Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №127/39365/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/39365/25

Провадження № 3/127/8254/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124, частинами першою та другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2025 о 13.50 год по просп. Юності, 18 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Yamaha, р.н. НОМЕР_2 , не маючи права керування транспортним засобом, а також без чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Крім того, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 12.12.2025 о 13.50 год по просп. Юності, 18 в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Yamaha, р.н. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки Suzuki, р.н. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . У результаті зазначеного транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість за частиною першою та другою статті 126 КпАП визнав і суду пояснив, що відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, в цій частині відповідають дійсності. Разом з тим, заперечував факт порушення вимог ПДР, що призвело до ДТП.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку його захисника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 221 КпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

З матеріалів справи випливає, що на момент події, яка є предметом судового розгляду, ОСОБА_1 було повних сімнадцять років. Саме тому надані суду матеріали мають бути розглянуті саме судом.

Згідно з частиною першою статті 254 КпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Відповідно до частини другої статті 254 КпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

А частиною третьою статті 254 КпАП визначено, що протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Зі змісту частини другої статті 258 КпАП випливає, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Отже, застереження, визначені частиною третьою статті 254 та частиною другою статті 258 КпАП у цьому випадку відсутні.

Відповідно до частини першої статті 270 КпАП інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).

Наведені вище норми КпАП не містять застережень в частині того, що законний представник має бути залучений на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення. Не містять таких застережень і приписи частини першої статті 268 КпАП, якою визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тому доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності про порушення порядку складання протоколів про адміністративне правопорушення суд вважає такими, що не узгоджуються з наведеними вище приписами КпАП.

Відповідно до примітки до статті 121 КпАП під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до підпункту «б» пункту 2.1 ПДР вдій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);

Реєстрація транспортних засобів регламентована Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 07.09.1998 за № 1388 (далі – Порядок).

Згідно з абзацом першим пункту 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб`єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Абзацом другим пункту 7 Порядку визначено, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в сервісних центрах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

У постанові від 27.12.2019 (справа №310/4817/17) ВС зауважив, що законом встановлена реєстрація мопедів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення. Зокрема, ВС зауважив, що Законом України від 17.11.2008 № 586-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» з 1 січня 2010 року передбачена обов`язкова реєстрація мопедів.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про дорожній рух» (далі – Закон № 3353-XII) кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Зі змісту абзацу другого частини другої статті 15 Закону № 3353-XII випливає, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано, зокрема, мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку.

Крім того, у наведеній вище постанові від 27.12.2019 (справа №310/4817/17) ВС звернув увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів № 511 від 20.05.2009 затверджена нова редакція Положення про порядок надання посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами та передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їхніх типів і призначення, поділяються на категорії, в тому числі А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт. Тому, на переконання ВС, законом встановлена реєстрація мопедів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення.

При цьому абзацом третім частини другої статті 15 Закону № 3353-XII визначено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, зокрема, А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.

Відповідно до визначення, наданого у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 3720-IX), власник наземного транспортного засобу (далі - власник транспортного засобу) - особа, яка є власником відповідно до закону або законним володільцем (користувачем) наземного транспортного засобу на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, договору оренди або на інших законних підставах.

Згідно з визначенням, наданим у пункті 4 частини першої статті 1 Закону № 3720-IX наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - транспортні засоби таких категорій: автомобілі, мотоцикли (у тому числі моторолери та мотоколяски), мопеди, причепи до автомобілів; інші транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, вантажу, багажу, пошти та/або обладнані спеціальним устаткуванням/обладнанням, за умови що відомості про такі транспортні засоби внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України "Про дорожній рух".

Зі змісту частини першої статті 4 Закону № 3720-IX випливає, що предметом договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом.

А частиною другою статті 4 Закону № 3720-IX визначено, що об`єктом страхування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.

З огляду на викладене, а також враховуючи обставини, з`ясовані судом під час судового розгляду справи, під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом його цивільна відповідальність мала бути застрахована відповідно до приписів Закону № 3720-IX. Відповідно останній є суб`єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КпАП.

Отже, за результатами судового розгляду був підтверджений факт керування ОСОБА_1 без відповідного посвідчення водія, а також полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Саме тому суд вважає, що його діяння в цій частині охоплюється складом правопорушень, передбачених: частиною першою статті 126 КпАП – керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса; частиною другою статті 126 КпАП – керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Оцінюючи доводи захисника ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності в діях ОСОБА_3 ознак порушення вимог ПДР, що призвело до ДТП, суд вважає за доцільне зауважити таке.

З диспозиції статті 124 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху (далі – ПДР), що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Слід звернути увагу, що зазначена норма є бланкетною.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушив вимоги підпункту «б» пункту 13.1 ПДР.

Зі змісту зазначеного пункту ПДР випливає, що водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

До протоколу про адміністративні правопорушення суду надана схема місця ДТП, відповідно до якої зафіксоване розташування транспортних засобів, місце їх зіткнення, а також виявлені на автомобілях механічні пошкодження. Разом з тим, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надав суду копію постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 24.12.2025, відповідно до якої за фактом зазначеної ДТП ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 КпАП.

У постанові від 24.09.2020 (справа № 372/2613/18) Верховний Суд зазначив, що злочин, передбачений статтею 286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в статті 286, частинах першій, другій або третій цієї статті, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.

Аналогічні висновки були сформульовані ВС у постанові від 21.08.2019 (справа № 682/956/17).

При цьому в постанові від 24.09.2020 ВС зауважив, що у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

У постанові від 05.11.2015 (справа №5-218кс15) Верховний Суд України зазначив, що у разі, коли дорожньо-транспортна пригода сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Хоча наведені висновки з приводу застосування закону про кримінальну відповідальність, суд вважає, що останні можуть бути застосовані у цьому провадженні з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ. Зокрема, ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).

Хоча санкцією норми про адміністративну відповідальність не передбачені такі види стягнення, однак суд вважає, що наведені вище рішення можуть бути застосовані у цьому випадку, оскільки санкцією статті передбачене таке стягнення як позбавлення права керування транспортним засобом. Таке стягнення з огляду на прецедентну практику ЄСПЛ слід розцінювати саме як кримінальне покарання.

Як суд зазначив вище, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надав суду копію постанови про притягнення іншого учасника ДТП до адміністративної відповідальності.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Вирішуючи питання щодо виду та міри адміністративного стягнення, яке слід застосувати до ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з частиною першою статті 13 КпАП до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Зі змісту частини другої статті 13 КпАП випливає, що у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.

Оцінюючи пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, фактичні обставини справи, суд вважає, що правові підстави для застосування приписів статті 24-1 КпАП відсутні, натомість ОСОБА_1 з метою попередження вчинення будь-яких правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху має понести відповідальність на загальних засадах.

Санкцією статті закону про адміністративне правопорушення встановлені адміністративні стягнення у виді штрафу.

При цьому статтею 23 КпАП регламентовано, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно з наданими суду матеріалами справи ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності, за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнутий не був. Однак, суд враховує, що останній у вчиненому не розкаявся, а також вчинив ряд правопорушень, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху.

Згідно з приписами частини другої статті 36 КпАП, до останнього необхідно застосувати адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для накладення на ОСОБА_1 найсуворішого адміністративного стягнення, передбаченого санкцією закону про адміністративну відповідальність, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Зі змісту частини першої статті 39 КпАП випливає, що у разі якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

З наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності притягнутий не був. Тому правові підстави для ствердження про систематичне вчинення ОСОБА_1 правопорушень відсутні. Саме тому суд вважає за доцільне з метою попередження вчинення ОСОБА_1 нових правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху застосувати до нього стягнення у виді штрафу з урахуванням приписів частини другої статті 36 КпАП.

Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 121, 124, 126, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до приписів частини другої статі 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: