Вирок від 01 лютого 2026 р. у справі №504/5087/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/1138/26

Справа № 504/5087/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеськім апеляційним судом, ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , та за участі захисника ОСОБА_8 за допомогою власних технічних засобів, матеріали кримінального провадження №12024164330000191 від 05.08.2024 рокуза апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Доброславського районного суду Одеської області від 22.09.2025 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією на посаді старшого стрільця 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 13 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону ВЧ НОМЕР_1 , у військовому званні «старший сержант», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 09.08.2024 року Малиновським районним судом м. одеси за ч.1 ст.309 КК України до штрафу у розмірі 17000 грн. (штраф не сплачено),

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України,

встановив:

Оскарженим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Вироком визначено, що у відповідності до вимог ст.72 КК України, покарання призначене за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року, складанню не підлягає та виконується самостійно.

На підставі ч.5 ст.72 України обвинуваченому ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме період з 19.09.2024 року по 20.09.2024 року, і надалі, з моменту його фактичного затримання – з 12.08.2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, обвинуваченому вироком залишено без змін.

Вироком суду також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат в даному кримінальному провадженні.

Судом першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 березня 2023 року №78, старшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_7 , зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення, і призначено на посаду старшого стрільця 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 13 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. ст. 3, 21, 68 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно із ст. ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бездоганно і неухильно додержуватись порядку правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, поважати честь і гідність кожної людини.

Відповідно до п. 11 Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992 року, порядок придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система, у Збройних Силах, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, Держспецзв`язку, а також у митній службі визначається законами, актами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами, у тому числі Міноборони, МВС, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Адміністрації Держспецзв`язку і Держмитслужби.

Необхідність отримання дозволів, порядок зберігання, носіння, обліку та використання зброї та боєприпасів передбачено п.п. 2, 7, 8, 9, 10, 11, 12 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622, зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об`єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ) не можуть перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України; право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача, чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів здійснюється на підставі передбачених законом дозволів.

ОСОБА_7 , перебуваючи на військовій службі в рядах Збройних сил України, мав досвід поводження з вогнепальною зброєю та вибуховими пристроями, був достовірно обізнаний з вище наведеними вимогами законодавства проте вчинив умисний злочин проти громадської безпеки, за наступних обставин.

Незважаючи на обізнаність з вимогами наведених вище нормативно-правових актів, у ОСОБА_7 у невстановлений час та місці, виник злочинний намір на зберігання, придбання та збут бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

Так, ОСОБА_7 , у невстановлений час та місці, але не пізніше 18 серпня 2024 року, незаконно придбав 1 (один) корпус ручної осколкової гранати Ф-1, який належать до вибухових речовин, 1 (один) запал УЗРГ (УЗРГМ), який являється засобом підриву та належать до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату Ф-1, яка належить до бойових припасів, 1 (один) корпус ручної осколкової гранати РГН, який належать до вибухових речовин, 1 (один) запал УДЗ, який являється засобом підриву та належать до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату РГН, яка належить до бойових припасів, та почав зберігати.

Після чого 18 серпня 2024 приблизно з 14 год. 31 хв. до 15 год. 03 хв., ОСОБА_7 переніс бойові припаси та вибухові речовини до відкритої ділянки місцевості, поблизу торгового центру «Таврія В», що за адресою: Одеська область, Одеський район, село Ілічанка, вулиця Новомиколаївська дорога, будинок №1, з метою подальшого незаконного збуту.

Надалі, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 18 серпня 2024 приблизно з 14 год. 31 хв. до 15 год. 03 хв., перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, поблизу торгового центру «Таврія В», що за адресою: Одеська область, Одеський район, село Ілічанка, вулиця Новомиколаївська дорога, будинок №1, незаконно збув ОСОБА_10 за грошові кошти у сумі 4000 гривень - 1 (один) корпус ручної осколкової гранати Ф-1, який належить до вибухових речовин, 1 (один) запал УЗРГ (УЗРГМ), який являється засобом підриву та належать до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату Ф-1, яка належить до бойових припасів, 1 (один) корпус ручної осколкової гранати РГН, який належать до вибухових речовин, 1 (один) запал УДЗ, який являється засобом підриву та належать до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату РГН, яка належить до бойових припасів, які під час оперативної закупки працівниками поліції було виявлено та вилучено.

Також він, у невстановлений час та місці, але не пізніше 19 вересня 2024 року незаконно придбав 1 (один) корпус ручної осколкової гранати Ф-1, який належить до вибухових речовин та 1 (один) запал УЗРГМ, який є засобом підриву та належить до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату Ф-1, яка належить до бойових припасів осколкової дії, та почав зберігати.

Після чого 19 вересня 2024 приблизно з 11 год. 20 хв. до 11 год. 40 хв., ОСОБА_7 переніс до відкритої ділянки місцевості, що розташована біла торгівельних павільйонів, що за адресою: АДРЕСА_3 , бойові припаси та вибухові речовини з метою подальшого незаконного збуту.

Надалі, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 19 вересня 2024 приблизно з 11 год. 20 хв. до 11 год. 40 хв., перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, поблизу торгівельних павільйонів, що за адресою: АДРЕСА_3 , незаконно збув ОСОБА_10 за грошові кошти у сумі 6000 гривень - 1 (один) корпус ручної осколкової гранати Ф-1, який належить до вибухових речовин та 1 (один) запал УЗРГМ, який є засобом підриву та належить до бойових припасів, які в сукупності утворюють ручну осколкову гранату Ф-1, які під час огляду місця події було виявлено та вилучено працівниками поліції

Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України за кваліфікуючими ознаками: придбання, носіння, зберігання та збут бойових припасів та вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 вважати засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки. Відповідно до ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, приєднати невідбуте покарання за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року у виді штрафу та остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки та штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень, яке відповідно до ст. 72 КК України визначити до самостійного виконання. В іншій частині вирок місцевого суду прокурор просить залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що вирок місцевого суду підлягає скасуванню, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню, тобто не застосовано вимоги ст. 71, ч.3 ст.72 КК України, які підлягали обов`язковому застосуванню.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; думку захисника та обвинуваченого, які заперечували на задоволенні скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі – КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.

Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_7 не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 409 КПК регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:

- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;

- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п.25 Постанови №7 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст.71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

При застосуванні правил ст.71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Відповідно до п.26 вищевказаної постанови, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.

При цьому, на необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК України вказують вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Водночас за умови, що невідбута частина покарання за попереднім вироком є основним покаранням у виді штрафу, кримінально-правова норма, передбачена ч. 1 ст. 71 КК України, конкретизується нормою, визначеною у ч. 3 ст. 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року ОСОБА_7 визнаний винуватим за ч.1 ст.309 КК України та йому призначене покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн.Вказаний вирок набрав законної сили 10.09.2024 року.

Згідно матеріалів провадження ОСОБА_7 , будучи засудженим вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року, вчинив злочин у даному кримінальному провадженні, не відбувши покарання за попереднім вироком суду.

Разом з цим, незважаючи на те, що обвинувачений фактично не відбув покарання за попереднім вироком, та вчинив кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції в порушення вимог кримінального закону, призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без застосування вимог ст.71, ч.3 ст.72 КК України, не врахувавши невідбуте останнім покарання за попереднім вироком.

За наведених обставин апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи прокурора, що слугує підставою для скасування вироку в частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині нового вироку.

Ухвалюючи новий вирок в частині призначеного покарання, колегією суддів враховується те, що обвинувачений, будучи засудженим та не відбувши призначене покарання за попереднім вироком, свідчить про відсутність усвідомлення обвинуваченим невідворотності покарання за вчинення протиправних дії та його небажання зробити висновки та стати на шлях виправлення.

Колегія судів вважає, що покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності відповідальності, що відповідає вимогам ст.65 КК України.

Статтею 68 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст.1 КК України - Кримінальний кодекс України, між іншим, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини даного кримінального провадження, беручи до уваги особу обвинуваченого, тяжкість скоєних ним кримінальних правопорушень, керуючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства.

Визначаючи порядок та принцип призначення покарання обвинуваченому апеляційний суд враховує, що кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні було вчинене після ухвалення вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року – у період часу з 18.08.2024 року по 19.09.2024 року, тобто в той час, коли ОСОБА_7 не відбув призначене покарання, у зв`язку з чим остаточне покарання обвинуваченому визначається із застосуванням положень ч.1 ст.71 КК України. При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.72 КК України, покарання у виді штрафу – слід виконувати окремо.

На думку колегії суддів, таке покарання необхідне з метою виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, охорони прав і свобод громадян, встановленого правопорядку, забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.

Вказане покарання, на переконання апеляційного суду, є справедливими, необхідними і достатніми для виправлення ОСОБА_7 .

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК, підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.

Згідно з вимогами ч.1 ст.421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК – підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з постановленням за правилами ст.420 КПК апеляційним судом у цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 – задовольнити.

Вирок Доброславського районного суду Одеської області від 22.09.2025 року у кримінальному провадженні №12024164330000191 від 05.08.2024 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України – скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, повністю приєднати не відбуте покарання за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 року та остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі та штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн – виконувати самостійно.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4