Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №560/16746/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/16746/25

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача – Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 19.07.2024 № 273 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача – Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 13.09.2024 № 346 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача – Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08.08.2024 року № 148, яким навіднику кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення з 10 липня 2024 року, в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача – Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 02.09.2024 року № 191, яким навіднику кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_2 призупинено виплати грошового забезпечення з 19 серпня 2024 року, в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідача – Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що накази командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №273 та від 13.09.2024 №346, якими ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив військову частину, призупинено виплату йому грошового забезпечення та позбавлено премій, є незаконними і протиправними, оскільки службові розслідування проведено з істотним порушенням вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту ЗСУ та Порядку проведення службових розслідувань. Крім того, відповідач безпідставно призупинив виплату грошового забезпечення з липня–вересня 2024 року, оскільки за законом початок призупинення військової служби і виплат пов`язується з датою внесення відомостей до ЄРДР, тоді як такі відомості були внесені значно пізніше, а також не враховано перебування ОСОБА_2 у процедурі направлення та реєстрації для проходження ВЛК, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати його дії самовільним залишенням військової частини, що порушує його права та зумовлює необхідність скасування оскаржуваних наказів.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначено, що ОСОБА_2 з липня по грудень 2024 року не перебував і не приймав участь у бойових діях, тому виплата додаткової винагороди, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» не нараховувалась та не виплачувалась. ОСОБА_2 10.07.2024 року здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 . За даним фактом ТВО командира частини було призначено службове розслідування за результатами якого було складено акт та наказом від 19.07.2024 року №273 службове розслідування визнано завершеним, а солдата ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив частину в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 ККУ). ОСОБА_2 19.08.2024 року був направлений для проходження ВЛК, але 02.09.2024 року було встановлено, що згаданий військовослужбовець не проходить ВЛК у військовій частині НОМЕР_2 , не перебуває у госпіталі, з 27.08.2024 року не надає інформацію про проходження комісії, не виходить на зв`язок. За даним фактом ТВО командира частини було призначено службове розслідування за результатами якого було складено акт та наказом від 13.09.2024 року №346 службове розслідування визнано завершеним, а солдата ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив частину в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 ККУ). ОСОБА_2 повернувся до частини після першого СЗЧ 08.08.2024 року, у зв`язку із чим йому було поновлена виплата грошового забезпечення, але 02.09.2024 року він здійснив повторне СЗЧ, у зв`язку із чим йому було призупинено виплата грошового забезпечення. ОСОБА_2 з 02.09.2024 року не повертався до військової частини НОМЕР_1 . Відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими та безпідставними, оскільки військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно та межах повноважень.

Також відповідач подав клопотання про залишення позовоної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском встановлено строку звернення до суду.

Щодо цього клопотання суд зазначає, що оскільки позивачка ознайомилась з матеріалами службового розслідування 09.09.2025 року, враховуючи наведене, строк звернення позивача з позовом до суду в межах заявлених позовних вимог не пропущено. Як наслідок, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що солдат ОСОБА_2 брав безпосередню участь у бойових діях у періоди з 10.10.2023 по 29.02.2024 та з 12.04.2024 по 16.04.2024, що підтверджується відповідною довідкою, під час виконання бойового завдання 26.02.2024 отримав тяжке поранення, після чого безперервно перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, а отже відповідно до Постанови №168, Закону №2011-ХІІ та Порядку №260 мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за весь період лікування з моменту поранення і до дня смерті.

Відповідач подав до суду заперечення, зазначив, що додаткова винагорода солдату ОСОБА_2 була виплачена у повному обсязі та пропорційно дням безпосередньої участі у бойових діях і фактичного стаціонарного лікування після поранення відповідно до Постанови КМУ №168, при цьому за період липень–грудень 2024 року виплати не здійснювались законно, оскільки військовослужбовець перебував у самовільному залишенні військової частини, що прямо виключає право на таку винагороду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 31 серпня 2002 року ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 дійсно в період з 10.10.2023 по 29.02.2024, з 12.04.2024 по 16.04.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецька область, Запорізька область.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 18.12.2024.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №273 про результати службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 , за результатами акту та матеріалів службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №265 від 10.07.2024 за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 було встановлено, що відповідно до рапорту тимчасово виконуючого обов`язки командира 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 від 10.07.2024 року вх. №4611 стало відомо про те, що 10.07.2024 під час ранкового шикування о 09:00 було виявлено факт відсутності солдата ОСОБА_2 , навідника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько- ипурмової роти військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2024 №148 ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення з 10 липня 2024 року.

Згідно з витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2024 №171 ОСОБА_2 вважати прибувшим 08 серпня 2024 року в пункт постійної дислокації частини. З 08 серпня 2024 року поновлено виплату грошового забезпечення .

09.08.2024 складено акт про відмову солдата ОСОБА_2 ознайомлюватись з матеріалами службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 за вх.4842 від 19.07.2024 року, з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 року №273 про результати службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 та з витягом із наказу від 10.07.2024 року №148 (по стройовій частині) про призупинення йому виплати грошового забезпечення.

22.11.2024 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5. ст. 407 ККУ.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024 №346 про результати службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 , за результатами акту та матеріалів службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №339 від 02.09.2024 за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 було встановлено, що відповідно до рапорту тимчасово виконуючого обов`язки начальника медичної служби - начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_4 від 02.09.2024 року вх. №5857 стало відомо про те, що 02.09.2024 під час перевірки військовослужбовців, які лікуються у госпіталях було встановлено, що солдат ОСОБА_2 , навідника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1 гірсько-штурмової роти військової частини НОМЕР_1 , не знаходиться в госпіталі, не проходить ВЛК в в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 27.08.2024 р. не виходить на зв`язок та надає інформацію про проходження військово- лікарської комісії.

Згідно з витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2024 №191 ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення з 19 серпня 2024 року.

05.11.2024 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5. ст. 407 ККУ.

Позивачка вважає зазначені накази та дії військової частини НОМЕР_1 протиправними, такими, що порушують права ОСОБА_2 на грошове забезпечення та додаткову винагороду, у зв`язку з чим звернулась до суду з вимогами про їх скасування та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити належні суми за липень–грудень 2024 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV.

Відповідно до ст. 3 Статуту № 548-XIV військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 9 Статуту № 548-XIV військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Положеннями ст. ст. 26, 27 Статуту № 548-XIV передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до ст. 49 Статуту № 548-XIV військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до вимог статей 83-85 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно зі ст. 83-85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України.

Пунктом 1 розділу II Порядку № 608 передбачено випадки, коли може призначатися службове розслідування.

Передбачено також, що службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно з п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до п. 5 розділу V Порядку № 608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VI Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Відповідно до ст. 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Частиною 3 ст. 85 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Отже, службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.

Згідно з абз. 2 п. 3 розділу ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акту службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Також і згідно приписів пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що у разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, військова служба для такого військовослужбовця призупиняється, а відповідно, на час такого призупинення приписи законодавства про проходження військової служби на таку особу не поширюються.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до п.14 розділу ХХХІV наказу №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які: самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Отже, встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини є правовою підставою для припинення виплати військовослужбовцю грошового забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 10.07.2024 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується актом та матеріалами службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №265 від 10.07.2024 за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 .

У зв`язку з викладеним, виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 було призупинено з 10.07.2024 та поновлено з дати його повернення до пункту постійної дислокації військової частини — 08.08.2024.

Доводи позивачки про те, що ОСОБА_2 не отримував жодних звернень ані в усному чи письмовому порядку, в тому числі за допомогою засобів зв`язку та про те, що ОСОБА_2 взагалі не був обізнаний про факт проведення службового розслідування та не отримував накази про визнання його таким, що самовільно залишив територію Військової частини НОМЕР_1 , призупинення виплати грошового забезпечення не спростовуються, оскільки 09.08.2024 складено акт про відмову солдата ОСОБА_2 ознайомлюватись з матеріалами службового розслідування.

З матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_2 19.08.2024 року був направлений для проходження ВЛК, але 02.09.2024 року було встановлено, що згаданий військовослужбовець не проходить ВЛК у військовій частині НОМЕР_2 , не перебуває у госпіталі, з 27.08.2024 року не надає інформацію про проходження комісії, не виходить на зв`язок. За даним фактом було призначено службове розслідування за результатами якого було складено акт та наказом від 13.09.2024 року №346 службове розслідування визнано завершеним, а солдата ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив частину в умовах воєнного стану.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача із оскаржуваним наказом, втім, враховуючи суть обставин, за яких проводилось службове розслідування, а саме, що ОСОБА_2 не проходить ВЛК у військовій частині НОМЕР_2 , не перебуває у госпіталі, з 27.08.2024 року , відсутність інформації щодо його місця знаходження, суд вважає посилання позивача на недотримання вказаних вимог Порядку № 608 безпідставними.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені в ході розгляду справи обставини та досліджені судом докази, у зв`язку з чим, суд вважає, що службові розслідування оформленні наказом від 19.07.2024 № 273 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » та наказом від 13.09.2024 № 346 «Про результат службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_2 » є правомірними.

За таких обставин похідні позовні вимоги про визнання протиправними та скасування наказів відповідача — Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 08.08.2024 №148 та від 02.09.2024 №191, якими солдату ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення відповідно з 10.07.2024 та з 19.08.2024, в частині, що стосується ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2024 року, суд враховує наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацом 4 пункту 1 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Із аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 грн винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

Разом з тим, Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, а також у відпустках для лікування за станом здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.

Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.

Відповідно до пункту 7 окремого доручення Міністра Оборони України від 23.06.2022 №912/в/29 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, належить включати військовослужбовців, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

При цьому, підставою для видання такого наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_2 дійсно в період з 10.10.2023 по 29.02.2024, з 12.04.2024 по 16.04.2024 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецька область, Запорізька область.

Судом встановлено, що виплата додаткової винагороди позивачеві здійснювалась у поточному місяці за попередній. Зокрема, у січні 2024 року за грудень 2023 року позивачеві виплачено 86 451,61 грн; у лютому 2024 року за січень 2024 року — 84 193,54 грн; у березні 2024 року за лютий 2024 року — 90 344,83 грн; у квітні 2024 року за березень 2024 року — 100 000,00 грн; у травні 2024 року за квітень 2024 року — 87 333,33 грн; у червні 2024 року за травень 2024 року — 51 612,90 грн.

Також судом встановлено, що у період з липня по грудень 2024 року додаткова винагорода позивачеві не виплачувалась у зв`язку з його перебуванням у самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , а саме: з 10.07.2024 до 08.08.2024 та повторно з 02.09.2024 і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у зазначений період передбачених Постановою №168 підстав для виплати такої винагороди, зокрема доказів безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони або перебування на стаціонарному лікуванні чи у відпустці для лікування після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, у період, за який заявлено вимоги. Натомість встановлено, що у спірний період ОСОБА_2 перебував у самовільному залишенні військової частини, що відповідно до вимог Постанови №168 та Порядку №260 виключає право на отримання додаткової винагороди, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач спростував, а позивач не підтвердив правомірність заявлених позовних вимог, а тому, в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність підстав для задоволення позовних вимог, немає підстав для стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )

Головуючий суддя П.І. Салюк