Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №491/1085/25 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/1085/25

Провадження № 2/491/284/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Подільського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

26 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Ананьївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка вказує, що з 17 травня 2023 року перебуває у шлюбі з відповідачем по справі. На даний час сторони вже довгий період проживають окремо, шлюбні відносини зовсім припинилися, не спілкуються. Наразі позивачка має намір розлучитися з відповідачем. Мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться повністю на утриманні позивачки. За той час, що сторони проживають окремо, відповідач належної матеріальної допомоги на утримання дитини у добровільному порядку не надає, не спілкується. Відповідно до законодавства відповідач зобов`язаний постійно утримувати дитину. Як відомо позивачці, відповідач має на утриманні дитину від попередніх відносин. Позивачці не відомо чи працює на даний час відповідач офіційно, і який дохід він має. При цьому відповідач інших осіб на утриманні не має, він працездатний, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому позивачка вважає він може сплачувати аліменти на рівні частини з усіх видів заробітку (доходу).

Ухвалою суду Ананьївського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України (а.с.16).

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи не прибула, причини неприбуття невідомі. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення(а.с.19).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання на розгляд справи не прибув, причини неприбуття невідомі. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує поштовий конверт з вкладенням, адресований на ім`я відповідача за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою, що повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.20).

Відповідачеві, за зареєстрованим місцем його проживання, було надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.18). Поштовий конверт з вкладенням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.20).

Відповідно до положень пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 3 та 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, якими врегульовано порядок надсилання та вручення учасникам справи судових повісток та повідомлень.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

За наведених обставин відповідач вважається таким, що 09 грудня 2025 року отримав копію ухвали судді про відкриття провадження у справі (а.с.20).

В установлений судом строк відповідачем не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідач із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не звертався та будь-яких інших заяв, клопотань не надавав. Отже, відповідач своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористався.

Основною умовою відкладення розгляду справи є - не відсутність у судовому засіданні сторони по справі, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд враховує, що відповідно до пункту 50 Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього дитині, до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватись принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини, з повагою принципу верховенства права.

Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі «М і М проти Хорватії» від 03 вересня 2015 року, заява №10161/13, § 179, 182).

Враховуючи викладене, положення частини третьої статті 223 ЦПК України, наявність відомостей про належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи (а.с.19, 20), суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З наведених вище обставин встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, при цьому в судове засідання не прибув без повідомлення причин неприбуття, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 1, 2 частини першої статті 280 ЦПК України.

Також встановлено, що відповідач, у встановлений для нього судом строк, відзив на позовну заяву не подав, в матеріалах справи відсутні заперечення позивачки щодо заочного розгляду справи, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 3, 4 частини першої статті 280 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає що існують визначені частиною першою статті 280 ЦПК України підстави та умови для здійснення заочного розгляду справи, про що у відповідності до положень частини першої статті 281 ЦПК України без оформлення окремого документа із занесенням до протоколу судового засідання судом постановлено відповідну ухвалу.

Дослідивши і оцінивши письмові матеріали справи, суд доходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачкою у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженка с. Ананьїв 3-я дільниця, Ананьївський район, Одеська область; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 14 червня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с.3-5).

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженець м. Тирасполь, Республіка Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 17 грудня 2021 року органом видачі 5123 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 (а.с.6-8, 15).

Встановлено, що 17 травня 2023 року позивачка та відповідач уклали шлюб, який зареєстрований Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 1024, що підтверджується наявною в матеріалах справи ксерокопією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 17 травня 2023 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)(а.с.11).

Від шлюбу мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 07 вересня 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)(а.с.9).

Згідно довідки за вихідним № 475, виданої 30 липня 2025 року Ананьївською міською радою, за однією адресою: АДРЕСА_2 без реєстрації спільно з матір`ю (позивачкою) проживає син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Позивачка звертається до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів задля забезпечення належного рівня життя синові, що в свою чергу забезпечить рівність батьків при несенні обов`язку його утримання. Як відомо позивачці, відповідач має на утриманні дитину від попередніх відносин. Позивачці не відомо чи працює на даний час відповідач офіційно, і який дохід він має. При цьому відповідач інших осіб на утриманні не має, він працездатний, його стан здоров`я дозволяє працювати.Позивачка вважає, що відповідно до законодавства відповідач повинен разом із нею забезпечувати рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку сина.

Згідно з пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитинивід 20 листопада 1989 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини непрацездатних членів сім`ї.

Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Саттею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

При вирішенні зазначеного предмету спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь в її вихованні.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Правовий висновок з цього приводу міститься в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18.

Згідно статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

При вирішенні питання суд враховує, що при стягненні аліментів за іншою процесуальною процедурою (видачі судового наказу), відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином законодавець за аналогічними правовідносинами визначив частину заробітку платника аліментів із розрахунку на одну дитину.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти же за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що син проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні, враховуючи інтереси дитини, на утримання якої присуджуються аліменти, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на користь позивачки на утримання їх спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 (включно).

Суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я платника аліментів, останній має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. А у разі, коли дитина буде проживати з платником аліментів та перебувати на його утриманні, останній може звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивачка в силу пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за звернення з вимогою про стягнення аліментів, суд вважає за необхідне згідно статті 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору стягнути з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 76-81, 141, 264, 279-283 ЦПК України, статтями 180-184, 191 СК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженець м. Тирасполь, Республіка Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 17 грудня 2021 року органом видачі 5123 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; уродженка с. Ананьїв 3-я дільниця, Ананьївський район, Одеська область; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 14 червня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі (однієї чверті) частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 листопада 2025 року (дати пред`явлення позову) і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 (включно).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженець м. Тирасполь, Республіка Молдова; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 17 грудня 2021 року органом видачі 5123 місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивачка: ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

відповідач:ОСОБА_2 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4

Відповідно до статті 283 ЦПК України копію заочного рішення надіслати учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 04 лютого 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду суду набрало законної сили «_____» __________________20____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/1085/25 Ананьївського районного суду Одеської області.