Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №520/134/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 р.Справа № 520/134/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 09.01.26 року по справі №520/134/26

за позовом ОСОБА_1

до Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 79823164 від 02.01.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016, Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи. Також позивач звертає увагу апеляційного суду, що у цій справі суд першої інстанції застосував нерелевантні постанови, ухвалені за нечинним законом, на цій підставі неправильно витлумачив ст.74 Закону №1404-VIII. На думку апелянта, зробив помилковий висновок про відсутність адміністративної юрисдикції, що призвело до неправомірної відмови у відкритті провадження.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 28.11.2025 у справі №619/7185/25, зокрема, з метою забезпечення позову:

- заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно зокрема, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії в тому числі, але не виключно: реєстрацію правочинів щодо відчуження, зміни власника, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження стосовно об`єкту нерухомого майна – садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3219216363120, номер запису про право власності 61898853, який знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:03:000:0634;

- заборонено ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) вчиняти дії щодо відчуження, передачі в іпотеку, здачі в оренду об`єкта нерухомого майна – садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3219216363120, номер запису про право власності 61898853, який знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 6322055900:03:000:0634.

Відповідно до відомостей ЄДРСР, вказана ухвала набрала законної сили 15.12.2025.

Старшим державним виконавцем Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Черьомухіною Єлізаветою Максимівною, при примусовому виконанні ухвали №619/7185/25 від 28.11.2025 Дергачівського районного суду Харківської області, 02.01.2026 прийнято постанову про накладення штрафу по ВП №79823164.

Позивач, вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.

Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскарження постанови про накладення штрафу, не виділеної в окреме виконавче провадження та винесеної в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, прийнятого в порядку цивільного судочинства повинно вирішуватися за загальними правилами, встановленими частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а саме судом який видав виконавчий документ, тобто в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами частини першої статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, припис вказаної статті КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Аналіз наведених вище норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу та про стягнення основної винагороди.

Отже, постанова виконавця про накладення штрафу є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані ці правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до розглядуваних спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII, якою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про стягнення основної винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, у справі № 127/9870/16-ц та у справі №2-01575/11, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11, від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц, від 3 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 та № 766/740/17-ц відповідно, від 29 травня 2019 року у справі № 758/8095/15-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі №766/10138/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі №1940/1957/18, від 15 січня 2020 року у справі №1.380.2019.001073 та від 29 вересня 2020 року у справі №295/6656/14-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 160/4071/20, від 31 березня 2021 року у справі № 640/18024/20, від 30 листопада 2022 у справі № 640/14282/19.

Однак, наведені висновки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали враховані не були.

Як встановлено судовим розглядом, що постановою старшого державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Черьомухіною Єлізаветою Максимівною від 02.01.2026 у ВП79823164 з примусового виконання ухвали № 619/7185/25 виданій 28.11.2025 Дергачівським районним судом Харківської області на позивача накладено штраф на корить держави у розмірі 1700 грн., у зв`язку з невиконанням ухвали суду.

Тобто, позивачем оскаржується постанова про накладення штрафу, яка є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Посилання суду першої інстанції на те, що положення ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні вказаних норм.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що вказаний спір є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 170 КАС України щодо відмови у відкритті провадження.

Приписами частини 5 статті 5 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

Згідно із статтею 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, а тому ухвалене судове рішення на підставі вимог статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 287, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 по справі №520/134/26 скасувати.

Справу №520/134/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич