Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №320/38616/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року справа № 320/38616/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Янківської В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000 000, 00 гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один мільйон) грн 00 коп. на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не виплатив йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року ухвалено позовну заяву залишити без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 ухвалено відкрити провадження у справі, вирішено розглядати у порядку спрощеного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Міжнародний ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Обгрунтовуючи свою позицію зазначив, що позивач прийнятий на військову службу в добровільному порядку за контрактом до Збройних Сил України 01 грудня 2020 року, що підтверджується долученим Позивачем військовим квитком серії НОМЕР_3 . Позивач був переміщений з одного військового формування в інше, проте він не був «прийнятий» чи «призваний» на військову службу під час дії воєнного стану в розумінні чинного законодавства. Вказана обставина унеможливлює виплату ОГД у зв`язку з положеннями ПКМУ 153. Крім того, у позивача відсутні докази про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 10.10.2025 справу №320/38616/25 передано за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 17.11.2025 прийнято до свого провадження справу №320/38616/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 Національної Гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України: копії витягів із журналів бойових дій, а також доповідей чи рапортів командування про виконання ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань із зазначенням усіх відповідних періодів.

Ухвалою суду від 23.12.2025 повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України: копії витягів із журналів бойових дій, а також доповідей чи рапортів командування про виконання ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань із зазначенням усіх відповідних періодів.

Військова частина НОМЕР_2 Національної Гвардії України на виконання ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 надала витребувані документи.

Міжнародний ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) надав до суду додаткові пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 по справі № 320/38616/25у повному обсязі. Зокрема зазначив, що за результатом аналізу наданих витягів з ЖБД вбачається, що Позивач виконував бойові (спеціальні) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій в період з 02.04.2024 по 01.09.2024. При цьому, з витягів з ЖБД вбачається, що Позивач виконував бойові (спеціальні) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій в загальній кількості – 24 дні. Отже, враховуючи те, що Позивач брав участь безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше 30 діб, він не має права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - ОГД) ані на підставі абз. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 (далі – ПКМУ 153), ані на підставі абз. 3 п. 4 ПКМУ 153. Окрім, того Позивачем жодним чином не доведено (в тому числі належними допустимими та достовірними доказами) наявності причинно-наслідкового зв`язку між отриманим ним пораненням та неможливістю в подальшому брати участь у бойових діях в районах ведення бойових дій, що унеможливлює здійснення йому виплати ОГД на підставі абз. 4 п. 4 ПКМУ 153.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 12.04.2023 на підставі наказу КНГУ був призваний за нонтрактом до Ллав НГУ - в/ч НОМЕР_4 « ІНФОРМАЦІЯ_4 » по 07.06.2023.

З 08.06.2023 по 27.02.2025 проходив службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 1-ша ІНФОРМАЦІЯ_5 « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

На даний час позивач перебуває на службі у військової частині НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_7 з 28.02.2025.

Як вбачається з Витягу з журналу бойових дій НОМЕР_5 батальйону оперативного призначення інв. Ле9389дсек від 19.07.2024, 26.08.2024 близько 18:38 в районі західної околиці населеного пункту Табаївка, Харківської області внаслідок мінометного обстрілу по СП «ТГЕГЕРАН-2» отримав поранення снайпер (другої категорії) 2 відділення снайперів 2 взводу снайперів спеціального призначення роти снайперів спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України солдат ОСОБА_1 . Діагноз: ВОСП голови, ЗЧМТ.

Крім того, обставини отримання поранення позивачем підтверджуються довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 09.01.2025 №1284 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 10.07.2025 №892 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно в період з 19.09.2023 по 30.11.2023 та з 01.01.2024 по 26.08.2024 дійсно брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави в с. Табаївка Куп`янського району Харківської області, в с. Ямпіль Краматорського району Донецької області.

Позивач звернувся до військової частині НОМЕР_2 НГУ з рапортами та адвокатським запитом про направлення особистої справи за проходженням служби у військової частині НОМЕР_1 , оскільки йому відмовляють у виплаті 1000000,00 грн.

На адвокатський запит та рапорти вч 3027 надала відповідь та довідку, що позивач перебував на військової службі у вч НОМЕР_2 , довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 10.07.2025 та копію Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 01.12.2020, який був строком підписаний строком на три роки.

Особиста справа Військовою частиною НОМЕР_2 надіслана до Військової частини НОМЕР_1 .

Позивач повторно звернувся до Військової частини НОМЕР_1 після надходження особистої справи із запитом про включення позивача до списків на виплату одноразової грошової винагороди 1000 000,00 грн, надання довідок згідно наданих 10.06.2025 рапортів.

Рапорт позивача задоволено не було.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», в розмірі 1 000 000 грн протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України №2232-ХІІ) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року №876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно частини другої статті Закону №876-VII Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №876-VII діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.

Особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом (частина 1 статті 9 Закону №876- VII).

Частиною 2 статті 21 №876-VII визначено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

-посадовий оклад, оклад за військовим званням;

-щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

-одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:

-Постановою КМУ №387 від 01.04.2025 року, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»);

-Постановою КМУ №942 від 30.07.2025 року, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 Постанови №153 визначено, що: учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

1) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

2) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) було встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, як в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови КМУ №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);

(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 12.04.2023 на підставі наказу КНГУ був призваний за нонтрактом до Ллав НГУ - в/ч НОМЕР_4 « ІНФОРМАЦІЯ_4 » по 07.06.2023.

З 08.06.2023 по 27.02.2025 проходив службу за контрактом у в/ч НОМЕР_2 1-ша ІНФОРМАЦІЯ_5 « ІНФОРМАЦІЯ_6 ».

На даний час позивач перебуває на службі у військової частині НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_7 з 28.02.2025.

Судом вбачається, що правовідносини між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_6 розпочато з 12.04.2023.

А отже, доводи відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі укладення контракту позивачем з військовою частиною НОМЕР_7 01.12.2020 є помилковими.

Починаючи з 7 серпня 2025 року (дата набрання чинності Постанови КМУ №942 від 30.07.2025) абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови №153 були викладені в наступних редакціях:

Абзац другий пункту 4 Постанови №153:

«Установити, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.»

Абзац 4 пункту 4 Постанови №153: «Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі».

Як вбачається з Витягу з журналу бойових дій НОМЕР_5 батальйону оперативного призначення інв. Ле9389дсек від 19.07.2024, 26.08.2024 близько 18:38 в районі західної околиці населеного пункту Табаївка, Харківської області внаслідок мінометного обстрілу по СП «ТГЕГЕРАН-2» отримав поранення снайпер (другої категорії) 2 відділення снайперів 2 взводу снайперів спеціального призначення роти снайперів спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України солдат ОСОБА_1 . Діагноз: ВОСП голови, ЗЧМТ.

Крім того, обставини отримання поранення позивачем підтверджуються довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 09.01.2025 №1284 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 10.07.2025 №892 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно в період з 19.09.2023 по 30.11.2023 та з 01.01.2024 по 26.08.2024 дійсно брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави в с. Табаївка Куп`янського району Харківської області, в с. Ямпіль Краматорського району Донецької області.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач , звернувшись до відповідача, дотримався п`яти обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000 000, 00 гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72, 76 - 79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (один мільйон) грн 00 коп. на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 – Міжнародного Міжвідомчого Багатопрофільного Центру підготовки Підрозділів Національної Гвардії України виплатити військовослужбовцю ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 (один мільйон) грн 00 коп.на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року №153.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА