Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №734/4303/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/4303/24

Головуючий у першій інстанції – Домашенко Ю. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/124/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: сімейний лікар Комунального некомерційного підприємства «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Козелецької селищної ради Ковальчук Дмитро Васильович

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до сімейного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Козелецької селищної ради Ковальчука Дмитра Васильовича про визнання бездіяльності протиправною (суддя Домашенко Ю.М.), ухвалене о 09 год. 15 хв. в селищі Козелець, повний текст рішення складено 16 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність сімейного лікаря комунального некомерційного підприємства «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 , яка полягає в порушенні Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» при діагностиці та лікуванні коронавірусної хвороби подружжю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Позов мотивовано тим, що позивач 26 червня 2018 року підписав з сімейним лікарем ОСОБА_2 договір/декларацію №0000-838Н-А7МЕ про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу. 20, 25, 27, 28 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звертався до сімейного лікаря з підозрою на COVID-19, проте лікар помилково вважав, що це ГРВІ та систематично не призначав ПЛР-тесту. У той же час 29 жовтня лабораторно підтверджено COVID-19. Дружині позивача, яка всі рази супроводжувала його та знаходилася в кабінеті лікаря і захворіла на COVID-19, взагалі не призначено жодного тестування та лікування. За доводами позивача, сімейний лікар не повідомив хворого про діагностовану хворобу, недооцінив і не врахував групу ризику пацієнта, ні консультацій, ні симптоматичного лікування із застосуванням жарознижуючих та противірусних препаратів не провів, що сприяло негативному розвитку захворювання та призвело до настання тяжких наслідків. ОСОБА_1 вважає, що сімейний лікар ОСОБА_2 залишив хворого без належного нагляду, чим неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач у справі ОСОБА_2 є медичним працівником (лікарем), який перебуває у трудових відносинах із закладом охорони здоров`я, що забезпечує надання медичної допомоги, - КНП «КЦПМСД» Козелецької селищної ради. Саме останній має бути належним відповідачем у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду і направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом позову є встановлення складу цивільного правопорушення та правильності дій сімейного лікаря до вимог стандартів, інших нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я. Позивачем не висуваються вимоги відшкодування завданої шкоди здоров`ю юридичною особою чи працівником лікарні під час виконання трудових (службових) обов`язків. За доводами ОСОБА_1 , лікар вчинив протиправну бездіяльність, яка полягає в особистому порушенні вимог Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)». Вказує, що КНП «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» не здійснював владних управлінських функцій щодо позивача, не допустив бездіяльності, натомість належно здійснив внутрішні владні управлінські функції. Тому ОСОБА_1 вважає, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, де відповідачем є сімейний лікар ОСОБА_2 .

У відзиві на апеляційну скаргу сімейний лікар КНП «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін. Відповідач вказує, що лікар реалізує свої посадові обов`язки саме в процесі надання медичної допомоги, оскільки посадова інструкція описує конкретні завдання та функції лікаря, які він виконує під час своєї роботи. Завдання та повноваження делегуються працівникам медичних закладів через трудові договори та посадові інструкції. ОСОБА_2 вважає, що фактично позовні вимоги адресовані лікарю, як посадовій особі, що безпосередньо виконує свої посадові обов`язки в межах реалізації трудової функції. Отже, у правовідносинах із пацієнтом відповідач виступає не як самостійний суб`єкт цивільного права, а як працівник юридичної особи, який реалізує функції цього закладу. За доводами відповідача, на підставі наказу Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації від 20 березня 2023 року №74 було проведено засідання комісії з клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги хворому ОСОБА_1 , за результатами якого були сформульовані висновки, згідно з якими медична допомога надавалась позивачу відповідно до протоколів лікування. Правова оцінка висновку комісії надана Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 26 жовтня 2023 року у справі №620/12613/23. Також сімейний лікар ОСОБА_2 вказує, що він не може бути належним відповідачем у справі, а обрана форма захисту нібито порушеного права взагалі не є ефективною. Крім того, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 жодним чином не заявляв про непідсудність справи при її розгляді у суді першої інстанції, особисто визначав підсудність справи, оскільки звертався до суду з відповідною позовною заявою і є позивачем у справі, а відтак формулювання змісту прохальної частини апеляційної скарги шляхом зазначення «направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю» є таким, що не відповідає ані вимогам ЦПК України, ані фактичним обставинам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що 26 червня 2018 року ОСОБА_1 уклав Декларацію № 0000-838Н-А7МЕ про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, з лікарем Комунального закладу Козелецької районної ради «Козелецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 (а.с.7 т.1).

20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до лікаря ОСОБА_2 зі скаргами на нездужання, кашель, загальну слабкість/втому, болі в горлі. Пацієнту встановлено діагноз – гостра інфекція верхніх дихальних шляхів (а.с.8 т.1).

25 жовтня 2021 року позивач повторно звернувся до свого сімейного лікаря зі скаргами на нездужання, кашель, загальну слабкість/втому, озноб. Встановлено діагноз: гострий бронхіт/бронхіоліт (а.с.8 т.1).

Також ОСОБА_1 звертався до лікаря 27 жовтня 2021 року.

28 жовтня 2021 року позивачу було проведено аналіз молекулярно генетичного дослідження проби на наявність РНК вірусу SARS-CoV-2, за результатом якого встановлено діагноз – клінічні ознаки COVID-19 (а.с.9 т.1).

Згідно з відповіддю генерального директора КНП «Козелецький ЦПМСД» від 29 серпня 2024 року на запит позивача на публічну інформацію після підтвердження випадку СОVID-19 у ОСОБА_1 записи до реєстру не вносились, оскільки останній не звертався до лікаря ОСОБА_2 . Випадок захворювання у пацієнта зареєстрований у формі первинної облікової документації № 060/о (а.с.10 т.1).

Відповідно до листа Національної служби здоров`я України на запит позивача від 01 серпня 2024 року за результатами перевірки інформації, яка міститься в Реєстрі медичних записів, записів про направлення та рецептів центральної бази даних електронної системи охорони здоров?я, медичні записи, пов`язані з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, стосовно ОСОБА_1 відсутні (а.с.25 т.1).

Адміністрація КНП «Козелецька лікарня інтенсивного лікування» на запит дізнавача – сектору дізнання ВП №1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області від 02 грудня 2021 року повідомила, що ОСОБА_1 дійсно звертався 26 жовтня 2021 року в поліклінічне відділення для проходження флюорографії (ФОГК № 34122 від 26 жовтня 2021 року – серце та легені в нормі) (а.с.56 т.1).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, у справі №620/12613/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління охорони здоров`я Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання недійсними висновку комісії по клініко-експертній оцінці якості надання медичної допомоги від 24 березня 2023 року та Експертного висновку від 20 березня 2023 року (а.с.66-68, 69-71 т.1).

Також ОСОБА_1 звертався до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Козелецької селищної ради Кондратьєвої І.М. про визнання бездіяльності стосовно перевірки та розгляду звернення ОСОБА_1 від 09 листопада 2023 року №910 протиправною, за результатами розгляду якого рішенням від 10 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено (а.с.72-75, 76-80 т.1).

Згідно з наданими на звернення позивача відповідями КНП «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» від 06 жовтня та 06 листопада 2023 року сімейний лікар ОСОБА_2 лікування пацієнту ОСОБА_1 після отримання позитивного результату молекулярного генетичного дослідження проби на наявність РНК SARS-CoV-2 не проводив, оскільки зв`язку з пацієнтом не було; медична допомога ОСОБА_1 надавалась згідно з протоколами лікування (а.с.82, 83 т.1).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, яке не набрало законної сили у зв`язку з його оскарженням в апеляційному порядку, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України в особі клініко-експертної комісії про визнання недійсним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії; визнано недійсним висновок клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 в умовах КНП «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» Козелецької селищної ради від 25 вересня 2024 року; зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України в особі клініко-експертної комісії повторно розглянути питання якості надання Комунальним некомерційним підприємством «Козелецький центр медико-санітарної допомоги» медичної допомоги ОСОБА_1 при діагностиці та лікуванні коронавірусної хвороби СОVID-19 з врахуванням висновків суду; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; вирішено питання прос удові витрати.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 48 ЦПК України встановлено, що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач – це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідно до ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч.1 ст.89 ЦК України).

Згідно зі ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2022 року в справі № 592/4106/22 (провадження № 61-8819св22) вказано, що посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 (провадження № 61-16724св21).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, зазначив відповідачем ОСОБА_2 – сімейного лікаря КНП «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» і просив визнати протиправною бездіяльність сімейного лікаря, яка полягає в порушенні останнім Стандартів медичної допомоги.

В укладеній позивачем декларації №0000-838Н-А7МЕ про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, зазначено надавачем первинної медичної допомоги Комунальний заклад Коезелецької районної ради «Козелецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги», а лікарем, який надає первинну медичну допомогу, - ОСОБА_5 , який перебуває на посаді лікаря-спеціаліста – сімейний лікар.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст.1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації; медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами; медичний працівник - особа, яка має лікарську або медсестринську професійну кваліфікацію, провадить професійну діяльність із надання медичної допомоги та здійснює інші пов`язані з такою діяльністю заходи відповідно до законодавства, у тому числі як фізична особа - підприємець, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах (ч.1 ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування. Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.

Сімейний лікар ОСОБА_2 не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки є медичним працівником комунального некомерційного підприємства «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги», тобто юридичної особи, яка забезпечує надання медичної допомоги.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі № 642/6181/16-ц).

Враховуючи, що ОСОБА_1 заявив позов до неналежного відповідача, клопотання про заміну первісного відповідача належним або залучення до участі у справі співвідповідача не подавав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Той факт, що позивач не висуває вимог про відшкодування шкоди здоров`ю юридичною особою чи працівником лікарні під час виконання трудових обов`язків, не змінює правовідносин сторін, які грунтуються на підставі укладеної між ОСОБА_1 і Комунальним некомерційним підприємством «Козелецький центр первинної медико-санітарної допомоги» декларації щодо надання первинної медичної допомоги працівником такого медичного закладу.

Висновки Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц, на яку позивач посилається у своїй апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції у даній справі, яка переглядається апеляційним судом, враховуючи, що у справі №755/2545/15-ц позовні вимоги заявлено саме до юридичної особи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що виключно між пацієнтом та сімейним лікарем ОСОБА_2 існують приватні договірні правовідносини, грунтуються на невірному тлумаченні норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 04 лютого 2026 року.

Головуючий: Судді: