Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №451/1388/25 — Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

03 лютого 2026 рокуСправа №451/1388/25

Провадження № 2/451/34/26

Радехівський районний суд Львівської області

в складі головуючого судді Магонь О.З.

секретаря судового засідання Федорук І.Б.,

з участю представника відповідача Мулявки Н.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Радехів цивільну справу №451/1388/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

Стислий виклад позиції учасників справи

11 серпня 2025 року представник Пархоменко Марія Анатоліївна в інтересах позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 у розмірі 73 699 (сімдесят три тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) гривень 64 копійки.

Свої вимоги представник позивача обґрунтувала тим, що ТОВ «Споживчий центр» (надалі – Кредитодавець) та ОСОБА_1 (надалі – Позичальник) 21.02.2025 уклали Кредитний договір (оферти) № 21.02.2025-100000529. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 26 000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 21.02.2025, строком на 140 днів. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, на момент пред`явлення позову утворилась заборгованість у розмірі 73 699,64 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 26 000,00 грн, по процентам в розмірі 32760,00 грн., комісії у розмірі 1939,64 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 13000,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр» (а.с.1-16).

4 листопада 2025 року до суду поступив відзив на позовну заяву від представника відповідача ОСОБА_2 . У своєму відзиві він зазначає, що Відповідач не погоджується із даною позовною заявою позивача враховуючи наступне. За вказаним Договором Кредитодавець зобов`язався надати Позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) (п. 3.1 договору). Згідно із пунктом 3.2 договору, Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор. Відповідно до пунктів 3.3.1. та 3.3.2. Договору, дата надання/видачі кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; Сума Кредиту: встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти. Крім того, слід зазначити, що у Заявці до кредитного договору № 21.02.2025-100000529 (кредитної лінії) наведено лише загальні персональні дані Відповідача, без зазначення належних ідентифікаційних ознак, які могли б підтвердити, що саме він є особою, яка уклала договір. Більше того, у Заявці відсутні повні реквізити платіжної картки, на яку, за твердженням Позивача, нібито було перераховано кредитні кошти. Зазначена частина номера картки є неповною, що унеможливлює ідентифікацію власника рахунку та, відповідно, не дає можливості встановити, що вказана картка дійсно належить Відповідачу. Таким чином, надана Позивачем інформація не може вважатися належним і допустимим доказом факту отримання Відповідачем кредитних коштів. Відсутність документального підтвердження зарахування коштів на рахунок, який належить саме Відповідачу, свідчить про недоведеність факту укладення кредитного договору у передбаченому законом порядку. Звертає увагу суду, що у тексті кредитного договору відсутні будь-які підписи Відповідача, у тому числі електронні. Таким чином, фактично неможливо встановити, чи було підписано зазначені документи саме Відповідачем із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як на цьому наполягає Позивач. Позивач обмежився лише описом регламентованого порядку заповнення анкети та укладення кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг, однак сам по собі опис процедури не є належним доказом фактичного підписання договору конкретною особою. Кредитний договір № 21.02.2025-100000529 не містить жодних відомостей про його підписання Відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Саме по собі зазначення у тексті договору персональних даних Відповідача не підтверджує проходження ним процедури ідентифікації та верифікації у розумінні вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги» та положень Цивільного кодексу України. У матеріалах справи відсутні будь-які копії (електронні чи паперові) документів, що підтверджують факт електронної ідентифікації Відповідача, а також немає доказів отримання ним SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який, за твердженням Позивача, використовувався для підписання договору. На кожній сторінці договору внизу міститься лише фраза: «Ця сторінка частини кредитного договору підписується електронним підписом Позичальника - одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е936». Однак сам факт зазначення цього тексту не є підтвердженням накладення електронного підпису, адже відсутні технічні чи документальні дані, які б дозволили ідентифікувати особу підписанта, дату, час і спосіб підписання. Таким чином, у даному випадку не доведено юридичний факт укладення кредитного договору у формі електронного документа, а наданий Позивачем договір не може вважатися таким, що породжує цивільно-правові наслідки для Відповідача. Позивач стверджує, що на виконання умов кредитного договору № 21.02.2025- 100000529 Відповідачу було перераховано обумовлену суму грошових коштів. Однак твердження Позивача не підтверджується жодними належними і допустимими доказами, які б достовірно свідчили про факт перерахування коштів саме Відповідачу. Позивач не надав жодного первинного бухгалтерського документа, який би підтверджував факт зарахування кредитних коштів на рахунок, що належить саме Відповідачу. Зокрема, до матеріалів справи не долучено виписок із рахунку кредитора, а також жодних платіжних документів (меморіальних ордерів, платіжних доручень, банківських квитанцій тощо), які б свідчили про реальне перерахування коштів Відповідачу або їх отримання останнім. Натомість до справи долучено лише довідку № 110-0608 від 06.08.2025, підписану генеральним директором ТОВ «Універсальні платіжні рішення». У ній зазначено, що це товариство є фінансовою установою, яка надає послуги з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків (свідоцтво серії ФК №342 від 02.10.2012, ліцензія НБУ №3 від 11.11.2013), і що між ним та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Згідно з наведеною довідкою, 21.02.2025 о 10:15:45 було нібито перераховано кошти на платіжну картку № НОМЕР_1 у сумі 26 000,00 грн, із зазначенням призначення платежу: «Видача за договором кредиту № 21.02.2025-100000529», номер транзакції в системі iPay.ua – 659665635. Проте наведена довідка: не містить жодних даних, які дозволяють встановити власника зазначеної картки; не підтверджує, що ця картка належить саме Відповідачу; не є первинним бухгалтерським документом у розумінні ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»; видана третьою особою, яка не є стороною спірного договору, тому не може вважатися належним доказом у розумінні ст. 76–78 ЦПК України. Більше того, у матеріалах справи відсутні будь-які банківські виписки або підтвердження транзакції з боку банку-емітента картки, що дозволили б встановити її належність Відповідачу або факт зарахування коштів на його особистий рахунок. Таким чином, позивач не довів належними доказами факт виконання ним своїх договірних зобов`язань, а отже, вимоги про стягнення заборгованості є безпідставними. Зазначений позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15. Крім цього, у позовній заяві Позивач зазначає, що Відповідач нібито вчинив дії, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме — здійснив часткову сплату за кредитним договором № 21.02.2025-100000529 у розмірі 5 600,36 грн від 06.03.2025. Однак до матеріалів справи не долучено жодного належного доказу, який би підтверджував факт здійснення такого платежу саме Відповідачем. Позивач не надав жодних банківських документів, зокрема: виписки з рахунку одержувача коштів (ТОВ «Споживчий центр»); платіжного доручення або квитанції; банківського документа з ідентифікацією платника; доказів списання коштів з рахунку, що належить Відповідачу. Таким чином, твердження Позивача про часткове погашення боргу є голослівним і не підтверджується жодними належними доказами у розумінні статей 76, 77 та 78 Цивільного процесуального кодексу України. Крім того, зазначає, що умова кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемною відповідно до ч. 1 ст. 11 цього Закону. У Кредитному договорі № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 не зрозуміло за яку саме послугу Позивач встановив комісію. Умови самого договору не містять переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту. Водночас, щодо вимоги позову про стягнення з Відповідача 13000 (тринадцять тисяч) гривень неустойки зазначає, що позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язання. Разом із тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відтак, Позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України та помилково здійснено нарахування неустойки. Ураховуючи зазначене вище, стягнення неустойки у сумі 13000 (тринадцять тисяч) гривень за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025, тобто у період дії воєнного стану, не відповідає вимогам Закону. З огляду на зазначене, просить у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №21.02.2025-100000529 від 21.02.2025, відмовити (а.с.59-62).

У подальшому від представника позивача до суду поступила відповідь на відзив, у якій він зазначив, що відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Вважає, що між сторонами було укладено Кредитний договір №21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відтак представник позивача підтримав свої позовні вимоги та просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі (а.с.66-74).

Надалі представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просив суд не брати до уваги доводи, викладені у відповіді на відзив ТОВ «Споживчий центр», як такі, що не підтверджені належними доказами та задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити повністю (а.с.88-90).

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

18 серпня 2025 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Куцик-Трускавецькій О.Б. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (а.с.40).

Своєю ухвалою від 22 серпня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив судове засідання (а.с.42).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Радехівського районного суду Львівської області від 22 жовтня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 жовтня 2025 року зазначені матеріали розподілені судді Магонь О.З. (а.с.49-50).

Своєю ухвалою від 24 жовтня 2025 року суд прийняв до розгляду цивільну справу №451/1190/25 (а.с.51).

У позовній заяві представник позивача Пархоменко М.А. просила провести розгляд цивільної справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр». Проти ухвалення заочного рішення не заперечила (а.с.1-16).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористався представник позивача.

Представник відповідача Мулявка Н.О. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі, свою позицію щодо позовних вимог виклав у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відзив. Звертав увагу суду на те, що позовні вимоги є не доведеними і грунтуються на припущеннях. Електронний договорі не містить підтвердження волевиявлення відповідача. Факт отриманням ним коштів також позивачем не доведено, а довідка, яка знаходиться у матеріалах справи як виписка Райфайзенбанку не підтверджують факту отримання відповідачем коштів. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Установлені судом фактичні обставини справи

21 лютого 2025 року між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено електронний Кредитний договір № 21.02.2025-100000529, шляхом підписання електронним цифровим підписом Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки на отримання кредиту (а.с.23-31).

Відповідач ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 пройшов ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку (а.с.20).

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №110-0608 від 06.08.2025, відповідно до укладеного між останнім та позивачем договором на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, було перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 21.02.2025 10:15:45 на суму 26 000,00 (двадцять шість тисяч гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua 659665635, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 21.02.2025-100000529 (а.с.22, 32-36).

Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується наданими АТ «Райффайзен Банк» листом про надання інформації від 18.12.2025 №81-15-9/16108-БТ та випискою про рух коштів по рахунку НОМЕР_2 (Банківська картка № НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_1 за 21.02.2025, з якої видно, що відповідач 21.02.2025 о 10:15 год отримував кредитні кошти в сумі 26 000 грн (а.с.122-123).

Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 26 000,00 гривень, що підтверджується такими доказами в їх сукупності: листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №110-0608 від 06.08.2025 (а.с.22); листом АТ «Райффайзен Банк» про надання інформації від 18.12.2025 №81-15-9/16108-БТ та випискою АТ «Райффайзен Банк» про рух коштів по рахунку НОМЕР_2 (Банківська картка № НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_1 за 21.02.2025 (а.с.122-123).

Відповідно до умов кредитного договору Позичальнику надано кредит у розмірі – 26000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 21.02.2025, строком на 140 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 10.07.2025.

Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Продовження (лонгація, пролонгація) строку договору не передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує Позичальника про зміну строку повернення Кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет Позичальника на вебсайті Кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється Позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з Позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення Кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача.

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Комісія, пов`язана з наданням Кредиту (надалі – "Комісія", економічна сутність – плата за надання Кредиту) – 15% від суми Кредиту та дорівнює 3900 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір, крім продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування та строку виплати кредиту у порядку, передбаченому договором.

Протягом строку дії договору тарифи та комісія(ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг.

Денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (30003.52 / 26000)/ 140 * 100%.

Проценти (економічна сутність – плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

Неустойка: 260 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 3.1. Договору за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).

Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор.

Відповідно до п. 4.1. Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-51XX-XXXX-5445.

Згідно з п. 4.3. Договору Днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця , а днем погашення Кредиту/сплати платежу – день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця. У випадку, якщо дата ініціювання платіжної операції з надання Кредиту не співпадає з датою завершення цієї платіжної операції з надання Кредиту, днем/датою надання Кредиту є дата ініціювання цієї платіжної операції, якщо платіжна операція була завершена (навіть у випадку її завершення в пізнішу дату). Неможливість завершення ініційованої Кредитодавцем платіжної операції з надання Кредиту не з вини Кредитодавця є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним Договором, включаючи обов`язок Кредитодавця з надання Кредиту. Неможливість видачі Кредиту готівкою у зв`язку з нез`явленням Позичальника для її отримання у Дату надання/видачі кредиту, зазначену в Заявці, є скасувальною обставиною та призводить до припинення прав і обов`язків сторін за даним Договором, включаючи обов`язок Кредитодавця з надання Кредиту. У випадку настання вказаних скасувальних обставин даний Договір є розірваним та припиненим з Дати надання/видачі кредиту, зазначеної в Заявці У випадку перерахування коштів Позичальником на поточний рахунок Кредитодавця, Позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу. Сторони домовились, що зобов`язання за договором можуть виконуватись як шляхом перерахування одного, так і шляхом перерахування декількох платежів, однак з дотриманням строків та інших умов виконання зобов`язань, встановлених договором.

Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов`язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісії(ій) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором - негайно, з моменту пред`явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій..

Як видно з довідки-розрахунку, наданої позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 , за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 на момент пред`явлення позову становить 73 699,64 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 26 000,00 грн, по процентам в розмірі 32760,00 грн., комісії у розмірі 1939,64 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 13000,00 грн (а.с.21).

Відповідно до даних бухгалтерського обліку заборгованість відповідача ОСОБА_1 , за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 становить 60 699,64 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту, відсотків та комісії (а.с.79-87).

Зміст спірних правовідносин

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними та виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за кредитним договором.

Позиція суду

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосував норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо форми укладення кредитного договору

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначені норми Закону, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Указаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 року №127/33824/19.

На підставі частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом на підставі зазначеної вище ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).

Зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, які підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, суд вважає, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 в електронній формі.

Сторони договору узгодили розмір кредиту, строки та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису.

Щодо підтвердження факту отримання кредиту

Згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка за картковим рахунком (по кредитному договору) є належними доказами щодо перерахування банком коштів на рахунок позичальника, що відповідно, свідчить про виконання банком взятих на себе обов`язків по наданню кредитних коштів.

Саме таку позицію висловив Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі 278/2177/15-ц.

Суд враховує надану банком на виконання ухвали суду про витребування доказів інформацію про рух грошових коштів по рахунку відкритого до платіжної картки, яка належить відповідачу.

Відтак, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується наданими АТ «Райффайзен Банк» листом про надання інформації від 18.12.2025 №81-15-9/16108-БТ та випискою про рух коштів по рахунку НОМЕР_2 (Банківська картка № НОМЕР_3 ), який належить ОСОБА_1 за 21.02.2025 (а.с.122-123).

Вказаний документ містить інформацію за 21.02.2025 та є належним і достатнім доказом підтвердження зарахування суми кредитних коштів на картковий рахунок відповідача.

Таким чином, Позивач свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, однак відповідач в порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту.

Щодо стягнення заявленої позивачем суми боргу

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі ст. 526, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне) виконання.

Суд враховує, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року у справі №559/1622/19).

Позивач надав суду достатньо доказів на підтвердження існування кредитних правовідносин між сторонами.

Відповідач ОСОБА_1 належно не виконував свої зобов`язання за Кредитним договором, тому його заборгованість за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 становить 58 760,00 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 26 000,00 грн, по процентам в розмірі 32760,00 грн.

Разом із тим, суд не погоджується із сумою нарахованих відповідачу комісії у розмірі 1939,64 грн та неустойки у розмірі 13000,00 грн.

Договором визначена комісія за надання кредиту - 15 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 3900,00 грн).

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта плати за придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання фінансових послуг.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.

Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб`єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач неправомірно визначив в кредитному договорі сплату позичальником комісії за надання кредиту. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також Законом України №2120-IX від 15.03.2022 внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Ураховуючи наведену вище законодавчу заборону щодо стягнення із позичальника неустойки за порушення ним зобов`язань за кредитним договором, необхідно відмовити у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення із відповідачки ОСОБА_1 неустойки у розмірі 13 000,00 грн.

З огляду на наведені норми Закону та встановлених судом обставин неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 58 760,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, з відповідача в користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 1 930,65 грн (із розрахунку 2422,40*79,70:100 = 1 930,65).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 211, 258-259, 263-265, 279 ЦПК України, на підставі ст. 11, 203, 205, 207, 526, 536, 610, 612, 629, 638, 639, 652, 1049, 1054, 1055, п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України; ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»; ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність; ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833; вулиця Саксаганського, 133-А; місто Київ; 01032; МФО 305299 , р/р НОМЕР_5 ) заборгованість за Кредитним договором № 21.02.2025-100000529 від 21.02.2025 у розмірі 58 760 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833; вулиця Саксаганського, 133-А; місто Київ; 01032; МФО 305299 , р/р НОМЕР_5 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1 930 (одна тисяча дев`ятсот тридцять) гривень 65 копійок.Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяМагонь О. З.

Повний текст судового рішенн виготовлено 04.02.2026.