеного адміністративного правопорушення.

Статтею 77 КАСУ встановлено процесуальний обов`язок відповідача, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Згідно з ч.3 ст.288 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Тобто, оскарження постанови про адміністративне правопорушення, яка була складена в порядку КУпАП відбувається з врахуванням особливостей КАС України.

Це узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у справі №524/5536/17 від 15.11.2018 року.

Згідно з ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Матеріали справи, станом на момент розгляду справи, не містять будь-яких належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.

Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII встановлено основні повноваження поліції.

Як вбачається з п.11 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, згідно з Конституцією України та Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліцейський, під час виконання своїх службових обов`язків, зобов`язаний діяти виключно на підставі у порядку у межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України, Законами України, зокрема КУпАП, іншими нормативно - правовими актами, що регламентують діяльність поліції.

В силу вимог встановлених правил ст.14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху: створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам. При цьому водій має право відступати від вимог Закону та відповідно правил дорожнього руху лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання законності.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р. (Заява № 16437/04), зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. вищенаведене рішення у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, закон покладає на відповідача обов`язок довести законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, направленого на переслідування особи позивача в порядку КУпАП.

Суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 18 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.