Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №201/8147/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201//8147/25

Провадження № 2/201/635/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Батманової В.В.,

з секретарем судового засідання Головко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Соборного районного суду міста Дніпра 30.06.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою судді Батманової В.В. від 01 липня 2025 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 29.01.2025 у м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Ford Focus», д/н НОМЕР_1 , власником якого є позивач та автомобіля «Renault Kango», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження, завдано матеріальні збитки. Постановою Центрального районного суду міста Дніпра від 05.03.2025 водія ОСОБА_2 , визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на підставі полісу №219741799. У зв`язку з настанням страхового випадку ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» сплатило на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 130000,00 грн., а відтак не відшкодована частина завданого збитку становить 85000,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, а також стягнути судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 скористався правом на подання відзиву в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем погоджена сума у розмірі 130000,00 грн. із страховою компанію, а відтак це унеможливлює стягнення іншої суми з відповідача, крім того виявлені ушкодження автомобіля позивача не відповідають обсягу та характеру фактичних ушкоджень, що призвело до завищення загальної вартості відновлювального ремонту.

Позивач скористалась правом на подання додаткових пояснень в яких заперечувала доводи викладені у відзиві з підстав зазначених у позові, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судове засідання надав заяву про можливість розгляду справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідач в судове засідання надала заяву в якій також просила розглянути справу без її участі та відмовити в задоволенні позову з урахуванням заперечень.

Згідно до ч.1 ст.223 ЦПК України та ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи 27.01.2026 здійснювався за відсутності сторін (їх представників) та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до вимог ст.89 ЦПК України, вважає за можливе в задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

29.01.2025 у м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Ford Focus», д/н НОМЕР_1 , власником якого є позивач та автомобіля «Renault Kango», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Постановою Центрального районного суду міста Дніпра від 05.03.2025 водія ОСОБА_2 , визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП.

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на підставі полісу №219741799.

Згідно висновку судового експерта №10/02/2025 від 20.02.2025 вартість матеріального збитку завданого позивачу складає 328542,98 грн., а згідно акту виконаних робіт витрати на відновлення автомобіля «Ford Focus», д/н НОМЕР_1 з урахуванням зносу склали 215000,00 грн.

На підставі заяви потерпілої сторони ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» компенсувало завдані збитки та здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 130000,00 грн.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до п. «а» ч. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом. Така оцінка проводиться в порядку, передбаченому «Методикою товарознавчою експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі, володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вказує ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування», страховик має право вимагати компенсацію здійснених виплат від особи, відповідальної за заподіяний збиток в повному обсязі.

Відповідно п. 1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Звернувшись до суду, позивач свою позицію обґрунтував тим, що згідно акту виконаних робіт витрати на відновлення автомобіля «Ford Focus», д/н НОМЕР_1 з урахуванням зносу склали 215000,00 грн.

Однак, матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів на підтвердження фактичних витрат понесених позивачем на відновлення автомобіля, які б перевищували суму сплаченого позивачу відшкодування.

Відповідно до Висновків про правильне застосування норм права, викладених у постанові Верховного суду по справі №755/18006/15-ц від 04.07.2018 року зазначено: «69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. 71. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. 73. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).

Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відтак, твердження позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, спростовуються вищевказаними обставинами та нічим об`єктивно не підтверджуються, а тому суд вважає, що в задоволені позовних вимог слід відмовити, оскільки суду не надано та судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження доводів зазначених позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог та порушення його права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 35, 38, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, правовою позицією, висловленою ВСУ у справі №6-2188цс16 від 16.11.2016р., ст ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279, ч.4 ст.223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова