Вирок від 02 лютого 2026 р. у справі №686/12232/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/12232/25

Провадження № 1-кп/686/25/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025243000000588 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Житомир, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця, раніше судимого:

- 19.06.2007 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 05.04.2013 р. Корольовським районним судом м.Житомира за ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70, ст.71 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі;

- 12.06.2014 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 8 місяців позбавлення волі;

- 24.06.2014 р. Корольовським районним судом м.Житомира за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України на 3 роки 8 місяців позбавлення волі;

- 09.08.2017 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 4 місяці позбавлення волі;

- 22.02.2018 р. Андрушівським районним судом м.Житомира за ч.3 ст.185, ст.71, ч.4 ст.70 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 10.10.2019 р. Корольовським районним судом м.Житомира за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- 15.12.2020 р. Богунським районним судом м.Житомира за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі;

- 05.02.2021 р. Радомишльським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185, ст.71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 21.05.2021 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185, ст.71 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- 01.09.2021 р. Коростишівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185, ч.4 ст.70 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі;

- 03.05.2022 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.357, ч.1 ст.70, ч.4 ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі, невідбуту частину цього покарання, в силу ст.82 КК України, 16.06.2023 р. замінено на 2 роки 27 днів обмеження волі, звільнений 19.02.2025 р., згідно з ухвалою від 11.02.25 р. на підставі ст.81 КК України умовно-достроково на 3 місяці 30 днів,

- 04.11.2025 р. Галицьким районним судом м.Львова за ч.4 ст.185, ч.1 ст.71 КК України на 5 років 1 місяць позбавлення волі (дане покарання не відбуте),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 28 лютого 2025 року, близько 10 год. 00 хв., перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_3 , прийняв рішення про таємне викрадення чужого майна. Тоді ж ОСОБА_4 , скориставшись відсутністю мешканців квартири та тим, що за його діями ніхто не спостерігає, розуміючи, що в країні діє воєнний стан, введений на всій території України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжений Указом Президента України №740/2024 від 28.10.2024 р. «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, зі спальної кімнати вказаної квартири таємно викрав: мобільний телефон марки «Самсунг» моделі «А54 5G А546Е», об`ємом пам`яті 6/128 Гб, ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 6999 грн. 67 коп.; павер банк марки «INUI», об`ємом 10000, вартістю 880 грн. 50 коп.; блок живлення білого кольору та шнур чорно-жовтого кольору до мобільного телефону «Самсунг», вартістю 420 грн.; жіночий золотий браслет, 583 проби, вагою 7 грам, вартістю 27037 грн. 08 коп.; чоловічий золотий браслет, 585 проби, вагою 7 грам, вартістю 27037 грн. 08 коп.; дві золотих обручки, 583 проби, вагою по 3 грами та вартістю 11587 грн. 32 коп. кожне, загальною вартістю 23174 грн. 64 коп.; золоту підвіску у вигляді ікони, 585 проби, вагою 2 грами, вартістю 7724 грн. 88 коп.; залишки золота (лом) 585 проби, вагою 10 грам, вартістю 22369 грн. 30 коп., у подальшому, вийшовши до коридору, умисно, таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав кросівки чорного кольору марки «NewBalance», моделі «9060», 42 розміру, вартістю 7280 грн. 22 коп. Після чого, помістивши викрадене майно до знайденого у приміщенні квартири пакету, ОСОБА_4 покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд. Вказаними умисними протиправними діями ОСОБА_4 заподіяв потерпілому ОСОБА_6 майнової шкоди на загальну суму 122923 грн. 37 коп.

За таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 підлягає кримінальній відповідальності за ч.4 ст.185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, пояснивши, що не оспорює жодні обставини, викладені в обвинувальному акті, у тому числі вагу золотих виробів, вид та вартість викрадених речей, щиро розкаявся у скоєному, в повному обсязі визнав цивільний позов, попросив вибачення у потерпілого та надав показання про те, що в лютому 2025 року його товариш ОСОБА_6 , знаючи, що у ОСОБА_4 відсутнє житло, дозволив йому проживати у своїй квартирі АДРЕСА_3 , перебуваючи у якій 28.02.2025 р., близько 10 год. 00 хв., ОСОБА_4 , скориставшись тим, що у квартирі він був один, оскільки ОСОБА_6 пішов у військову частину на службу, та тим, що за його діями ніхто не спостерігає, достовірно знаючи, що на території України діє воєнний стан, вирішив таємно викрасти належне потерпілому майно, для цього ОСОБА_4 зайшов у спальну кімнату ОСОБА_6 , звідки забрав мобільний телефон марки «Самсунг» зі шнуром до нього та блоком живлення, павер банк «INUI», що лежали на тумбочці, відчинивши яку, забрав із неї золоті вироби - жіночий та чоловічий браслети, дві обручки, підвіску у вигляді ікони, а також порване золото (брухт), після чого, вийшовши до прихожої вказаної квартири, ОСОБА_4 побачив кросівки ОСОБА_6 чорного кольору марки «NewBalance», які теж забрав собі, викрадені речі ОСОБА_4 , залишаючи квартиру, помістив до кулька з написом «БМВ» та в подальшому викрадені речі, окрім кросівок, які залишив собі, здавав до ломбардів у м.Тернополі та м.Львові, а отримані у ломбардах гроші витратив на оренду житла. Свої протиправні дії ОСОБА_4 пояснив відсутністю у нього офіційних доходів та бажанням покращити своє скрутне матеріальне становище, щоб мати змогу проживати окремо від інших осіб. На сьогоднішній день ОСОБА_4 розуміє, що вчиняючи вказані дії, він був не правий, критично оцінив свою поведінку, бажає продовжити проходити військову службу, захищаючи країну у лавах ЗСУ, відшкодувати потерпілому заподіянні збитки та в майбутньому неправомірних дій вчиняти не буде.

Вказані обставини вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення ніким не оспорюються, а тому, у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК України, з`ясувавши в усіх учасників судового провадження чи правильно вони розуміють зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, роз`яснивши їм, що в такому разі вони будуть позбавлені можливості оскаржувати ці обставини в апеляційному поряду, судом, за згодою усіх учасників судового провадження, визнано недоцільним дослідження інших доказів щодо вищевказаних фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, - таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

Обвинувачений ОСОБА_4 на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, усвідомлював свої дії та міг керувати ними, усвідомлює свої дії та може керувати ними й на теперішній час, поводиться адекватно. Тому суд визнає ОСОБА_4 осудним та відповідальним за скоєне.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання, судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, у тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу виного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також положення ч.2 ст.50 КК України, згідно з якими, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив умисний тяжкий злочин, спрямований проти власності та суспільних відносин, що забезпечують її недоторканність, який визначається високим ступенем небезпечності для суспільства, проте ОСОБА_4 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, що пом`якшує йому покарання. Обставини, які б обтяжували покарання, відсутні.

При цьому, визнаючи щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, суд враховує, що ОСОБА_4 визнав факт вчинення інкримінованого йому злочину, відверто визнав свою провину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, щиро жаліє з приводу цього та осуджує свою поведінку. Саме така поведінка обвинуваченого, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.09.2019 року (справа №166/1065/18), свідчить про щире каяття.

Також суд враховує, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, неодружений, характеризується негативно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний корисливий злочин, який, відповідно до ст.12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, при цьому під час невідбутої частини покарання за попереднім вироком суду, після застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, що характеризує обвинуваченого, як особу, схильну до протиправних проявів, і це дає підстави вважати, що перебуваючи на волі, він може продовжити злочинну діяльність.

Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив кілька кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України, до постановлення вироку Галицького районного суду м.Львова від 04.11.2025 р., яким на підставі ч.1 ст.71 КК України, вже було частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.05.2022 р. та призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 р. у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу.

Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримають його в подальшому від вчинення нових злочинів.

З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Санкція ч.4 ст. 185 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

З урахуванням викладених обставин, беручи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, обставини, яка пом`якшує йому покарання, позицій прокурора, сторони захисту, потерпілого щодо призначення покарання та висновку органу пробації щодо високого ризику вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та середнього ризику його небезпеки для суспільства, суд дійшов висновку про те, що виправлення і перевиховання ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та йому слід призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті. Враховуючи, що ОСОБА_4 вчинив вищевказаний злочин до постановлення попереднього вироку Галицького районного суду міста Львова від 04.11.2025 р., згідно з яким йому призначено покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі, яке не відбуте, тому на підставі ч.4 ст.70 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 слід визначити за сукупністю кримінальних правопорушень, враховуючи при цьому позицію прокурора, шляхом часткового складання призначених покарань, і визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

На переконання суду таке покарання та принцип його призначення за сукупністю кримінальних правопорушень, в цьому випадку буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_4 більш м`якого покарання, про що заявили обвинувачений та його захисник, а також для застосування ст.ст.69, 69-1, 75 КК України і, відповідно для звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, чи призначення обвинуваченому остаточного покарання на підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, враховуючи характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, який, маючи судимості за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення, а також положення ст. 65 КК України та висновок органу пробації про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, суд не вбачає.

При цьому суд також враховує, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а також для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізен проти росії» від 24.03.05 суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези суду щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».

Оскільки ОСОБА_4 засуджується до покарання у виді позбавлення волі реально, на тривалий термін, раніше неодноразово судимий, постійного заробітку на даний час немає, ухилявся від суду, що дає підстави вважати, що, перебуваючи на волі, він може продовжити злочинну діяльність, ухилитись від суду та відбування покарання, тому ОСОБА_4 , з метою забезпечення виконання судового рішення, до набрання вироком чинності, слід залишити запобіжний захід у виді тримання під вартою. Лише такий запобіжний захід може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Разом з тим, відповідно до ч.5 ст.72 КК України та ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», ОСОБА_4 в строк відбуття покарання слід зарахувати час його попереднього ув`язнення з 25.09.2025 р. (дня затримання) до вступу вироку в законну силу, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У рамках кримінального провадження потерпілим ОСОБА_6 до обвинуваченого ОСОБА_4 подано цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у розмірі 122923 грн. 37 коп., який підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5 ст.128 КПК України).

У ч.1 ст.129 КПК України, з-поміж іншого, йдеться про те, що ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а згідно з ч.2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Положенями ч.1 ст.1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причиний зв`язок та є вина зазначеної особи.

У даному кримінальному провадженні було достеменно встановлено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_6 було завдано матеріальних збитків на загальну суму 122923 грн. 37 коп., що є загальною вартістю викраденого в останнього майна. Даних про відшкодування цих збитків матеріали справи не містять. Обвинувачений ОСОБА_4 зазначені обставини та заявлений до нього цивільний позов визнав повністю, розмір майнової шкоди ним не оспорюється, і таке визнання не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, що також підтверджує наявність підстав, передбачених ст.206 ЦПК України, для задоволення позову.

За таких обставин, оскільки матеріальна шкода, заподіяна потерпілому діями обвинуваченого, на даний час не відшкодована, ця шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі вчиненим ОСОБА_4 злочином і з урахуванням визнання обвинуваченим цивільного позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що цивільний позов ОСОБА_6 слід задовольнити повністю та стягнути завдану злочином матеріальну шкоду в розмірі 122923 грн. 37 коп. з ОСОБА_4 на користь цивільного позивача.

Відповідно до вимог ст.100 КПК України, речові докази: зарядний блок білого кольору та зарядний кабель білого кольору (які, згідно з квитанціями №152 від 13.03.2025 р. (т.1 а.с.209) та №253 від 18.04.2025 р. (т.1 а.с.208), передані до кімнати зберігання речових доказів Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області) слід повернути потерпілому ОСОБА_6 за належністю; слід пальця руки та записку (квитанції №152 від 13.03.2025 р. (т.1 а.с.209) та №169 від 24.03.2025 р. (т.1 а.с.207)) – знищити.

Надані сторонами документи слід зберігати у матеріалах справи.

Документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів становлять 7163 грн. 10 коп. і, у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави. Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким з учасників кримінального провадження не оспорюється.

Керуючись ст.ст. 368 - 371, 374 - 376, 394, 395, 532 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (пять) років.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, із покаранням, призначеним вироком Галицького районного суду міста Львова від 04 листопада 2025 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбуття покарання час його попереднього ув`язнення з 25.09.2025 р. до дня вступу вироку в законну силу включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній – тримання під вартою.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 завдану матеріальну шкоду в розмірі 122923 грн. 37 коп. (сто двадцять дві тисячі дев`ятсот двадцять три гривні тридцять сім копійок).

Речові докази:

- зарядний блок та зарядний кабель (квитанції №152 та №253) - повернути потерпілому ОСОБА_6 за належністю;

- слід пальця руки та записку (квитанції №152 та №169) – знищити.

Документи, надані сторонами кримінального провадження, зберігати в матеріалах справи.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 7163 грн. 10 коп. процесуальних витрат.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя