Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №620/646/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2026 року Чернігів Справа № 620/646/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмацького районного відділу Державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Бахмацького районного відділу Державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просить:

- скасувати постанову головного державного виконавця Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковалевської А.О. від 03.01.2026 року у виконавчому провадженні № 79765175 про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ні в рішенні суду, ні у виконавчому листі не вказано, що ОСОБА_1 , зобов`язана особисто доставляти свого неповнолітнього сина до місця проживання діда та баби, а лише встановлено право діда та баби брати участь у вихованні свого внука за його бажанням.

Суд ухвалою від 22.01.2026 відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 04.02.2026 о 13:00 год, під головуванням судді Житняк Л.О., в приміщенні Чернігівського окружного адміністративного суду за адресою: вул. Київська, 23, м. Чернігів, зал №4. В подальшому, ухвалою суду від 26.01.2026 розгляд справи вирішено проводити в режимі відеоконференції, за участі представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У поданому відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог, а розгляд справи просив провести без його участі.

Представник позивача подав заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

У відповідності до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

На виконанні у Бахмацькому відділі ДВС знаходиться виконавче провадження №79765175 з примусового виконання виконавчого листа №728/835/20, виданого Бахмацьким районним судом Чернігівської області 05.12.2025, яким встановлено наступні порядок та способи участі баби та діда ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вихованні онука ОСОБА_4 :

- до досягнення дитиною 6 років, за участі матері дитини ОСОБА_5 : - спілкуватися діду та бабі з онуком кожну першу та третю неділю щомісяця по 4 години в день з 14:00 год. до 18:00 год., у тому числі за місцем проживання позивачів з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури, з урахуванням погодних умов, стану здоров`я дитини, режиму дня та харчування;- забирати онука з дошкільного закладу у погоджені з матір`ю дитини дні, в тому числі і на одну годину раніше та приводити у помешкання матері до 19:00 год.- спільно з онуком відвідувати святкування днів народження, інших свят близьких родичів дитини по лінії батька з 12:00 год. по 17:00 год., незалежно від дня тижня, з урахуванням погодних умов, стану здоров`я дитини, режиму дня та харчування ; - мати побачення з онуком в дошкільному закладі освіти під час проведення свят, організованих вихователями або адміністрацією цього закладу;

- після досягнення дитиною 6 років; - у період навчального року з урахуванням бажання дитини, кожну першу та третю суботу щомісяця по місцю фактичного проживання позивачів у АДРЕСА_1 з 12:00 год. суботи до 12:00 год. неділі з правом ночівлі онука, з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури;- у період літніх канікул з урахуванням бажання дитини, кожний перший тиждень щомісяця цілодобово по місцю фактичного проживання Позивачів в АДРЕСА_1 з правом ночівлі онука та можливістю спільного відпочинку поза межами місця проживання;- протягом всього часу спілкуватися діду та бабі з онуком засобами зв`язку (телефон, соціальні мережі тощо) з 14:00 год. до 20:00 год.

Відповідно до Акту державного виконавця від 03.01.2026, при виконанні рішення суду було встановлено, що боржниця з дитиною так і не з`явилась за місцем, яке вказано у виконавчому документів ( АДРЕСА_1 (Марії Приймаченко,8), таким чином не забезпечивши виконання рішення суду при побаченні дитини з бабою.

У зв`язку з наведеним, відповідачем винесено постанову від 03.01.2026, якою на ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. за невиконання рішення суду.

Вважаючи дану постанову протиправною ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404).

Згідно з статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону№1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктами 1, 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону №1404-VIII, зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону №1404-VIII встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 у справі №812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Тому, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII.

Так, за приписами ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Судом встановлено, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_6 виповнилось 6 років (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ).

Враховуючи наведене, порядок та спосіб участі баби та діда ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у вихованні онука ОСОБА_4 здійснюється:

- у період навчального року з урахуванням бажання дитини, кожну першу та третю суботу щомісяця по місцю фактичного проживання позивачів у АДРЕСА_1 з 12:00 год. суботи до 12:00 год. неділі з правом ночівлі онука, з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури;

- у період літніх канікул з урахуванням бажання дитини, кожний перший тиждень щомісяця цілодобово по місцю фактичного проживання Позивачів в АДРЕСА_1 з правом ночівлі онука та можливістю спільного відпочинку поза межами місця проживання;- протягом всього часу спілкуватися діду та бабі з онуком засобами зв`язку (телефон, соціальні мережі тощо) з 14:00 год. до 20:00 год.

20 листопада 1959 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини для забезпечення дітям щасливого дитинства. Указана Декларація стала першим міжнародно-правовим документом, яким проголошено принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини і яка враховує те, що дитина внаслідок її фізичної й розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування, зокрема належного правового захисту до й після народження. Із метою поліпшення умов життя дітей та продовження міжнародного співробітництва в цій сфері охоплені Декларацією основоположні засади захисту прав неповнолітніх були вдосконалені та закріплені в Конвенції про права дитини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989 року та ратифіковано Україною 27.02.1991 року.

Окрім Конвенції про права дитини 1989 року, принцип забезпечення «найкращих інтересів дитини» також закріплений у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року; Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення 1993 року; Конвенції про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року й низці інших.

Комітетом ООН із прав дитини принцип «найкращих інтересів дитини» був докладно потлумачений у Зауваженні загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів». Зокрема, Комітет акцентує увагу на тому, що призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення повномасштабної та ефективної реалізації всіх прав, проголошених у Конвенції, усебічний розвиток дитини (п. 4 ), оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу «усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей» (п. 46). Визначення того, яке саме рішення буде прийнято в «найкращих інтересах дитини», має починатися з оцінки конкретних обставин, що роблять дитину унікальною. Це означає врахування судом одних та ігнорування інших елементів, а також впливає на те, яким чином вони будуть ураховані один щодо одного (п. 49).

Комітетом визнано за необхідне скласти невичерпний, непідпорядкований перелік елементів, які можна розглядати при проведенні оцінки найкращих інтересів дитини будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень (п. 50). Крім того, у питаннях визначення й оцінки найкращих інтересів дитини має бути враховано багато різних важливих факторів й аспектів.

На декларативному рівні при здійсненні судочинства беруть до уваги найкращі інтереси дитини відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, які прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010 р. в якості практичного інструменту для держав-членів у процесі адаптації їх судових і позасудових систем до конкретних прав, інтересів і потреб дітей. В основу Керівних принципів покладено ті, що закріплені в міжнародних документах, а також норми прецедентного права Європейського суду з прав людини.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р. (набула чинності в Україні 01.04.2007) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 №69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)». Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб, або через органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (п. 2 ст. 1).

Статтею 9 Конституції України імперативно закріплено, що чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства нашої держави. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906- IV закріплює принцип сумлінного дотримання Україною чинних міжнародних договорів відповідно до норм міжнародного права (ст. 15 Закону). У статті 19 цього Закону визначено дію міжнародних договорів на території України. Також зазначено, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, установлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то все одно застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч.7, ч.8 ст.7 Сімейного кодексу України).

Згідно із ч.2 та ч. 4 ст.155 СК батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, установленої законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами родини, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто чи сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав чи їхнього поновлення, а також спору щодо управління її майном.

Аналізуючи зміст наведеного вище в контексті встановленого позивачу зобов`язання, суд наголошує, що бажання дитини, в даному випадку є визначальним. При цьому, ані в рішенні суду, ані у виконавчому листі не зобов`язано ОСОБА_1 доставляти свого неповнолітнього сина до місця проживання діда та баби та у будь-який інший спосіб приймати участь в побаченнях дитини, попри відсутність у дитини бажання бачитися з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

А отже, для встановлення факту невиконання боржником рішення суду, державному виконавця недостатньо посилання лише на те, що боржниця з дитиною так і не з`явилась за місцем, яке вказано у виконавчому документів ( АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ), не забезпечивши виконання рішення суду при побаченні дитини з бабою, оскільки першочерговому встановленню підлягають обставини саме наявності у дитини бажання.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що оскаржуваною постановою на позивача безпідставно покладається обов`язок сплатити штраф, а отже постанова головного державного виконавця Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковалевської А.О. від 03.01.2026 у виконавчому провадженні № 79765175 про накладення на ОСОБА_1 штрафу на користь держави у розмірі 1700 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72–74, 77, 139, 229, 241–246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Бахмацького районного відділу Державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.01.2026 у виконавчому провадженні № 79765175 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1700 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмацького відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення суду складено 04.02.2026.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач – Бахмацький районний відділ Державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Соборності, 42,м. Бахмач, Ніжинський р-н, Чернігівська обл.,16501, код ЄДРПОУ 34963578).

Суддя Л.О. Житняк