Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №461/8545/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8545/25

Провадження №3/461/17/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2026 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю особивідносно якої складено протокол – ОСОБА_1 , її захисника – адвоката Кушпети І.В., потерпілого – ОСОБА_2 , його представника – адвоката Яцишина І.В., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працюючої водієм у ЛКП «Львівелектротранс», проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №478549, 09.10.2025 року о 17 годині 11 хвилин у м. Львові на вул. Івана Франка, 71, ОСОБА_1 , керуючи трамваєм Tatra T4-D д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 2.3.б., 13.1 Правил дорожнього руху, не була уважна, не стежила за дорожньою обстановкою, не дотримувалась безпечної дистанції та здійснила зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , від чого транспортні засоби отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної природи з підстав наведених у клопотанні про закриття провадження у справі поданого стороною захисту суду. Зокрема, зазначила, що 09.10.2025 року о 17 годині 11 хвилин у м. Львові на вул. Івана Франка, 71, під час керування трамваєм Tatra T4-D д.н.з. НОМЕР_1 , вона не допустила жодних порушень Правил дорожнього руху, а зіткнення транспортних засобів відбулось внаслідок недотримання водієм автомобіля Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 вимог дорожнього знаку пріоритету 2.1 «Дати дорогу». Відтак, просила закрити провадження у справі, у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Зазначені твердження ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала її захисник, яка також просила закрити провадження у справі з огляду на доводи наведені у клопотанні про закриття провадження поданому суду.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні протокол підтримав. Наполягав на тому, що дорожньо-транспортна пригода 09.10.2025 року сталася внаслідок недотримання Правил дорожнього руху ОСОБА_1 , яка не врахувала дорожньої обстановки та не застосувала екстрене гальмування.

Зазначені доводи ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав його представник, який вказав, що, на його думку, характер дій ОСОБА_1 , під час подій які мали місце 09.10.2025 року о 17 годині 11 хвилин у м. Львові на вул. Івана Франка, 71, не відповідав встановленим Правилами дорожнього руху вимогам.

Заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, виходжу з наступних доводів, міркувань та мотивів.

Статтею 245 цього ж Кодексу передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Згідно п. 2.3.б Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п. 13.1 Правил дорожнього руху України, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 , остання 09.10.2025 працювала на маршруті №3, на вагоні 1215, приблизно о 17 год 12 хв по вул. Івана Франка, 66, водій автомобіля Фольскваген НОМЕР_2 не надав їй перевагу в русі, створив аварійну ситуацію, що спричинило зіткнення з автомобілем.

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_2 , власним автомобілем Volkswagen Passat B8 він здійснював рух із пл. Франка в напрямку вул. Франка, 73, перед пішохідним переходом. Автомобіль, який рухався перед ним - BMW X3, здійснив екстрене гальмування щоб пропустити пішохода. Відповідно, ним теж було здійснено екстрене гальмування, щоб запобігти зіткненню з даним автомобілем. По паралельній смузі їхав трамвай №3 (1215) на відстані приблизно 10 м від його автомобіля, внаслідок чого відбулося зіткнення, а саме трамвай в`їхав в його авто, ліву частину заднього бампера.

Зазначені письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен окремо, підтримали в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що в діях громадянки ОСОБА_1 не доведено наявності складу вказаного вище адміністративного правопорушення, оскільки в ході судового розгляду не встановлено і не здобуто достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів наявності у діянні останньої об`єктивної та суб`єктивної сторони складу правопорушення, а протокол та долучені до нього матеріали не містять беззаперечних даних які доводять, що ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.3.б., 13.1 Правил дорожнього руху.

При цьому, суд виходить з наступного.

При оцінці доказів суд керується принципом "поза розумним сумнівом», а саме, що доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

У постанові Верховного Суду по справі №813/2451/17 від 27.02.2018 р. зазначено, що сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.

Згідно ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В межах зазначених у протоколі обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення має провадитися судовий розгляд. З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі, у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом винуватості, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Отже, з цього випливає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини у тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Розділом ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07.11.2015 року №1395 визначено особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП.

Так, у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються: 1) схема місця ДТП (додаток 8), яку підписують учасники ДТП та поліцейський; 2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності); 3) показання технічних приладів (у разі їх наявності); 4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності); 5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.

Доказами, якими працівники поліції обґрунтовують вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй адміністративного правопорушення, є письмові пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , протокол та схема ДТП.

Органом уповноваженим на складання протоколу не встановлено жодного очевидця подій наведених у ньому, окрім названих осіб, не долучено до протоколу відеозаписів з камер відеоспостереження, які могли зафіксувати факт вчинення ДТП ОСОБА_1 , хоча, згідно протоколу, подія мала місце у денний період доби у центральній частині міста.

Крім того, відповідно до вимог вищевказаної Інструкції, на схемі місця ДТП графічно зображуються та фіксуються такі об`єкти: 1) ділянка дороги, на якій сталась ДТП; 2) сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів та слідів; 3) транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїжджої частини та сталих орієнтирів; 4) сліди гальмового шляху коліс транспортних засобів: їх розміщення відносно елементів проїжджої частини; довжина від їх початку до кожного колеса транспортного засобу із зображенням місць розривів; довжина слідів на ділянках з різним покриттям; 5) інші сліди та предмети, що стосуються пригоди: розміщення частин та об`єктів (уламки кузова, частинки фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини), що відокремилися від транспортного засобу, відносно елементів проїжджої частини, транспортних засобів; площа розсіювання уламків скла, осипання ґрунту; 6) координати місця зіткнення, наїзду відносно сталих орієнтирів; 7) ширина проїжджої частини разом з роздільними смугами; 8) ширина тротуарів, узбіччя; 9) розміри ділянок з різним станом дорожнього покриття; 10) розміри та розміщення дефектів дорожнього покриття; 11) розташування дорожньої розмітки; 12) розташування світлофорів, дорожніх знаків та інших засобів технічного регулювання дорожнього руху; 13) розташування шлагбаума, засобів сигналізації, дорожніх знаків на підході до залізничного переїзду.

В обов`язковому порядку на схемі місця ДТП заповнюється таблиця дорожніх умов та зазначаються назви об`єктів, зображених на схемі.

Разом з тим, долучена до протоколу схема місця ДТП фактично фіксує ознаки ділянки дороги, об`єкти на ній, а також розташування транспортних засобів після зіткнення. Отже, зазначений доказ не фіксує механізм ДТП, а фактично відображає його наслідки та ознаки відповідної ділянки дороги.

Отже, схема місця ДТП, сама по собі, не доводить порушення ОСОБА_1 п. 2.3.б та 13.1 Правил дорожнього руху.

Судом також досліджено надані учасниками провадження фото та відео матеріали, на яких зафіксовано рух транспортних засобів під час ДТП та ділянку дороги на якій ця пригода відбулась.

В ході дослідження зазначених доказів ОСОБА_1 та її захисник вказали, що такі не свідчать про порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 . У свою чергу, потерпілий ОСОБА_2 та його представник вказали протилежне, тобто наголосили на тому, що ці докази засвідчують порушення у діях ОСОБА_1 .

Наведене свідчить, що учасники провадження, зокрема особа відносно якої складено протокол та її захисник, а також потерпілий та його представник, в ході розгляду справи висловили фактично протилежні позиції щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 , посилаючись на наведені вище докази.

З огляду на наведені обставини, а також з метою усунення усіх сумнівів та протиріч в ході розгляду справи, судом було ухвалено рішення про задоволення клопотання сторони захисту та призначення судової автотехнічної експертизи.

Згідно наданого суду висновку експерта № СЕ-19/114-25/29839-ІТ від 14.01.2026, в даній дорожній ситуації водій трамвай TATRA-KT4-D д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 повинна була керуватись п. 12.3 ПДР. Встановити експертним шляхом, чи мала вона технічну можливість в даній дорожній ситуації уникнути зіткнення з автомобілем Фольксваген Пассат (номерний знак НОМЕР_2 ) шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування не є можливим з причини, зазначеній в дослідницькій частині даного висновку. Також неможливо відповісти на питання стосовно того, чи відповідали дії водія трамвая TATRA-KT4-D д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 вимогам ПДР (конкретно – вимогам п. 12.3 ПДР), чи ні, з вищевказаної причини. Питання про відповідність чи невідповідність дії водія трамвая вимогам п.2.3 б) до компетенції експерта – автотехніка не відноситься, не вимагає застосування спеціальних технічних знань. Питання про технічну причину настання даної пригоди не входить в компетенцію експерта – автотехніка і може бути вирішене судовими органами самостійно, в тому числі з врахування даного висновку.

Зазначений висновок в судовому засіданні у повному обсязі підтримав експерт ОСОБА_3 викликаний судом для надання роз`яснень. Додатково експерт вказав, що проведення комплексної експертизи можливо зможе надати відповідь на дотримання ОСОБА_1 вимог пункту 12.3 ПДР, порушення якого останній згідно протоколу не інкримінують.

Стороною захисту суду також надано висновок цього ж експерта № СЕ-19/114-25/29991-ІТ від 26.12.2025, проведеної у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за допущені ним порушення ПДР 09.10.2025 року близько 17 годині 11 хвилин у м. Львові на вул. Івана Франка, 71. Згідно даного висновку, ДТП, яка розглядається, виникла завдяки діям водія автомобіля Фольксваген Пассат (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 , а саме невиконання ним технічних вимог п.16.11 ПДР і дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» додатку 1 до ПДР. Встановити, чи дії водія трамвая TATRA-KT4-D д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 також перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП не є можливим з причин, наведених в дослідницькій частині даного висновку. В даній дорожній ситуації дії водія автомобіля Фольксваген Пассат (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 суперечили технічним вимогам п.16.11 ПДР і дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» додатку 1 до ПДР. В даній дорожній ситуації водій автомобіля Фольксваген Пассат (номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути ДТП, ця можливість обумовлювалась виконанням ним технічних вимог п.16.11 ПДР і дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» додатку 1 до ПДР, для чого у нього не було завад технічного характеру.

Зазначений висновок також у судовому засіданні підтримав експерт ОСОБА_3 .

Аналіз наведених обставин свідчить про те, що матеріали справи не містять доказів які поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй правопорушення.

Зазначені вище обставини вказують на відсутність у матеріалах справи достатніх, достовірних, допустимих та належних доказів, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд підкреслює, що учасникам провадження було створено належні умови для реалізації процесуальних прав та законодавчих гарантій, зокрема право на надання суду доказів та пояснень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій у ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції також встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з тим, розглядаючи справи про адміністративні правопорушення, виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, враховую, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй фактично пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання.

Так, Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, у справі "Лучанінова проти України" (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02) провадження у справі про адміністративне правопорушення ЄСПЛ розцінив як кримінальне для цілей застосування Конвенції «з огляду на загальний характер законодавчого положення, яке порушила заявниця, а також профілактичну та каральну мету стягнень, передбачених цим положенням».

Процес у справі про адміністративне правопорушення цілком ув`язаний з вищезазначеними презумпціями процесу кримінального, оскільки Європейський суд уже визнавав кримінально-правовий характер норм українського законодавства, якими передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення.

Адміністративні стягнення визначені КУпАП мають каральний і стримуючий характер. Водночас, розмір штрафу у даній категорії справ (справи про адміністративні правопорушення) інколи цілком співставний з покараннями визначеними санкціями окремих статей Кримінального кодексу України.

Таким чином, адміністративне правопорушення інкриміноване ОСОБА_1 може бути віднесене до «кримінального обвинувачення», у розумінні статті 6 Конвенції, із поширенням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудній (в даному випадку особа відносно якої складено протокол) вчинив правопорушення, яке йому ставиться у провину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні (у даному випадку на особах які складали протокол), і будь який сумнів має тлумачитись на користь особи стосовно якої вирішується питання про притягнення до відповідальності.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку інспектора поліції) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії відображеній у протоколі, як суть правопорушення.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення (у даному випадку представники поліції), був спростований фактами, встановленими на підставі належних та допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у інкримінованих діях.

Один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини особи у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, необхідно врахувати те, що суд не може самостійно та з власної ініціативи відшукувати докази на користь обвинувачення (в даному випадку для доведення вини), оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Виходячи з положень ст. 8, 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією із засад існування демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь

Частиною 1 ст. 7 КУпАП також визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши наявні у матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази у їх сукупності з урахуванням того, що усі виявлені під час провадження у справі сумніви повинні застосовуватись на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням збирати з власної ініціативи докази винуватості чи невинуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, приходжу до висновку про недоведеність наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України, тобто у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

По справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;

3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Керуючись ст. 247, 283, 284 КУпАП,

постановив:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Витрати на проведення експертного дослідження у даній справі у сумі 4457,00 гривень – віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя В.В. Стрельбицький