Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №520/30709/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2026 р. № 520/30709/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Пасечнік О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та нездійснення виплати грошового забезпечення представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , в розмірі 50% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 , згідно п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , в розмірі 50% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 , згідно п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з 01.02.2025 року в розмірі 50% і до дня виключення ОСОБА_3 із списків особового складу військової частини;

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 порушує права позивача не нарахуванням та нездійсненням виплати грошового забезпечення представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , в розмірі 50% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 , згідно п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

13.01.2026 представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 надав відзив на позовну заяву, де зазначає, що заперечує проти даного позову в повному обсязі та вказує, що в матеріалах справи додано свідоцтво про народження зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 виданого Циркунівською сільською радою, Харківського району, Харківської області від 21.08.73 року серія ІІ ВЛ №348622 де зазначено, що його батьком являється ОСОБА_4 і зазначено, що він росіянин. Дане свідоцтво про народження було видано ще в Українській Радянській Соціалістичній Республіці в 1973 році, але свідоцтво про народження не являється документом, що підтверджує особу. Україна проголосила незалежність в 1991 році відбувався перехід від СРСР до України і громадяни змінювали паспорта. На сьогоднішній день батько із заявою до військової частини НОМЕР_1 не звернувся підтверджуючих документів не надавав, особливо паспорт, який є підтверджуючим документом особи та її громадянства, заява про відмову на користь онучки також не надходила. Також представник позивача виділив кольоровим відтінком в матеріалах справи громадянство батька зниклого безвісти військовослужбовця, наголошує, що тільки паспорт може підтвердити громадянство особи.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного від 26.11.2025 суд позовну заяву залишив без руху.

Ухвалою від 09.12.2025 суд клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнив; визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом; поновив строк звернення до суду у справі.

Ухвалою від 09.12.2025 суд відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Ухвалою від 09.12.2025 суд клопотання представника позивача про витребування доказів по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої особи ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишив без задоволення.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Комісією щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (сім`ям) зниклих безвісти та захоплених в полон (далі Комісія), що діє на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2025 №1118 складено протокол №14 від 23.05.2025 року, відповідно до пункту 9 якого: виплатити грошове забезпечення та додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень часткою, що в загальній сумі не перевищує 25% грошового забезпечення, належні солдату ОСОБА_5 , його законному представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , на дитину ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Депонувати та здійснити перерахування на спеціальний реєстраційний рахунок старшому солдату ОСОБА_5 належну та не виплачену частку грошового забезпечення та додаткової винагороди часткою, що не перевищує 25% грошового забезпечення , належні старшому солдату ОСОБА_5 , його батьку ОСОБА_8 Депонувати та здійснити перерахування на спеціальний реєстраційний рахунок солдату ОСОБА_5 належну та не виплачену частку грошового забезпечення та додаткової винагороди часткою в розмірі 50% у разі повернення його з полону або появи (одержання відомостей про місце перебування), якщо він був визнаний безвісті зниклим.

11.10.2025 на адресу Військової частини НОМЕР_1 було направлено адвокатський запит з проханням надати інформацію стосовно нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за зниклого безвісти батька спільної дитини ОСОБА_3 , 22.07.1978.

У відповідь на запит Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно Закону України 3995-IХ від 08.10.2024 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.05.2025 №150 встановлено перераховувати з 01.02.2025 представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , 25% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 .

Позивачка, вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та нездійснення виплати грошового забезпечення представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , в розмірі 50% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 , згідно п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернулася до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно ч. 1 ст. 1 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» віл 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною другою ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).

За ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №884 (далі - Порядок №884).

За п. 2 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п. 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно п. 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється: у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені).

Пунктом 7 Порядку №884 встановлено, що виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі: наявності (набуття) у визначних осіб громадянства російської федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Оскільки Порядок №884 затверджено на виконання «абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ», положення такого підзаконного нормативно-правового акту не можуть суперечити нормам самого закону (ст. 19 Закону України «Про правотворчу діяльність»).

Абзац 4 ч. 6 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлює правило поведінки, за змістом якого половина грошового забезпечення позивача порівну ділиться між: «дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені)».

Для обставин даної справи має значення обов`язок рівного поділу половини грошового забезпечення між законним представником малолітнього позивача (донька військовослужбовця) та батьком військовослужбовця. Наразі військова частина розподілила відповідні 50% грошового забезпечення навпіл доньці та батьку військовослужбовця.

Суд звертає увагу, що в п. 1 Порядку №884 вказано, що він визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил … зниклих безвісти … особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону.

Тобто, в наявності така система нормативно-правового врегулювання:

1) Закон №2011-ХІІ визначає право на виплату та коло осіб, на яких воно поширюється;

2) Порядок №884 встановлює механізм виплати.

Щодо доводів позивачки, що батько зниклого безвісти ОСОБА_3 – ОСОБА_4 не має право на призначення та отримання грошового забезпечення, адже є підстави вважати, що він має громадянство росії та/або перебуває на території росії, суд зазначає таке.

Ані Закон №2011-ХІІ, ані Порядок №884 не визначають спосіб підтвердження наявності в особи громадянства російської федерації.

Як наслідок, відповідач в цих умовах має діяти згідно вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2);

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3);

добросовісно (п. 5);

розсудливо (п. 6);

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).

Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21.

Разом з тим, суд зазначити, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності у батька зниклого безвісти ОСОБА_3 – ОСОБА_4 громадянства російської федерації або постійного проживання на території такої країни.

Також слід зазначити, що на даний час батько зниклого безвісти ОСОБА_3 – ОСОБА_4 із заявою на нарахування частки грошового належних коштів безвісти зниклого не звертався.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд доходить висновку про те, що позивачем та представленими ним доказами наразі не доведено протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та нездійснення виплати грошового забезпечення представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , на дитину ОСОБА_2 , в розмірі 50% грошового забезпечення та додаткової винагороди безвісти зниклого ОСОБА_3 , згідно п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії -залишити без задоволення.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, рішення у повному обсязі складено та підписано 04.02.2026.

Суддя О.В. Пасечнік