Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №580/4139/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року справа № 580/4139/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Гайдаш В. А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військова частина НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до військова частина НОМЕР_1 (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військова частина НОМЕР_2 (далі третя особа), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період з 10.11.2023 по 15.01.2024, з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та не виплатити позивачу додаткову винагороду, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період з 10.11.2023 по 15.01.2024, з урахуванням фактично виплачених сум.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що позивач у період з 10.11.2023 по 15.01.2024 під час перебування у службовому відрядженні в оперативному підпорядкуванні в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) фактично виконував спеціальні правоохоронні завдання з патрулювання, що підтверджується журналами інструктажів відділу ППС в/ч НОМЕР_2 та щоденними рапортами відповідального офіцера в/ч НОМЕР_1 . Проте, відповідач здійснив лише часткову виплату додаткової винагороди (за несення служби на блокпостах у листопаді 2023 року), тоді як за період виконання завдань з патрулювання виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн не проводились. При цьому в/ч НОМЕР_1 листом від 24.10.2024 відмовила у нарахуванні коштів, посилаючись на ненадання в/ч НОМЕР_2 підтверджуючих відомостей, що позивач вважає протиправною бездіяльністю.

Військова частина НОМЕР_1 подала 19.05.2025 до суду відзив, в якому, не погоджуючись із позовними вимогами, вказує, що 30 000 грн нараховується і виплачується лише у випадку здійснення військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України і лише пропорційно часу виконання таких завдань. Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2024 № 825/7231/вп позивач визнаний таким, що виконував бойові (спеціальні) завдання лише у період з 10.11.2023 по 18.11.2023, за що йому на підставі наказу в/ч НОМЕР_1 від 05.07.2024 № 179 було пропорційно нараховано та в липні 2024 року в повному обсязі виплачено додаткову винагороду з розрахунку 30 000 грн на місяць. В інші періоди служби у складі в/ч НОМЕР_2 позивач виконував обов`язки з охорони правопорядку та військової дисципліни, які, за твердженням військової частини, не входять до затвердженого Міністром оборони України Переліку спеціальних завдань, що дають право на вказану виплату.

Військова частина НОМЕР_2 подала до суду 22.05.2025 відзив, в якому зазначила, що згідно з довідкою в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2024 № 825/7231/вп позивач виконував бойові завдання лише у період з 10.11.2023 по 18.11.2023, за що йому на підставі наказу № 179 повністю виплачено додаткову винагороду. Решта періоду служби не підлягає оплаті у розмірі 30 000 грн, оскільки функції з охорони правопорядку не входять до затвердженого МОУ Переліку спеціальних завдань. Вважає, що з огляду на ст. 77 КАС України відповідач діяв у межах закону, тоді як позивачем не надано доказів виконання спеціальних завдань в інші дати та не обґрунтовано факт порушення його прав.

28.05.2025 представник позивача подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що позивач у період з 10.11.2023 по 15.01.2024 виконував спеціальні завдання з патрулювання у відрядженні в оперативному підпорядкуванні в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується підписами в журналах інструктажів ППС та щоденними рапортами офіцера в/ч НОМЕР_1 . Попри часткову виплату винагороди за службу на блокпостах, кошти за патрулювання виплачені не були. Про порушення своїх прав позивач дізнався 11.12.2024 з відповіді в/ч НОМЕР_2 , згідно з якою всі необхідні довідки про виконання завдань (відповідно до Постанови КМУ № 168) вже були направлені до в/ч НОМЕР_1 , однак нарахування не проведено.

29.05.2025 військова частина НОМЕР_1 подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначила, що виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн здійснюється виключно за виконання бойових (спеціальних) завдань пропорційно часу їх тривалості. Згідно з наказом від 01.02.2024 № 391/дск, патрулювання у період з 10.11.2023 по 15.01.2024 (за винятком періоду 10.11.2023 – 18.11.2023) не входить до встановленого Переліку завдань, що дають право на таку виплату. Позивачем не надано доказів виконання завдань, передбачених нормативними актами, та не обґрунтовано зміст порушеного права в розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

03.06.2025 військова частина НОМЕР_2 подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому вказала, що виконання завдань із патрулювання у період з 10.11.2023 по 15.01.2024 (крім 10.11.2023 – 18.11.2023) не передбачено Переліком бойових (спеціальних) завдань згідно з наказом МОУ від 01.02.2024 № 391/дск, що виключає право на виплату винагороди у 30 000 грн за цей час. В/ч НОМЕР_1 діяла правомірно, здійснивши нарахування виключно на підставі довідки в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2024 № 825/7231/вп, яка наразі є чинною, не скасованою та обов`язковою для виконання. Оскільки довідка містить відомості про виконання спеціальних завдань лише за 9 днів листопада, правові підстави для нарахування коштів за інший період відсутні.

23.06.2025 представник позивача подала до суду додаткові пояснення, в яких наголошує на безпідставності посилань на наказ від 01.02.2024 № 391/дск, оскільки цей документ не наданий суду як належний доказ, що унеможливлює оцінку його змісту та правомірності застосування. Крім того, наказ виданий 01.02.2024, тобто вже після завершення періоду виконання позивачем спеціальних завдань (10.11.2023– 15.01.2024), а отже, його норми не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, що виникли раніше.

02.07.2025 військова частина НОМЕР_1 подала додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив, що на виконання вимог законодавства Міністром оборони України наказами від 20.11.2023 № 3263/дск та від 01.02.2024 № 391/дск (застосовуються з 29.09.2023) затверджено Переліки бойових (спеціальних) завдань для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. Оскільки вказані акти мають гриф «Для службового користування» (ДСК), військовою частиною НОМЕР_1 надано витяг із наказу № 391/дск у частині, що стосується грошового забезпечення позивача, з дотриманням вимог Законів України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації» щодо надання лише відкритої частини відомостей.

18.08.2025 представник позивача подала до суду додаткові пояснення та вказала, що попри підтвердження від в/ч НОМЕР_2 про направлення всіх довідок, в/ч НОМЕР_1 безпідставно відмовляє у виплатах, посилаючись на наказ від 01.02.2024 № 391/дск. Вважає таке посилання необґрунтованим, а ненадання документа до матеріалів справи — намаганням приховати відсутність правових підстав для відмови. Така позиція відповідача, на думку представника позивача, свідчить про зловживання процесуальними правами, що призводить до тривалого порушення майнових прав позивача на отримання належної винагороди.

19.08.2025 військова частина НОМЕР_1 подала додаткові пояснення та вказала, що «Перелік бойових (спеціальних) завдань за виконання яких здійснюється виплата військовослужбовцям додаткової винагороди на період дії воєнного стану у складі діючих угрупувань військ (сил) оборони держави з розрахунку 30000 гривень на місяць» затверджений Міністром оборони України від 01.02.2025 за № 391/дск віднесено до документів, що містять інформацію з обмеженим доступом відповідно до положень статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

26.08.2025 військова частина НОМЕР_1 подала додаткові пояснення та зазначила, що до 29.09.2023 додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн виплачувалася за попередніми правилами, після чого її нарахування було призупинено до оновлення нормативної бази. 01.02.2024 Міністром оборони України затверджено новий Перелік бойових (спеціальних) завдань (наказ № 391/дск), дія якого ретроспективно поширена на правовідносини, що виникли з 29.09.2023. Таким чином, право на отримання вказаної виплати за спірний період визначається виключно відповідністю завдань критеріям цього оновленого Переліку.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 29.12.2025 суд витребував додаткові докази у справі та зупинив провадження в адміністративній справі № 580/4139/25.

Ухвалою від 02.02.2026 суд поновив провадження в адміністративній справі № 580/4139/25.

З`ясувавши доводи сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 з 30.04.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 04.12.1989 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2022 № 57.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.01.2024 № 25 позивач був виключений зі списків особового складу військової частини з 25.01.2024.

У період з 04.10.2023 по 15.01.2024 позивач був направлений в оперативне підпорядкування в/ч НОМЕР_2 .

Так, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.10.2023 № 284 позивач вважається таким, що вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 з метою виконання спеціальних правоохоронних завдань з 04.10.2023 до окремого розпорядження.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.01.2024 № 15 позивач вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з відрядження з військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 16.01.2024.

Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2024 № 825/7231/вп (додаток № 1 до доручення МОУ № 5718/з від 06.03.2023), зокрема, сержант ОСОБА_1 у період з 10.11.2023 до 18.11.2023 виконував бойові (спеціальні) завдання, визначені Переліком бойових спеціальних завдань за виконання яких здійснюється виплата військовослужбовцям додаткової винагороди на період дії воєнного стану у складі діючих угрупувань військ (сил) оборони держави з розрахунку 30 000 грн на місяць, затвердженого МОУ 01.02.2024, а саме: абз. 23 п. 1 «комендантська служба, в тому числі на блокпостах».

На підставі зазначеної довідки від 05.07.2024 № 825/7231/вп військовою частиною НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 179 ОСОБА_1 нараховано за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань з 10 по 18 листопада 2023 року.

Нараховані кошти були виплачені позивачу, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю № 69 додаткової винагороди військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 на період дії воєнного стану згідно ПКМУ № 168 від 28.02.2022 за вересень – листопад 2023 року, розрахунком додаткової винагороди військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 на період дії воєнного стану згідно ПКМУ № 168 від 28.02.2022 за період з вересня 2023 по лютий 2024 року та відомістю розподілу виплат до в/ч НОМЕР_1 від 18.07.2024.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.09.2024 щодо нарахування та виплати додаткової винагороди.

Відповідач листом від 15.10.2024 повідомив позивача, що за час його перебування у відрядженні у період з 04.10.2023 по 15.01.2024 до в/ч НОМЕР_1 з в/ч НОМЕР_2 не надходило довідок про дні безпосередньої участі у бойових діях або заходах, у зв`язку з чим у в/ч НОМЕР_1 відсутні підстави для виплати додаткової винагороди.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 у розмірі 30 000 грн за період з 10.11.2023 по 15.01.2024, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 зазначеного Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та їх розміри визначені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Пунктом 1-1 Постанови № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану: військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (п. 1-2 Постанови № 168).

Згідно з абз. третім пункту 2-1 Постанови № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають: особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн не є щомісячною гарантованою виплатою, а має виключно стимулюючий характер за виконання бойових (спеціальних) завдань. Право на її отримання виникає лише за сукупності трьох умов: безпосереднього залучення до заходів із забезпечення оборони України, фактичного виконання завдань згідно з затвердженим Переліком та належного документального підтвердження таких періодів. При цьому розрахунок виплати здійснюється пропорційно — за кожну добу виконання завдань, що покладає на військову частину обов`язок щодо точного обліку фактичного часу участі військовослужбовця у таких заходах на підставі бойових розпоряджень та журналів обліку.

Позивач заявив про невиплату йому додаткової винагороди, передбаченої ПКМУ від 28.02.2022 № 168, у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на військовій службі у період з 10.11.2023 по 15.01.2024.

Щодо невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої ПКМУ від 28.02.2022 № 168, у розмірі 30000 грн за спірний період, суд зазначає наступне.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану у Порядку № 260 врегульовані розділом XXXIV.

Відповідно до п. 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема, 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту)

Відповідно до пунктів 9-10 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини;

керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Отже, Порядком № 260 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України додаткова винагорода згідно № 168 виплачується в розмірі 30 000 гривень.

Частиною другою статті 3, пунктом 15 статті 8 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України від 07.03.2002 № 3099-III передбачено покладення на Службу правопорядку додатково завдань та функцій у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану. При цьому Міністр оборони України здійснює не лише загальне керівництво Службою правопорядку, визначає зони діяльності органів управління та підрозділів Служби правопорядку, а й відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 Міністерству оборони делеговано встановлення особливостей виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням покладених завдань.

Згідно з пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Як встановив суд, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 та був звільнений із служби 25.01.2024.

У період з 10.11.2023 по 15.01.2024 позивача було направлено в оперативне підпорядкування в/ч НОМЕР_2 .

Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_2 від 05.07.2024 № 825/7231/вп (додаток № 1 до доручення МОУ № 5718/з від 06.03.2023), зокрема, сержант ОСОБА_1 у період з 10.11.2023 до 18.11.2023 виконував бойові (спеціальні) завдання, визначені Переліком бойових спеціальних завдань за виконання яких здійснюється виплата військовослужбовцям додаткової винагороди на період дії воєнного стану у складі діючих угрупувань військ (сил) оборони держави з розрахунку 30 000 грн на місяць, затвердженого МОУ 01.02.2024, а саме: абз. 23 п. 1 «комендантська служба, в тому числі на блокпостах».

На підставі зазначеної довідки від 05.07.2024 № 825/7231/вп військовою частиною НОМЕР_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2024 № 179 ОСОБА_1 нараховано за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань з 10 по 18 листопада 2023 року.

На підставі довідки від 05.07.2024 № 825/7231/вп та наказу від 05.07.2024 № 179 позивачу було нараховано та у липні 2024 року в повному обсязі виплачено додаткову винагороду (30 000 грн пропорційно часу виконання завдань) за період з 10 по 18 листопада 2023 року. Факт отримання коштів підтверджується розрахунково-платіжними відомостями та розрахунком додаткової винагороди за період з вересня 2023 по лютий 2024 року.

Таким чином саме довідка військової частини НОМЕР_2 , до якої позивач був відряджений, є безальтернативною та виключною підставою для видання наказу про нарахування спірної додаткової винагороди. Військова частина НОМЕР_1 , як орган, що здійснює виплату, позбавлена повноважень самостійно встановлювати або розширювати періоди виконання бойових (спеціальних) завдань, якщо вони не підтверджені відповідною довідкою з місця відрядження.

Тому, періоди служби, які не включені військовою частиною НОМЕР_2 до зазначеної довідки, не можуть вважатися часом виконання спеціальних завдань у розумінні Постанови КМУ № 168, що унеможливлює нарахування за них додаткових виплат.

При цьому, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у спірний період (з 10.11.2023 по 15.01.2024, за виключенням вже оплачених днів) він виконував завдання, тотожні чергуванню на блокпостах або іншим бойовим (спеціальним) завданням. Матеріали справи не містять підтверджень, що характер служби позивача у цей час відповідав критеріям, за якими йому було здійснено попередні нарахування додаткової винагороди. Водночас, сам же позивач у позовній заяві фактично підтверджує зміну характеру виконуваних завдань — з чергування на блокпосту, що було оплачено, на патрулювання, що не передбачає вказаної виплати.

Таким чином, суду не надано доказів на підтвердження конкретних проміжків часу, в яких позивач виконував бойові (спеціальні) завдання, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 168. Тому, відповідач довів правомірність своїх дій щодо нарахування винагороди виключно за час виконання специфічних завдань на блокпостах.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.

Щодо клопотання відповідача про залишення без розгляду позовну заяву у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, то суд врахував таке.

Суд зауважує, що позивач діяв добросовісно та вживав заходів для позасудового розв`язання спору шляхом неодноразових звернень до в/ч НОМЕР_1 із відповідними заявами та адвокатськими запитами. Отримання відповідей, у яких відповідач мотивував затримку виплат проведенням перевірок та збиранням довідок, давало позивачу обґрунтовані підстави очікувати на добровільне виконання зобов`язань без звернення до суду. Про фактичне порушення своїх прав позивач дізнався лише після остаточної відмови (отримання відповіді від 11.12.2024).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду запровадження воєнного стану є об`єктивною обставиною, що суттєво ускладнює реалізацію права на судовий захист, особливо для військовослужбовців. У справах щодо виплати грошового забезпечення строки звернення до суду не повинні застосовуватися формально та надто суворо, оскільки це може нівелювати саму суть конституційного права на належний соціальний захист.

Звернення до суду відбулося одразу після того, як стало зрозуміло, що досудові заходи не призвели до відновлення порушеного права. Активна поведінка позивача та його представника з моменту виникнення спору свідчить про відсутність будь-якого зволікання чи правової пасивності.

Оскільки позивач намагався поновити свої права у досудовому порядку, а період воєнного стану вимагає гнучкого підходу до процесуальних обмежень, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29)

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів щодо допущення відповідачем протиправної невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ № 168 за спірний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, а відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин, беручи до увагу всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору, інші судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 5, 9, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ