Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №500/7148/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7148/25

04 лютого 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2025 року до Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Гурника Віктора Олександровича надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оформленої листом від 15.11.2025 №8293-8758/К-02/8-19900/25;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 04.09.1987 по 01.01.1989 на посаді викладача початкової військової підготовки, з 02.01.1989 по 31.08.1994 на посаді військового керівника та період роботи з 01.09.1994 по 15.08.2025 року на посаді викладача;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шумським РВ УМВС України в Тернопільській області, РНОКПП НОМЕР_2 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, згідно пункту 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування позову позивач зазначив, що працював на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачених відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому вважає, що має право на виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, яка не підлягає оподаткуванню та передбачена пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV. На звернення про нарахування та виплату такої одноразової грошової допомоги відповідач листом від 15.11.2025 відповів відмовою, яка обґрунтована відсутністю достатньої кількості страхового стажу. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

07.01.2026 відповідачем подано до суду відзив, у якому представник відповідача зазначає, що у позивача відсутній страховий стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. При цьому, до спеціального стажу позивача не зараховано період його роботи на посаді керівника початкової військової підготовки у вищому професійному училищі, оскільки така посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМУ від 04.11.1993 №909. Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячний пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки у нього відсутні необхідні 35 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. З огляду на зазначене, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

12.01.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача доводи відповідача не визнає, наполягає на задоволенні позовних вимог з викладених у позовній заяві підстав. Зазначає, що безперервний стаж роботи позивача на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає 37 років 11 місяців 15 днів, що є достатнім для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.

Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено з урахуванням строку перебування головуючої судді у відпустці, в порядку черговості.

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та з 15.08.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Трудова книжка від 12.12.1985 НОМЕР_3 , оформлена на ОСОБА_1 , містить наступні записи (6-10):

04.09.1987 – прийнятий на роботу викладачем початкової військової підготовки Шумського філіалу Почаївського СПТУ №21;

02.01.1989 – переведений у зв`язку з реорганізацією училища (відкриттям Шумського ПТУ-32 згідно наказу Тернопільського виробничого об`єднання навчальних закладів);

02.01.1989 – у зв`язку з відкриттям Шумського ПТУ №32 призначений в порядку переводу керівником початкової військової підготовки – начальником військової підготовки;

01.01.2013 – ПТУ №32 м.Шумськ перейменовано у Державний навчальний заклад «Шумське професійно-технічне училище»;

15.08.2025 – переведений на посаду коменданта гуртожитку. (а.с.29-31)

Згідно довідки №497 від 20.08.2025, виданої Державним навчальним закладом Почаївське вище професійне училище «Про підтвердження місця роботи ОСОБА_1 », позивач дійсно прийнятий на роботу в Шумський філіал училища викладачем початкової військової підготовки 04 вересня 1987 року (наказ про прийняття №39-з від 04.09.1987 року). Наказом від 29.12.1988 року №23 Тернопільського виробничого об`єднання навчальних закладів і господарств всі справи від Почаївського СПТУ №1 передано Шумському СТПУ №32. Наказом Міністерства освіти України №101 від 15 квітня 1993 року училище реорганізоване у Вище професійне училище №21 Тернопільської області з організацією ступеневої підготовки робітників та молодших спеціалістів. Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №494-к від 11 жовтня 2011 року Вище професійне училище №21 Тернопільської області перейменовано у Державний навчальний заклад «Почаївське вище професійне училище». (а.с.32)

На звернення позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом від 15.11.2025 №8293-8758/К-02/8-1900/25 повідомило ОСОБА_1 , що оскільки у нього відсутній страховий стаж на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, тому підстави для виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні.

У цьому ж листі відповідачем зазначено, що за даними трудової книжки позивач працює на посаді керівника початкової військової підготовки у вищому професійному училищі. Переліком №909 така посада у вищих навчальних закладах не передбачена. Надана позивачем довідка від 20.08.2025 №497 про роботу на посаді викладача не відповідає даним трудової книжки, відповідно не може бути врахована при визначення права на призначення грошової допомоги. (а.с.28)

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 1191, цей Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Пунктом 5 Порядку № 1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV, станом на день її призначення.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Аналізуючи наведені норми права, суд вказує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій також висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 234/13835/17, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Згідно пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (Перелік № 909), яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років: у загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах - учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Судом встановлено, що відповідно до записів №6-10 у трудовій книжці від 12.12.1985 НОМЕР_3 (а.с.29-31), ОСОБА_1 у період з 04.09.1987 по 01.01.1989 працював на посаді викладача початкової військової підготовки, а у період з 02.01.1989 по 15.08.2025 на посаді керівника початкової військової підготовки у Шумському філіалі Почаївського СПТУ-21, реорганізованого в подальшому у Шумське ПТУ №32 та перейменованого у Державний навчальний заклад «Шумське професійно-технічне училище».

Разом з тим, у листі від 08.12.2025 №141, наданому на запит представника позивача, ДНЗ «Шумське професійно-технічне училище» повідомляє, що з 01 вересня 1994 року по 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 займав посаду викладача з допризовного виховування юнаків. (а.с.14-16)

Відповідач, заперечуючи право ОСОБА_1 на одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, зазначає про відсутність підстав для зарахування вказаного періоду роботи позивача до спеціального стажу, оскільки посада «керівник початкової військової підготовки» не передбачена Переліком №909, а обставини роботи позивача на посаді викладача не підтверджені записами у трудовій книжці.

Суд критично оцінює вказану позицію відповідача з огляду на наступне.

Так, посада керівника початкової військової підготовки Переліком №909 дійсно не передбачена.

Однак, відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

На час роботи позивача на посаді керівника початкової військової підготовки діяла Постанова Ради Міністрів СРСР "Про терміни та порядок введення початкової військової підготовки молоді" від 29.04.1968 № 289, відповідно до якої здійснювалась початкова військова підготовка молоді у загальноосвітніх школах (надалі Постанова № 289).

Згідно із пунктом 4 Постанови №289 заняття з початкової військової підготовки, включаючи підготовку з цивільної оборони, проводити у загальноосвітніх школах в IX та X (XI) класах.

Відповідно до пункту 6 Постанови № 289, до штатів середніх загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів та навчальних закладів системи професійно-технічної освіти введено посаду військового керівника.

Положеннями пункту 8 Постанови № 289 визначено, що на військових керівників шкіл розповсюджуються порядок пенсійного забезпечення, а також пільги, переваги та тривалість чергових відпусток, встановлені для вчителів та викладачів шкіл.

Таким чином, військовий керівник (керівник початкової військової підготовки) був педагогічним працівником, основним напрямком діяльності якого визначено навчання та виховання учнів з урахуванням специфіки предмету "Початкова військова підготовка". Як педагогічний працівник, керівник початкової військової підготовки користувався усіма пільгами, що розповсюджувалися на викладачів та вчителів, у тому числі й у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) початкова військова підготовка у школах була замінена допризовною підготовкою.

Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), із допризовниками і призовниками проводиться робота, пов`язана з підготовкою їх до військової служби, яка включає допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у військово-навчальні заклади, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Згідно із статтею 9 Закону № 2232-XII, допризовна підготовка включає військову, військово-технічну, фізичну та психологічну підготовку допризовників і проводиться у двох перед випускних класах (курсах) навчально-виховних закладів за спеціальними програмами, затвердженими Міністерством освіти України і погодженими з Міністерством оборони України.

До прийняття відповідних змін у законодавство допризовна підготовка юнаків провадилася керівниками допризовної (військової) підготовки. До посадових обов`язків керівників допризовної (військової) підготовки, окрім викладацької роботи, входила робота із завідування кабінетом, кімнатою зберігання зброї, стріловим тиром, а також організаційна та патріотична робота з юнаками без додаткової оплати.

У зв`язку із внесенням змін Законом від 21.10.1993 №3545-ХП до статті 9 Закону №2232-XII проведення допризовної підготовки в навчально-виховних закладах: школах, гімназіях, ліцеях, інших видах загальноосвітніх закладів, починаючи з перед випускного класу, а також у професійних навчально-виховних закладах та вищих навчальних закладах: технікумах, коледжах, училищах у період здобуття загальної середньої освіти за програмами, затвердженими Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством оборони України, покладено на викладачів (учителів) допризовної підготовки.

Зміни щодо вилучення посади керівника допризовної підготовки (військового керівника) та встановлення додаткової оплати праці вчителям та викладачам з допризовної підготовки за завідування кабінетом, кімнатою зберігання зброї та стріловим тиром, проведення позакласної роботи з допризовної підготовки, організаційної та патріотичної роботи з юнаками були внесені до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 № 102.

Про запровадження зазначеної норми також повідомлялося в листі Міністерства освіти України від 22.12.1994 № 31/12-962.

Оскільки значних змін в організації навчально-виховного процесу з допризовної підготовки у навчально-виховних закладах не відбулося, а змінилися лише умови оплати праці працівників, які виконують ці обов`язки, листом Міністерства соціального захисту населення України від 29.12.1994 № 01-3/1184-02-2 було надано роз`яснення щодо необхідності зараховування до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років часу роботи на посадах керівників допризовної (військової) підготовки.

Окрім того, згідно із пунктом 2 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2001 № 78, до стажу педагогічної роботи для виплати такої надбавки зараховується час роботи на посадах керівника допризовної підготовки та військового керівника в період до 1 вересня 1994 року.

З системного аналізу наведених правових норм слідує, що керівники початкової військової підготовки та керівники допризовної підготовки також є викладачами та працівниками освіти, а тому період роботи позивача на вказаній посаді має зараховуватися до спеціального стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та дає право позивачеві на отримання грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1058.

Враховуючи, що відмова Головного управління ПФУ в Тернопільській області у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій обґрунтована відсутністю підстав для зарахування періоду його роботи на посаді керівника початкової військової підготовки до спеціального страхового стажу, що дає право на таку допомогу, тому з урахуванням наведених вище висновків суду дії відповідача щодо такої відмови слід визнати протиправними, а позовні вимоги в цій частині – задовольнити.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Головне управління ПФУ в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, певних періодів його роботи, а також нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, то суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1).

Згідно підпункту 8 пункту 2.1. Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону:

трудова книжка, копія наказу (розпорядження) про звільнення або відомості про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб. У тих випадках, коли в трудовій книжці або відомостях про трудову діяльність у реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація, що підтверджує роботу на посадах і в закладах, установах державної та комунальної форми власності, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 «Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення», від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», додаються уточнюючі довідки закладів, установ або їх правонаступників, інші документи, що підтверджують такі відомості.

Аналіз наведеної правової норми свідчить про те, що основним документом, на підставі якого орган Пенсійного фонду України визначає право особи на грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058, є трудова книжка, а у випадку її відсутності чи відсутності записів у ній – уточнюючі довідки підприємств.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами електронної пенсійної справи позивача, надана ним трудова книжка НОМЕР_3 від 12.12.1985 містить записи №06-08 про прийняття ОСОБА_1 з 04.09.1987 на роботу викладачем початкової військової підготовки Шумського філіалу Почаївського СПТУ-21, його переведення на посаду керівника початкової військової підготовки з 02.01.1989 та переведення з 15.08.2025 на посаду коменданта гуртожитку.

Таким чином, записами трудової книжки позивача підтверджено періоди його роботи з 04.09.1987 по 01.01.1989 на посаді викладача початкової військової підготовки та з 02.01.1989 по 14.08.2025 на посаді керівника початкової військової підготовки.

Разом з тим, за позицією позивача, викладеною у позовній заяві, а також згідно інформації, наведеної у листі ДНЗ «Шумське професійно-технічне училище» від 08.12.2025 (а.с.14-17), з 01 вересня 1994 року по 15 серпня 2025 року ОСОБА_1 займав посаду викладача з допризовного виховування юнаків.

На підтвердження вказаних обставин позивачем також долучено до позовної заяви копії штатних розкладів та тарифікаційних списків Шумського СПТУ-32 на 1993-1994, 1994-1995 роки, а також атестаційних листів, з яких слідує, що ОСОБА_1 з 01.09.1994 перебував на посаді викладача ДПЮ та фізичного виховання. (а.с.21-27, 37-51)

Проте, ані лист ДНЗ «Шумське професійно-технічне училище» від 08.12.2025, ані долучені до нього копії штатних розкладів, тарифікаційних списків Шумського СПТУ-32 та атестаційних листів не були надані позивачем до Головного управління ПФУ в Тернопільській області та, відповідно, не були предметом розгляду відповідачем на момент вирішення питання щодо наявності підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у відповідності до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд зауважує, що стаж роботи як на посаді керівника початкової військової підготовки, так і на посаді викладача є таким, що має зараховуватися до спеціального стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та дає право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1058.

Натомість, наявні у матеріалах справи документи, які були предметом розгляду відповідача, як суб`єкта владних повноважень, не дають суду можливості виокремити періоди роботи позивача на конкретних посадах.

При цьому, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, що не дозволяє суду ухвалювати рішення на підставі доказів, які не були надані суб`єкту владних повноважень на момент прийняття ним рішення чи вчинення дій.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки Законом №1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо обчислення спеціального стажу, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях зарахування періодів роботи позивача до спеціального стажу, що дає право на призначення одноразової грошової допомоги. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із відмовою у зарахуванні до спецстажу, що дає право на призначення одноразової грошової допомоги, періодів його роботи на посадах керівника початкової військової підготовки та викладача, суд вважає, що за відсутності доказів надання відповідачу підтверджуючих документів (таких як копії штатних розписів, тарифікаційних списків та атестаційних листів), зобов`язання пенсійного органу зарахувати такий стаж позивачу та виплатити одноразову грошову допомогу є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому, встановлення пенсійному органу обов`язку повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, не є таким втручанням.

Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо обчислення страхового та спеціального стажу, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, як суб`єкта первинного звернення, повторно розглянути заяву позивача від 31.10.2025 із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своєї поведінки.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 15.12.2025.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі, пропорційно до задоволених позовних вимог – 605,60 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оформленої листом від 15.11.2025 №8293-8758/К-02/8-19900/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 31.10.2025, яке зареєстроване 03.11.2025 за вх.№8758/К-190-25 щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 04 лютого 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).

Головуючий суддя Мірінович У.А.