Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №347/1982/25 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1982/25

Провадження № 2/347/75/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Драч Д.С.,

за участі секретаря Атаманюк О.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3 ,

позивача ОСОБА_4 ,

позивача ОСОБА_5

відповідача (в режимі відео конференції) ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

23.09.2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між позивачами та відповідачем укладено договір позики грошових коштів в сумі 61 468 доларів США, які позичальники зобов`язувались в солідарному порядку повернути до 26.01.2019 р.

На підтвердження укладення вказаного договору надано розписку, яка не містить дати її складення.

Рішенням Косівського районного суду від 26.08.2020 р. у справі 347/1779/19, залишеним без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18.03.2021 р., позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за вказаною розпискою задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 61 468 доларів США та 9 989, 20 грн. судового збору.

Рішенням Косівського районного суду від 24.08.2023р. у справі 347/193/22 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за тим же договором позики задоволено. Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 60 458, 23 доларів США, та 3% річних у розмірі 5 515, 44 доларів США.

Однак позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розписки не писали, після її тексту свого підпису не клали, коштів у відповідача не позичали, будь-яких зобов`язань перед нею не мають.

В свою чергу ОСОБА_4 хоч і власноруч написав розписку та підписав її, реально будь-яких коштів від ОСОБА_6 на її виконання не отримував, власне, в розписці і немає вказівки на їх отримання (взяття в борг), як і дати такої позики.

Відтак з підстав, викладених нижче, договір позики підлягає визнанню недійсним.

Позивачі вказують, що вбачається із розписки, недійсність якої є предметом позову, остання розпочинається із слова «Розписка», під яким слідує наступний рукописний текст:

- « ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Косівським РВУМВС, 14 січня 1997 р. інд. код НОМЕР_2 » та наявний підпис ОСОБА_3 ;

- « ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Косівським РВУМВС, 30 грудня 2014р., інд. Код НОМЕР_4 » та наявний підпис ОСОБА_1 ;

- « ОСОБА_5 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Косівським РВУМВС, 4 липня 2011р. інд. Код НОМЕР_6 » та наявний підпис ОСОБА_5 .

Тобто, розписка підписана особами, які, ніби то, беруть позику, на початку боргового документа, а не в його кінці - після тексту, з якого слідує обов`язок повернення коштів. Саму розписку підписано тільки одноосібно ОСОБА_4 , підписи ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 під її текстом відсутні.

Сторона позивача звертає увагу на той факт, що текст у розписці, з якого слідує обов`язок повернення ОСОБА_6 коштів в сумі 61 468 доларів США писався ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 , ОСОБА_1 чи ОСОБА_5 . Останні кожен окремо виконали тільки рукописний текст перед своїми підписами, що підтверджується Висновком експерта №СЕ-19/109-24/8082-ПЧ від 23.08.2024р.

Враховуючи те, що підписи ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 після тексту розписки відсутні, останні її в дійсності не підписували і власноруч не писали, то не можна вважати, що останнім реально було передано кошти, які є предметом розписки, як і те, що в них було волевиявлення на взяття, у позику в ОСОБА_6 і повернення їй коштів в сумі 61 468 доларів США, а відтак, в цій частині договір позики підлягає визнанню недійсним з підстав частини першої статті 1051, частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.

Щодо визнання розписки недійсною в частині позичальника ОСОБА_4 , позивач зазначає, що розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Тільки за умови дотримання вказаних умов розписка підтверджує грошове зобов`язання, в іншому випадку вона не може вважатись борговим документом.

З розписки ОСОБА_4 слідує, що остання не містить вказівки про взяття ним в борг коштів, як і дати їх, ніби то, отримання. В розписці йде мова виключно про обов`язок повернення «суми» «станом на 26.01.2019р.» до 26.01.2019р. Очевидно, що якщо б і вважати датою розписки 26.01.2019р., то строк повернення позики в сумі 61 468 доларів США не міг закінчуватись в той самий день.

З формулювання розписки можна зробити однозначний висновок, що кошти не передавались ОСОБА_4 ні 26.01.2019р., ні раніше (взагалі відсутня вказівка на взяття коштів в борг).

Наведене свідчить виключно про штучне створення розписки та відсутності реальності укладеного договору позики, що є підставою для його оспорення на підставі частини першої статті 1051 ЦК України.

Сторона позивача звертає увагу на ту обставину, що оспорюваний договір позики (розписка) мав правові наслідки у вигляді стягнення рішенням Косівського районного суду Івано-Франківського від 24.08.2023 р. №347/193/22 з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 суми грошових коштів у розмірі 60458,23 доларів США та 3% річних у розмірі 5515,44 доларів США. Однак, про наявність цього рішення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не було відомо, вони не були повідомлені належним чином про час та місце слухання справи.

Разом з тим, вказане рішення, як і рішення Косівського районного суду від 26.08.2020 р. у справі №347/1779/19, не має для цієї справи преюдиційного значення.

Ухвалою суду від 29.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено до підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження.

01.10.2025 року ОСОБА_6 подала відзив на позовну заяву, в якому вона зазначає, що позовна заява є надуманою, необгрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на наступне: оригінал оспорюваної розписки знаходиться у матеріалах справи №347/1779/19 та був досліджений судом згідно чинного законодавства. Суд також встановив виникнення між сторонами позикових правовідносин. Так, в рішенні від 26.08.2020 вказано: «Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зобов`язалися в солідарному порядку повернути ОСОБА_6 взяті у неї кошти в сумі 61 468 доларів США, про що ними було написано спільну розписку».

Заочне рішення Косівського районного суду від 26.08.2020 у справі № 347/1779/19 переглядалося у апеляційній та касаційній інстанціях, та набрало законної сили.

Відповідач вважає, що справа №347/1982/25 - це є чергова спроба оскаржити розписку та боргові зобов`язання перед нею, адже відчужити майно близьким родичам та зробити себе несплатоспроможними не вдалoся.

26.08.2020 рішенням Косівського районного суду у справі № 347/1779/19 було встановлено що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 є солідарними боржниками, а борг стягненo тільки з ОСОБА_4

18.03.2021 постановою Івано-Франківського апеляційного суду рішення залишене без змін.

17.05.2022 ОСОБА_1 подала клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

30.06.2022 ВС відмовив ОСОБА_1 у поновленні строку та відкритті касаційного провадження

23.12.2022 постановою ВС у справі № 347/1779/19 - касаційна скарга ОСОБА_5 залишена без задоволення - заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.08.2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18.03.2021 року залишено без змін.

Відповідач зауважує, що аргументи касаційної скарги третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 були аналогічними - про судовий розгляд не знав, розписка підроблена, гроші не отримував.

24.08.2023 рішенням Косівського районного суду у справі № 347/193/22 в солідарному порядку cтягнено борг з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за раніше встановленими обставинами у справі № 347/1779/19. Це рішення відповідачi не оскаржували.

10.05.2023 представник третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_1 , адвокат

Чайка О. Ф., звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення від 26.08.2020 y справі № 347/1779/19 - яку 30.05.2023 було залишено без розгляду.

26.06.2024 ухвалою ВС відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30.05.2023 та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2023 про перегляд справи № 347/1779/19 та призначення експертизи оспорюваної розписки.

23.08.2024 - ВС відмовив у направленнi справи № 347/1779/19 на розгляд до Великої Палати.

За ухвалою суду було відкрите кримінальне провадженню відомості про яке внесено в ЄРДР за №12024096190000064 від 26.03.2024 року за ознаками кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.

В ході досудового розслідування було призначено почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, де підлягають дослідженню боргові розписки наявні у матеріалах цивільних справ №347/1779/19, №347/2063/20, 347/1316/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 https://reyestr.court.gov.ua/Review/120127089.

12.09.2024 оригінал оспорюваної розписки був повернутий до матеріалів справи №

347/1779/19. За результатами почеркознавчої та технічної експертизи оспорюваної розписки, яка висвітлена у висновку експерта, що долучений позивачами у даному спорі підпис кожного був визнаний автентичним.

26.08.2020 заочним рішенням Косівського районного суду було встановлено що ОСОБА_1 є одним з солідарних боржників.

24.08.2023 рішенням Косівського районного суду у справі №347/193/22 в солідарному порядку стягнено борг з ОСОБА_1 за раніше встановленими обставинами у справі № 347/1779/19 - жодних заперечень ОСОБА_1 суду не надавала. 14.02.2022 ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі, a рішення не оскаржувала.

Отже, оспорювана розписка вже була досліджена судом у справах № 347/1779/19 та № 347/193/22, рішення яких набрало законної сили.

Отже, судами встановлено, що оспорювана боргова розписка є підтвердженням факту передачі коштів. Рішення вже переглядалoся у касаційній інстанції та залишено без змін. Позивачi фактично хочуть переглянути рішення суду в інший спосіб, що не відповідає концепції добросовісної поведінки.

Таким чином, відповідач просить залишити позовні вимоги без задоволення, а понесені нею судові витрати стягнути з позивачів на її користь.

02.01.2026 року ОСОБА_6 до матеріалів справи долучено постанову Верховного Суду від 24.12.2025 у справі № 347/193/22 - про стягнення боргу з солідарних боржників, якою касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Загарії Олександра Дмитровича залишено без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року залишено без змін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 пояснив, що за змістом спірної розписки чотири особи позичили у ОСОБА_6 61468 доларів США, які зобов`язались повернути 26.01.2019 року, але у рішенні Косівського районного суду від 24.08.2023 року у справі №347/193/22 не встановлено дату взяття коштів у борг та дату самої розписки, тому в силу ст.1051 ЦК України спірна розписка є недійсною, так як не містить ані дати передачі коштів в борг, ані дати складання. ОСОБА_4 писав текст розписки і підписував його. Натомість про наявність волевиявлення може свідчити підпис під текстом документу. У спірній розписці підписи ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 містяться на початку розписки і під своїми ідентифікуючими даними. Їх підписів під текстом розписки, де міститься саме зобов`язання повернення коштів, немає, вони не брали на себе зобов`язань і не виявляли волі щодо вказаних у розписці зобов`язань. Отже, договір у формі розписки в частині відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 слід визнати недійсним.

А відносно ОСОБА_4 вказаний договір у формі розписки має бути визнаний недійсним у зв`язку із відсутністю у ньому формулювання щодо взяття коштів в борг та дати боргового документа.

Існує ряд рішень щодо стягнення боргу за спірною розпискою з позивачів на користь відповідача, але преюдиція не є неспростовною та може бути оспорена. Розписка раніше не була оспорена, як наслідок – було ухвалено рішення про стягнення боргу на її підставі. Визнання ж недійсною розписки може бути підставою для перегляду цих рішень за нововиявленими обставинам.

Отже, обставини, встановлені у рішеннях суду у справах 347/193/22 та 347/1779/19 не мають преюдиційного значення для цієї справи відповідно до позиції Верховного Суду у справі 320/4938/17 від 11.12.2019, 129/1033/13-ц від 18.03.2020.

В судовому засіданні ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 пояснила, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні з викладених у її відзиві підстав. Стверджує, що даний позов є черговою спробою перегляду існуючих рішень суду про стягнення із позивачів боргу на підставі оспорюваної розписки та уникнення цивільно-правової відповідальності. Розписку позивачі писали 24.07.2017 року у її присутності як уміли. Обставини боргових зобов`язань встановлені в судовому порядку. Під час подання заяви про перегляд заочного рішення у справі №347/1779/19 ОСОБА_4 фактично визнав позику за спірною розпискою та долучав квитанції про часткове погашення боргу за цією розпискою. Кошти передавались родині ОСОБА_7 про що свідчить їх солідарне зобов`язання. Доказів на спростування обставин, встановлених у рішеннях суду у справах №347/1779/19 та №347/193/22, стороною позивача не надано.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , допитана в якості свідка, суду пояснила, що восени 2019 року її тато ОСОБА_4 попросив написати свої дані на листку формату А4, що вони й зробили, не уточнюючи для чого. В жовтні 2021 року до них додому прийшли державні виконавці. Вона не знає ОСОБА_6 , про борг їй нічого не відомо.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 , допитана в якості свідка, суду пояснила, ОСОБА_6 є її з чоловіком знайомою, приходила до них та пропонувала їм кошти, яких вони потребували. Вони з чоловіком міркували над цієї пропозицією і її чоловік ОСОБА_4 попросив її із дітьми написати свої дані на листку про всяк випадок. Вони написали свої дані на листку у них вдома пізньою осінню 2018 року. Більше нічого не знає. Її чоловік передавав ОСОБА_6 якісь документи поштою за кордон. Їй стало відомо про борг, коли почали проходити додому судові повістки. Фінансове становище їх сім`ї не покращилось. Спірну розписку не оскаржували раніше, бо довірились адвокату.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 , допитаний в якості свідка, суду пояснив, що він писав свої дані на прохання батька на листку формату А4, при цьому не уточняв для чого. Додому приходили повістки, на що адвокат запевняв, що ходити в суд не треба. В жовтні 2021 року до них додому прийшли державні виконавці. ОСОБА_6 він не знає.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 , допитаний в якості свідка, пояснив, що вони з ОСОБА_6 були знайомі. Восени 2018 року ОСОБА_6 кілька разів приходила до них додому і шукала із ним зустрічі, про що він дізнався від своєї дружини. За кілька днів він із ОСОБА_6 зустрілися та остання, дізнавшись про потребу їх сім`ї в коштах, запропонувала йому надати фінансову допомогу. Після обговорення цієї пропозиції із дружиною він зв`язався із ОСОБА_6 та вони домовились обговорити її пропозицію при зустрічі, коли вона повернеться в Україну. ОСОБА_6 попросила його надати персональні дані його та членів його сім`ї для перевірки на наявність боргових зобов`язань. Він надав ОСОБА_6 вказані персональні дані, оформивши їх у виді розписки на її ж прохання і суму коштів у ній зазначив із відсотками. В січні 2019 року він відправив спірну розписку поштою. ОСОБА_6 обіцяла влітку 2019 року приїхати та вони оформлять «толкову» розписку. Влітку 2019 року ОСОБА_6 повідомила, що вона готова надати відповідну суму коштів, а ОСОБА_4 повинен переписати на неї все своє майно Вказані умови його не влаштували і він відмовився від угоди, не отримавши коштів. Позивачі не ознайомлювались із текстом розписки, свої дані писали самі на чистому аркуші паперу формату А4. Під час оформлення розписки ОСОБА_6 не було в Україні. Коли було подано позов ОСОБА_6 до позивачів про стягнення боргу за спірною розпискою – вони довірились адвокату та було ухвалено заочні рішення про стягнення із них боргу, а в порядку виконавчого провадження було стягнуто з нього загалом близько 30000 доларів США.

Вислухавши учасників справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають значення для розгляду справи, надаючи правову оцінку характеру відносин, судом вбачається, що спір між сторонами виник з приводу правочину у формі боргової розписки.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що відповідно до розписки за її змістом позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , вказавши свої паспортні дані, зобов`язуються в солідарному порядку повернути 61 468 $ (шістдесят одну тисячу чотириста шістдесят вісім доларів США), станом на 26.01.2019 р., взяті у ОСОБА_6 , паспорт НОМЕР_7 , інд.код НОМЕР_8 , до 26.01.2019 р. У разі невиконання позивачі зобов`язуються повернути цю суму майном еквівалентним сумі боргу.

Із висновку експерта №СЕ-19/109-24/8082-ПЧ від 23.08.2024 вбачається, що на експертизу надано розписку про повернення коштів у сумі 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США від 25.06.2019 року; розписку про повернення коштів у сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) доларів США від 24.07.2024 року; розписку про повернення коштів у сумі 61 468 (шістдесят одну тисячу чотириста шістдесят вісім) доларів США. Для порівняльного матеріалу надано експериментальні зразки підписів та зразки почерків ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 . Судовий експерт прийшов до висновку, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у розписках про повернення коштів виконані ОСОБА_3 , рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_1 у розписках про повернення коштів виконані ОСОБА_1 , рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_5 у розписках про повернення коштів виконані ОСОБА_5 , рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_4 у розписках про повернення коштів виконані ОСОБА_4 .

Згідно з рішенням Косівського районного суду від 24.08.2023 року у справі 347/193/22 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за тим же договором позики задоволено. Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 60 458, 23 доларів США, та 3% річних у розмірі 5 515, 44 доларів США.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2025 року у справі 347/193/22 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Загарії О.Д. залишено без задоволення.

Отже, між сторонами виник спір щодо договірного зобов`язання з повернення грошових коштів за борговою розпискою, що регулюється загальними положеннями про зобов`язання Глави 47 Книги п`ятої Зобов`язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст.204, 205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відтак, недодержання форми правочину тягне за собою недійсність правочину лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до вимог ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недійсність договору позики у зв`язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому зобов`язання, які виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносини за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Вказана позиція підтверджена Верховним Судом при розгляді справи №524/4946/16 у постанові від 08.07.2019 року.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Досліджуючи оригінали боргових розписок чи договорів позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Згідно до ч.1 ст.1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

З вимог ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками ст.1046 ЦК України.

Частина 2 ст.1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Так, ст.545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Позивачами не надано доказів про те, що зобов`язання за борговою розпискою було ними виконано.

Тобто, будь-яких доказів на обґрунтування своїх заперечень проти боргової розписки, в тому числі і щодо відсутності зобов`язань, позивачі не надали, судом не було здобуто, а матеріали справи їх не містять.

Отже, спірна розписка, написана ОСОБА_4 від свого імені та від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 містить умови отримання позичальниками від позикодавця в борг визначеної грошової суми із зобов`язанням її повернення у визначений строк, а тому є документом, що підтверджує боргове зобов`язання.

Ці обставини були встановлені рішеннями Косівського районного суду у справі №347/1779/19 від 26.08.2020 року та у справі №347/193/22 від 24.08.2023 року, якими стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 кошти в сукупній сумі 61468 доларів США за спірною борговою розпискою, в тому числі, в солідарному порядку. Вказані рішення суду набрали законної сили і підлягають виконанню.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відродження у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. ( Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 753/7242/21).

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені (Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від18 грудня 2019 року у справі №761/29966/16-ц).

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

На підставі вище наведеного, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч.1 ст.141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з позивачів солідарно понесені відповідачем витрати на правничу допомогу в сумі 40000 грн., які документально підтверджені копією договору про надання правової допомоги від 11.09.2025 року та актом приймання-передачі наданих послуг №2 від 30.09.2025 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 7, 12, 13, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики у формі боргової розписки недійсним залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_9 , ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживаючих по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_8 , проживаючої по АДРЕСА_2 , витрати на правничу допомогу в сумі 40000 (сорок тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повне рішення виготовлено 03.02.2026 року.

Суддя Д.С. Драч