Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №380/14823/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2026 рокусправа № 380/14823/25 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гавдик З.В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просить:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.07.2022 позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України строком на 3 роки. 10.07.2025 позивачем подано до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку вказаного контракту. Відповідач відмовив позивачеві у звільненні з військової служби у зв`язку із тим, що норма закону, на підставі якої позивач просить звільнити його з військової служби, була прийнята лише 18.05.2024, а отже повинна поширюватись лише на контракти, укладені після вказаної дати. Не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставі: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Наведена норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» набрала чинності 18.05.2024. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-IX, яким і була викладено нова редакції підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не передбачає норми, яка встановлювала зворотної дії цього закону в часі. Отже, умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо наявності «контракту, укладеного під час дії воєнного стану» слід розуміти як таку, що новий контракт, має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності Законом № 3633-IX, а саме після 18.05.2024.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у період дії воєнного стану строк дії контракту автоматично продовжується понад установлені строки – до моменту оголошення демобілізації. Ця норма має пряму дію та є імперативною, тобто такою, що не потребує окремого погодження сторін.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 25.07.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

11.07.2022 між ОСОБА_1 та начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, за яким позивач добровільно вступає на військову службу за контрактом і бере на себе зобов`язання, зокрема, протягом дії цього Контракту, а в разі настання особливого періоду – понад установлений строк Контракту, проходити військову службу на посадах осіб сержантського та старшинського складу на умовах і в порядку, встановлених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби, та цим Контрактом.

Відповідно до пункту 3 Контракту, цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін на три роки з 11.07.2022 до 10.07.2025.

30.11.2024 наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за №1371-ОС сержанта ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.11.2024 призначено на посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника другого зенітного ракетно-артилерійського відділення третьої прикордонної зенітної ракетно-артилерійської застави відділу прикордонної служби (тип С) зенітних ракетно-артилерійських комплексів та зараховано у списки особового складу загону та на всі види забезпечення.

21.06.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому зазначено:

«Я, заступник начальника НОМЕР_2 прикордонної зенітної ракетно-артилерійської застави відділу прикордонної служби (тип С) зенітно ракетно-артилерійських комплексів, сержант ОСОБА_2 , був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану.

10 липня 2025 року спливе строк контакту, який я уклав вже під час дії воєнного стану. Продовжувати військову службу я не бажаю, хочу скористатись своїм правом на звільнення з військової служби.

Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року був ведений воєнний стан, контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України був укладений з 11.07.2022року. відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також пунктів 225, 233, 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, -

ПРОШУ

- звільнити мене, заступника начальника 3 прикордонної зенітної ракетно-артилерійської застави відділу прикордонної служби (тип С) зенітно ракетно-артилерійських комплексів, сержанта ОСОБА_3 з військової служби на підставі закінчення строку служби (закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) - з дня, наступного за днем закінчення строку контракту».

Відповідачем надано відповідь позивачеві, наступного змісту:

«Ваш рапорт від 21.06.2025 та зареєстрований за №34/48147/25-Ви щодо звільнення Вас в запас Збройних Сил України розглянутий.

За результатами розгляду повідомляю наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану контракт припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Перше, що потребує уваги - наведена норма підпункту «ж» пункту З частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» набрала чинності 18.05.2024. Отже, потрібно встановити, до яких правовідносин вона може бути застосована.

Це питання врегульовано статтею 58 Конституції України, яка визначає «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи». Верховний Суд неодноразово підтримував правову позицію щодо застосування статті 58 Конституції України, відповідно до якої:

«Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми «нового» нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати.» Застосування ж зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно- правовому акті.

Натомість, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ, яким і була викладено нова редакції підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не передбачає норми/ яка встановлювала зворотної дії цього закону в часі.

Отже, умову підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо наявності «контракту, укладеного під час дії воєнного стану» слід розуміти як таку, що новий контракт, має бути укладений під час дії воєнного стану після набрання чинності Законом № 3633-ІХ, а саме після 18.05.2024.

Відповідно до норм Положення №1115/2009, саме військовослужбовець при поданні рапорту зобов`язаний довести наявність підстав для звільнення.

Враховуючи вищевикладене вважаю, що підстави для звільнення Вас з військової служби за доданими до рапорту №34/48147/25-Вн від 21.06.2025 документами відсутні.

Водночас зазначаю, що Ви не позбавлений права на повторне звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення».

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні дії відповідача протиправними, як наслідок просить зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних дій та зобов`язання вчинити певні дії з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно із ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за № 2102-IX, введено воєнний стан, який неодноразово був продовжений і діє станом на момент ухвалення рішення суду.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.

Згідно із Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції на час спірних правовідносин), цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1 цього ж Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із ч. 6 ст. 2 цього ж Закону, види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно із ст. 19 цього ж Закону:

1. Військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

2. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт про проходження військової служби.

3. У разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший укладений з ним контракт припиняється, а з таким військовослужбовцем укладається відповідний контракт для проходження відповідного виду військової служби на строк, визначений частиною другою статті 23 цього Закону.

4. Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 2 ст. 23 цього ж Закону, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні:

для осіб рядового складу - 3 роки.

Згідно із ч. 3 ст. 23 цього ж Закону, для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період та призначаються на посади, крім осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті.

Під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті.

Згідно із ч. 4 ст. 23 цього ж Закону, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі:

для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки;

для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років;

для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років.

8. Під час дії особливого періоду:

2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Згідно із п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 цього ж Закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

5. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:

3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:

ж) у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач з 11.07.2022 проходить військову службу за контрактом (укладеного під час дії воєнного стану) у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за контрактом.

21.06.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту з дня, наступного за днем закінчення вказаного строку.

Суть заперечення відповідача, щодо звільнення позивача полягає в тому, що правові норми, якими встановлена зазначена підстава для звільнення з військової служби, набрали чинності 18.05.2024 – з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», а тому підлягають застосуванню лише до контрактів про проходження військової служби, укладених після вказаної дати (тобто 18.05.2024).

На думку суду, на момент саме спірних дій застосуванню підлягали ті норми права, які були чинними на той час.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз`яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто до певного юридичного факту (права позивача на звільнення) застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Вказана позиція повністю відповідає позиції ВП ВС викладеної у Постанові від 17.10.2024 у справі № 990/56/24

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

На думку суду застосування відповідної норми повинно бути чітко обумовлено при прийнятті цієї ж норми. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Таким чином, спірні правовідносини стосовно права позивача на звільнення з військової служби виникли в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чинному на момент написання відповідного рапорту, у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Відповідно позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», суд зазначає наступне.

Для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Як зазначено вище згідно із п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється, в тому числі, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Згідно із п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (в редакції на час спірних правовідносин), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно із п. 13 цього ж Положення, право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Згідно із п. 273 цього ж Положення, начальники органів Держприкордонслужби відповідно до наданих їм прав зобов`язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, або тих, що не виявили бажання укладати новий контракт.

Документи на звільнення з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк дії контракту, надсилаються для розгляду посадовим особам, які мають право їх звільняти, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ про звільнення таких військовослужбовців повинен бути виданий не пізніше ніж за місяць до досягнення граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту.

Військовослужбовці, яких звільнено з військової служби за віком чи у зв`язку із закінченням строку контракту, виключаються зі списків особового складу органу Держприкордонслужби в день, що настає за днем досягнення граничного віку перебування на військовій службі чи днем закінчення контракту про проходження військової служби. Здавання посади такими військовослужбовцями повинно бути здійснено не пізніше дня досягнення ними граничного віку перебування на військовій службі чи закінчення строку контракту.

Згідно із п. 288 цього ж Положення, у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Таким чином, відповідач зобов`язаний по суті звільнити позивача з військової служби, оскільки позивач проходить військову службу за контрактом, дія якого не продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, з підстав п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (і позивач не висловив бажання продовжувати військову службу) через закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї ж статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Спірна відмова відповідача не обґрунтована тим, що позивачем для його звільнення не виконано всі необхідні для цього умови, відповідач не зазначає про право діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що за правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).

До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Такий спосіб, захисту, як зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби, також по суті узгоджується із висновком ВС КАС викладеним у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24, де суд касаційної інстанції зазначив, що не є втручання у дискреційні повноваження відповідача, за умови встановлення достатності підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо обов`язку відповідача звільнити позивача відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Відповідно і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом враховуються аргументи позивача та не враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії, - задоволити повністю.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ( АДРЕСА_2 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення складено в повному обсязі 03.02.2026.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович