Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №320/49358/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 р. справа № 320/49358/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі - головуючого судді Марини Лук`яненко, розглянувши у порядку ст. 287 КАС України адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Державна судова адміністрація України, звернувся до Київського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 16.09.2025 ВП № 79111659.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 адміністративну справу 320/49358/25 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.

Адміністративну справу №320/49358/25 за вищевказаним позовом відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2026 передано судді Марині Лук`яненко.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі у порядку ст. 287 КАС України, справу призначено на 04.02.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору від 16.09.2025 ВП № 79111659 є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки Верховним Судом у постанові від 09.06.2022 справа № 280/136/21 сформована судова практика в якій зазначено, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень – КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Виконання зазначеного рішення суду повинно здійснюватися органами Казначейства виключно за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя". В даному випадку виконання рішення щодо зобов`язання вчинити певні дії щодо майна (коштів), боржником у якому є державний орган, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI, а виконавчий збір на підставі п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Відділ), з поданим позовом не погодився, надав до суду відзив на позов, в якому проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Зазначив, що Законом № 1404-VIII зобов`язано виконавця зазначати в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору. Оскільки виконавчий лист Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 № 520/20561/23 зобов`язує боржника здійснити фінансування і не передбачає стягнення грошових коштів з боржника, то у виконавчому провадженні № 79111659 з боржника підлягає стягненню виконавчий збір на підставі п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ.

Представник позивачу у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.

Представник відповідача також надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №520/20561/23 визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 липня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн., за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн., за період з 01 січня 2023 року по 31 липня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нарахування та виплати судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Фрунзенського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по липень 2023 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду по справі №520/20561/23 набрало законної сили 06.02.2024.

Виконавчий лист по справі №520/20561/23 видано позивачу 13.12.2024.

16.09.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 79111659 з примусового виконання виконавчого листа № 520/20561/23 та одночасно винесено постанову від 16.09.2025 ВП № 79111659 про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 32 000,00 гривень.

Не погодившись із винесеною державним виконавцем постановою про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 32 000,00 гривень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд вважає, щодо відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України Про виконавче провадження, у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Далі - Закон № 1404-VIII) та Інструкція з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як встановлено частиною першою статті 5 цього ж Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а у визначених випадках - на приватних виконавців.

Таким чином, законодавство визначає не лише межі повноважень державного виконавця, а й обов`язок вчиняти конкретні дії для забезпечення виконання судових рішень, зокрема - у спосіб та порядку, передбачених виконавчим документом та нормами Закону.

За правилами ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Обов`язок державного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) передбачено, також частиною 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, Законом № 1404-VIII зобов`язано виконавця зазначати в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідно до ст. 27 Законом №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

У спірних правовідносинах, виконавчий лист №520/20561/23, виданий 13.12.2024 Харківським окружним адміністративним судом зобов`язує Державну судову адміністрацію України виконати певні дії, тобто носить зобов`язальний характер.

З огляду на вимоги частин 3 та 4 статті 27 закону України «Про виконавче провадження», 16.09.2025 разом з постановою про відкриття виконавчого провадження №79111659 винесено і постанову про стягнення виконавчого збору за примусове виконання рішення немайнового характеру в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Статтею 8 закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня - 8000 грн.

Таким чином виконавчий збір склав 32000 гривень.

Суд зазначає, Закон України «Про виконавче провадження» прямо передбачає повноваження державного виконавця на винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника разом із постановою про відкриття виконавчого провадження.

З огляду на вищевикладене, державний виконавець, діючи в межах повноважень, передбачених частин 3 та 4 статті 27 закону України «Про виконавче провадження», 16.09.2025 виніс постанову про стягнення виконавчого збору з боржника - ДСА України, у розмірі 32000 гривень.

Позивач у позовній заяві посилається на п. 3 ч. 5 статті 27 Закону № 1404-VIII, тобто на думку позивача, виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статі 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тобто виконавчі документи про стягнення коштів з державних органів не підлягають виконанню в органах державної виконавчої служби.

Тобто виконавчий документ про стягнення грошових коштів з державних органів підлягає виконанню органами казначейства.

Суд бере до уваги, що відповідно до статті 3 Закону України № 4901-IV «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків відповідного органу. У разі відсутності таких призначень - виконання провадиться за рахунок коштів, передбачених спеціальною бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Абзац десятий пункту 25 Порядку № 845 встановлює, що у разі наявності у боржника або у головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень, безспірне списання коштів здійснюється лише за рахунок такої бюджетної програми. Виконання рішень, ухвалених на користь суддів, відповідно до цього положення, має здійснюватися за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України.

На переконання позивача, саме зазначені законодавчі приписи виключають можливість іншого способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/20561/23, зокрема - за рахунок коштів, не передбачених цією програмою або без відповідного фінансування Казначейською службою.

Відтак, ДСА України вважає, що не повинна сплачувати виконавчий збір.

Разом із тим, суд зазначає, що виконавчий лист Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 № 520/20561/23 зобов`язує боржника забезпечити ТУ ДСА України в Харківській області бюджетними асигнуваннями, і не передбачає стягнення грошових коштів з боржника.

При цьому, як убачається з резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі №520/20561/23, ДСА України зобов`язано забезпечити бюджетними асигнуваннями територіальний підрозділ - для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.

Рішення не містить прямої вказівки на джерело фінансування, і не передбачає стягнення грошових коштів з боржника.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

За приписами пункту 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

У випадку стягнення коштів з державного органу, державний виконавець повертає виконавчий лист стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 9 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У даному випадку, позивач не оскаржує постанову про відкриття виконавчого провадження.

Предметом у справі №520/20561/23 є не стягнення коштів у розумінні Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а зобов`язання боржника вчинити певні дії - забезпечити відповідне фінансування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», його дія поширюється виключно на випадки виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є орган державної влади чи інші визначені суб`єкти.

У даному випадку йдеться не про майно як об`єкт виконання, а про покладення на орган державної влади публічно-правового обов`язку щодо забезпечення бюджетними асигнуваннями.

Відтак, у даному випадку має місце характер правовідносин, який не підпадає під сферу дії Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», з огляду на те, що судове рішення, що підлягає примусовому виконанню не підпадає під прямий (встановлений) порядок виконання в рамках бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», оскільки встановлює обов`язок боржника самостійно вчинити дії з розподілу бюджетних ресурсів.

Наведені висновки суду узгоджуються з висновками Верховного суду викладеними у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року по справі № 286/125/17 та від 31 січня 2019 року у справі № 161/502/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, законодавець закріпив імперативний обов`язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд вважає, що постанова державного виконавця винесена відповідно до чинного законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування або визнання протиправною.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 6 ст. 287 КАС України, а саме: протягом 10 днів з дня їх проголошення.

Суддя Марина Лук`яненко