Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №120/16101/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 лютого 2026 р. Справа № 120/16101/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина НОМЕР_1 , відповідач ), в якій просив:

- визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 , вих. №9282 від 04.11.2025 року у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності.

В обгрунтування вимог представник позивача вказала, що позивач є курсантом 6 навчальної батареї навчального зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , а також те, що він зареєстрований та постійно проживає за адресою АДРЕСА_2 разом з батьком, відповідно до довідки №440 від 08.09.2025 року.

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №16/25/1394/В від 29.08.2025 року ОСОБА_2 встановлено інвалідність ІІ групи. Також згідно висновку №4 від 03.09.2025 року ОСОБА_2 потребує догляду та останньому рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Позивачем було подано рапорт до ВЧ НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю батька ІІ (другої)групи інвалідності. Однак, йому відмовлено в задоволенні рапорту, з підстав наявності іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, а також не підтвердження необхідності постійного догляду.

Позивач не погоджується з відмовою відповідача, вважає її неправомірною , сокільки ОСОБА_3 постійно проживає в Німеччині, він не має змоги здійснювати постійний догляд за своїм батьком, інвалідом II групи довічно, який потребує постійного стороннього догляду, з причини постійного проживання в іншій країні.

Щодо підтвердження необхідності надання постійного догляду за батьком позивач надав до складу документів письмові докази визначення експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування життя, а саме, встановлено ІІ групу інвалідності безстроково. Крім того, позивачем надано висновок щодо необхідності догляду за батьком, а саме: відповідно до висновку №4 від 03.09.2025 року ОСОБА_2 потребує догляду та йому рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Ухвалою від 24.11.2025 р.відкрито провадження та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

08.12.2025 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що у батька позивача є ще один рідний син та перебування такого за кордоном не звільняє від обов`язку утримувати свого батька. Також відсутні медичні документи, які підтверджують необхідність стороннього постійного догляду за батьком.

11.12.2025 р. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що позивач фактично є єдиним сином, який може здійснити догляд за своїм хворим батьком-інвалідом. Брат позивача виїхав за межі країни ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну, тривалий час проживає за кордоном, що підтверджується документами, долученим до рапорту. Відповідач визнає той факт, що ОСОБА_3 проживає за кордоном постійно

Приналежність батька позивача до осіб з інвалідністю другої групи та потреба у постійному догляді підтверджуються матеріалами справи, а саме: витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №16/25/1394 В, висновком про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійні основі у №4 від 30.09.2025 року.

Відтак, відмова у звільнення є протиправною.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.

29 жовтня 2025 року позивачем подано рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю батька ІІ (другої)групи інвалідності.

За наслідком розгляду даного рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 04 за вих.№9282 відмовила в задоволенні рапорту, з підстав наявності іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, а також не підтвердження необхідності постійного догляду.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон N 2232-XII).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону N 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.

Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців під час дії воєнного стану, передбачені частиною 4 цієї статті.

Зокрема, у пункті 2 частини статті 26 Закону № 2232-XII вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за наявності таких підстав:

г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII).

Тобто, відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону N 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи .

Таким чином, законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду та відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд з підстав того, що самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Оцінюючи аргументи відповідача про те, що не надано доказів потреби батька позивача у постійному догляді, суд зазначає, що надана позивачем довідка форми №080-4/о №4 від 03.09.2025 підтверджує наявність обставин, передбачених підпунктом "г" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Так, зазначена довідка видана уповноваженим закладом охорони здоров`я у межах його компетенції, у відповідній формі первинної облікової документації, затвердженої нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров`я України.

Із вказаної довідки чітко вбачається, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду та йому рекомендовано соціальну послугу: паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Відтак, наявність у довідці запису про те, що батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, не є порушенням встановленої форми.

На переконання суду, зазначене твердження відповідача є суб`єктивним припущенням і не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, зокрема висновком компетентних органів про недостовірність чи підробку цього документа.

Таким чином, довідка форми №080-4/о №4 від 03.09.2025 є належним доказом на підтвердження факту наявності обставин, які відповідно до законодавства є підставою для звільнення військовослужбовця зі служби за сімейними обставинами.

Також спірним у даній справі є чи за наявностідругого повнолітнього сина , який перебуває за кордоном, наявні підстави для звільнення позивача із військової служби з підстав здійснення догляду за батьком.

Щодо вказаних доводів, то суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.

Згідно зі ст.47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.

Обов`язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.

Відповідно до ст.204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.

Однак, таких доказів як судове рішення, позивачем, ані до суду, ані відповідачу не надано.

Суд також зазначає, що в долучених до рапорту документах відсутні відомості про те, що брат позивача ОСОБА_4 , сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд наголошує на тому, що проживання повнолітнього сина батька позивача за кордоном не звільняє його від обов`язку піклуватися про свого батька, проявляти про нього турботу та надавати йому допомогу.

Відповідна позиція стосовно відсутності права на звільнення за наявності інших дітей, які перебувають за кордоном викладена в постанові в Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 560/3823/25.

Сам по собі факт виїзду брата за кордон не свідчить про його постійне проживання за межами України, оскільки відповідні докази матеріалами справи не підтверджені. Доказів об`єктивної неможливості його повернення в Україну також не надано.

Отже, з наявних у справі матеріалів суд встановив, що у ОСОБА_5 (батька позивача), крім позивача, є інший повнолітній син, ОСОБА_6 , стосовно якого відсутні відомості, що він не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об`єктивних причин.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наведені норми чинного законодавства України, правової позиції Верховного Суду у справі №420/30227/24, суд доходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст.26 Закону №2232-ХІІ, згідно із поданим рапортом від 29.10.2025, а отже оскаржувана у цій справі відмова відповідача є правомірною та такою, що вчинена відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв`язку із чим у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог належить відмовити.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними в цілому, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ін НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

Повний текст рішення сформовано 3.02.2026 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна