Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №480/3576/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 р. Справа № 480/3576/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року (ухвалене суддею Сагайдак В.В.) в справі № 480/3576/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.10.2024 р., відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням періоду її навчання у Харківському продовольчо-кулінарному училищі з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р., періоду її роботи головним бухгалтером на ППФ «Флора-85» з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. та періоду її роботи на посаді обліковця у ФОП ОСОБА_2 з 01.07.2024 р. по 28.10.2024 р. як стажу, який дає право на призначення пенсії за віком.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.10.2024 р. відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду в цій справі; в іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач посилається на обґрунтованість рішення від 04.11.2024 р. № 204850012354, яким відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком за нормами статті 26 Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 28.10.2024 р. позивачка звернулася до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області з заявою про призначення пенсії за віком, яка опрацьовувалася в подальшому за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. № 204850012354 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного стажу, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що становить не менше 31 року станом на час виникнення права на пенсію з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року. В рішенні про відмову в призначенні пенсії також зазначено, що за наданими документами страховий стаж складає 24 роки 9 місяців 10 днів, який зараховано з 01.01.2004 р., з урахуванням сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди: роботи з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. на ППФ «Флора-85» за записами трудової книжки від 12.11.1983 р. серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис дати наказу про прийняття на роботу (підлягає уточненню довідкою); ведення підприємницької діяльності з 29.06.2010 р. по 30.09.2010 р., з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., з 01.01.2015 р. по 31.12.2016 р., з 01.01.2018 р. по 31.01.2018 р., з 01.05.2018 р. по 31.12.2018 р., з 01.01.2020 р. по 31.03.2020 р. у зв`язку з відсутністю в Реєстрі сум нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. у зв`язку з відсутністю звітності в Реєстрі та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду. Відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік.

Позивачка, вважає рішення відповідача від 04.11.2024 р. таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.10.2024 р., відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в цій справі.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 не менше 31 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років.

Згідно з ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно з п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 12.11.1983 р. вбачається, що з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. позивачка навчалася в Харківському продовольчо-кулінарному училищі; 10.10.1983 р. по 29.09.1992 р. працювала в Київському тресті їдальнь м. Харкова на посаді кухаря; з 30.09.1992 р. по 25.12.1992 р. працювала на посаді кухаря Державного підприємства їдальні «Автозавод»; з 25.12.1992 р. по 01.07.1994 р. позивачка працювала кухарем в Харківському авіаційному заводі ім. Ленінського комсомолу (після перейменування - Харківське державне авіаційне виробниче підприємство); з 02.07.1994 р. по 01.04.1996 р. працювала на посаді бухгалтера у ТОВ «Фірма «Кол Трін» ПТД»; з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. працювала головним бухгалтером на ППФ «Флора-85»; з 01.01.2001 р. по 30.06.2008 р. та з 02.02.2009 р. по 01.04.2010 р. працювала бухгалтером у ПП ОСОБА_3 ; з 12.05.2010 р. по 28.06.2010 р. позивачка отримувала допомого по безробіттю; з 29.06.2010 р. позивачка займалася веденням підприємницької діяльності; з 05.03.2018 р. по 17.04.2018 р. працювала на посаді касира торгівельного залу магазину 02110 у ТОВ «Український рітейл»; з 17.04.2020 р. по 20.09.2022 р. працювала на посаді касира ТОВ «Будмен»; з 10.10.2023 р. по 08.11.2024 р. працювала на посаді обліковця у ФОП ОСОБА_2 ; з 30.11.2024 р. позивачка отримує допомогу по безробіттю.

Зі змісту спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. № 204850012354 встановлено, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди: роботи з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. на ППФ «Флора-85», оскільки відсутній запис дати наказу про прийняття на роботу; ведення підприємницької діяльності з 29.06.2010 р. по 30.09.2010 р., з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., з 01.01.2015 р. по 31.12.2016 р., з 01.01.2018 р. по 31.01.2018 р., з 01.05.2018 р. по 31.12.2018 р., з 01.01.2020 р. по 31.03.2020 р., у зв`язку з відсутністю в Реєстрі сум нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду, з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р., у зв`язку з відсутністю звітності в Реєстрі та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.

Щодо не врахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. на посаді головного бухгалтера на ППФ «Флора-85», у зв`язку з відсутністю у трудовій книжці позивачки запису дати наказу про прийняття на роботу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Міністерства юстиції України від 29.07.1993 р. № 58 (в подальшому - Інструкції № 58), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У трудову книжку вносяться: відомості про робітника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, перевід на другу постійну роботу, звільнення.

Тобто, обов`язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки відповідно до Інструкції №58 покладається саме на адміністрацію підприємства, а не на працівника, у зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які ведуть облік трудового стажу своїх працівників і відповідно зберігають всю інформацію щодо проходження їх трудової служби на підприємстві, установі чи організації, здійснюють відповідні записи до трудової книжки, в разі необхідності видають необхідні довідки, відповідно до положень Порядку №637, оскільки працівник не відповідає за правильність записів та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення трудових документів. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у довідці в підтвердження страхового стажу.

Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 28.02.2018 р. в справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. в справі №159/4315/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем протиправно не зараховані до страхового стажу позивачеи період роботи з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р., який підтверджується записом трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983 р.

Щодо не врахування до страхового стажу позивачки періоду роботи на посаді обліковця у ФОП ОСОБА_2 з 01.07.2024 р. по 28.10.2024 р., суд апеляційної інстанції враховує, що згідно записів трудової книжки № НОМЕР_2 позивачка працювала з 10.10.2023 р. по 08.11.2024 р. обліковцем у ФОП ОСОБА_2 . Записи в трудовій книжці щодо цього періоду роботи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписами та печатками роботодавця та наказами про прийняття та звільнення з посади.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у вказаний період позивачка мала статус найманого працівника, а тому обов`язок сплати страхових внесків, згідно з ч.ч. 6, 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та обов`язок сплати єдиного внеску, згідно п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», покладений на страхувальників (підприємців-роботодавців), які є платниками таких внесків.

Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.

Працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем-платником страхових внесків (єдиного внеску).

Тобто, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу заявника (форма Ок-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 р. в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 р. в справі № 482/434/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2021 р. в справі № 805/3362/17-а.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що період з 01.07.2024 р. по 28.10.2024 р. також протиправно не зараховано відповідачем до страхового стажу позивачки.

Крім того, відповідачем не доведено, що наявні в трудовій книжці позивачки записи містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів роботи позивачки до стажу роботи, що враховується у призначенні (обрахунку) пенсії.

Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що періоди роботи: з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. на посаді головного бухгалтера на ППФ «Флора-85» та з 01.07.2024 р. по 28.10.2024 р. на посаді обліковця у ФОП ОСОБА_2 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Стосовно позовної вимоги про зарахування до страхового стажу позивачки періодів навчання з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. у Харківському професійно-кулінарному училищі суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п. 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Із врахуванням вищевикладених норм, встановлено, що до загального стажу роботи для призначення пенсій зараховувався лише період навчання в навчальному закладі (вищому, середньому) з денною формою здобуття освіти.

Позивачкою для підтвердження навчання у Харківському професійно-кулінарному училищі до матеріалів справи надано довідку Регіонального центру професійної освіти ресторанного, будівельного та автотранспортного сервісу Харківської області від 22.05.2025 р. №01-21/157/1 про те, що ОСОБА_1 навчалася в Харківському професійному кулінарному училищі у 1981-1983 роках.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суд від 26.01.2026 р. витребувано у позивачки належним чином засвідчену копію диплома Харківського професійного кулінарного училища або інші належні та допустимі докази, що підтверджують навчання ОСОБА_1 у цьому навчальному закладі у 1981-1983 роках за денною формою здобуття освіти.

На виконання ухвали суду представником позивача надано додаткові пояснення, в яких зазначено, що з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. ОСОБА_1 навчалася в Харківському професійному кулінарному училищі. Однак, диплом Харківського професійного кулінарного училища у позивачки відсутній. Представником позивачки направлено адвокатський запит до Регіонального центру професійної освіти ресторанного, будівельного та автотранспортного сервісу Харківської області щодо підтвердження періоду навчання позивачки у Харківському професійному кулінарному училищі з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. та 22.05.2025 р. представником позивачки отримано довідку про підтвердження навчання позивачки Харківському професійному кулінарному училищі, та ця довідка приєднана до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції дослідивши вказану довідку встановив, що в ній відсутні дані щодо форми здобуття освіти (денної, вечірньої чи заочної), а отже навчання позивачки у Харківському професійному кулінарному училищі в період з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. неможливо зарахувати до страхового стажу, оскільки відсутні відомості про форму навчання.

Стосовно висновку суду першої інстанції про неврахування пенсійним органом при обрахунку страхового стажу позивачки періоду з 29.06.2010 р. по 31.08.2020 р., коли позивачка знаходилась на обліку як фізична особа-підприємець, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 в позовній заяві просила зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути її заяву про призначення пенсії за віком від 28.10.2024 р. відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням періоду її навчання у Харківському продовольчо-кулінарному училищі з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р., періоду її роботи головним бухгалтером на ППФ «Флора-85» з 22.04.1996 р. по 31.05.2000 р. та періоду її роботи на посаді обліковця у ФОП ОСОБА_2 з 01.07.2024 р. по 28.10.2024 р., як стажу, який дає право на призначення пенсії за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Верховний Суду неодноразово наголошував на тому, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, зокрема у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 тощо.

Вихід за межі позовних вимог обмежений імперативними вимогами процесуального законодавства.

Тобто, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких вихід обґрунтований судом у судовому рішенні.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції зі змісту позовної заяви встановлено, що позивачка не заявляла вимог щодо зарахування періоду з 29.06.2010 р. по 31.08.2020 р. до страхового стажу при призначенні їй пенсії за віком.

При цьому, суд першої інстанції не обґрунтував підстав, які стали підставою для виходу за межі позовних вимог та висновків, які викладені в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, які не заявлялися позивачкою.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про зарахування до страхового стажу періоду перебування позивачки на обліку як фізична особа-підприємець з 29.06.2010 р. по 31.08.2020 р., оскільки в позовній заяві не містяться вимоги про зарахування вказаного періоду до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає необхідним рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів та підстав його прийняття, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 04.11.2024 р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 28.10.2024 р., відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням висновків суду в цій справі, проте суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин (зокрема, щодо періоду навчання з 01.09.1981 р. по 01.10.1983 р. у Харківському професійно-кулінарному училищі) та помилково зазначив, що період перебування позивачки на обліку як фізичної особи-підприємця з 29.06.2010 р. по 31.08.2020 р. підтверджено позивачкою, та має бути враховано відповідачем при зарахуванні страхового стажу для призначенні пенсії за віком.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. змінити з мотивів та підстав задоволення позовних вимог; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 в справі № 480/3576/25 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 в справі № 480/3576/25 змінити з мотивів та підстав задоволення позовних вимог.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 в справі № 480/3576/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін