Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №754/6561/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3506/26

Справа №754/6561/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2026 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Краснощоки О. В., Денисової К. А.

за участю:

представника позивача - адвоката Тарана В. А.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулися до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що 21.10.2021 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 2558982 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в загальному розмірі 20000,00грн. ТОВ "Мілоан" свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, перерахували на банківську картку відповідача кредитні кошти. Однак відповідач, в свою чергу зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав. У подальшому 26.01.2022 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимогидо позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 2558982 від 21.10.2021. 10.01.2023 між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір факторингу № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ "Вердикт Капітал" відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимогидо позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 2558982 від 21.10.2021. У зв`язку з тим, що первісний кредитор, виконав свої зобов`язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушив свої зобов`язання за кредитними договорами, то ТОВ «Коллект Центр»як правонаступник, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 108880,00грн, з якого: 19000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 87880,00грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 2000,00грн - заборгованість за комісіями. Також просили стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00грн.

01.05.2025 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, відкрито розгляд справи, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

09.05.2025 до суду від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що позивачем не надано до справи належних доказів переходу прав вимоги саме за боргом відповідача до позивача. Крім того, позивач не надав належних доказів укладання кредитного договору з дотриманням вимог законодавства, та те що відповідач дійсно отримав кошти від ТОВ «Мілоан». Зазначають, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не ґрунтується на умовах договору. Також відсутні підстави вважати, що при укладенні договору дотримано вимог, передбачених ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» та ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». До того ж просили застосувати строк позовної давності. Оскільки відповідно до договору споживчого кредиту № 2558982 від 21.10.2011 ТОВ «Мілоан» надали ОСОБА_1 кредит в розмірі 20000,00грн на строк 15 днів, термін повернення кредиту і сплата процентів та комісії визначався 05.11.2021. Тобто позивач мав право звернутися до суду з 05.11.2021 по 05.11.2024, а позов був поданий до суду 29.04.2025, а отже з порушенням строку звернення до суду. Крім того, розмір витрат на правничу допомогу є неспіврозмірним та підлягає зменшенню. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

16.05.2025 до суду від ТОВ "Коллект Центр" надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що відповідачем було підписано договір про споживчий кредит із застосуванням верифікації та надання його персональних даних, за допомогою одноразового паролю - ідентифікатора, що свідчить про укладеність між сторонами правочину. Вказують, що підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений зі всіма умовами, змістом кредитного договору та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) товариством. Також зазначають, що позивачем було надано до суду платіжне доручення та виписка з особового рахунку відповідача з якого вбачається як отримання кредитних коштів так і часткове погашення кредиту, яке є належним доказом перерахування кредитних коштів відповідачу. Крім того, звертають увагу суду, що сам Договір про відступлення прав вимоги не визнавався недійсним у встановлено законом порядку, а тому ТОВ "Коллект Центр" наділено правом грошової вимоги до відповідача. Щодо строку позовної давності, зазначають, що перебіг таких строків було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому воєнним станом, що відповідає п. 12, 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України. Отже строки позовної давності не пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні. На підставі викладеного просять позов задовольнити в повному обсязі.

19.05.2025 до суду від сторони відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими та достовірними доказами. Вказує, що позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів відповідачу, а документи надані позивачем не відповідають Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». Також відсутні докази, що саме ОСОБА_1 було направлено одноразовий ідентифікатор на його номер телефону. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

До суду від сторони позивача надійшли додаткові пояснення від 26.05.2025, 30.06.2025, які дублюють викладені обставини та зміст який зазначений як у відповіді на відзив так і в самій позовній заяві.

24.06.2025 до суду надійшли пояснення зі сторони відповідача в яких зазначають, що відповідач стверджує, що 21.10.2021 він не звертався до ТОВ «Мілоан» про надання йому кредитних коштів, оскільки 20.10.2021 о 23:30 невідомою особою був викрадений мобільний телефон марки «Самсунг» та банківські карти АТ КБ «ПриватБанк» з якої у подальшому було зняті кошти в розмірі 29000,00грн та АТ «ПУМБ» з якої знято було 30675,00грн. Вранці 21.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» за телефон горючої лінії та повідомив про вказані обставини та просив заблокувати свої карти. Крім того повідомляли, що на підставі заяви ОСОБА_1 23.10.2021 відкрито кримінальне провадження № 12021105030002503, за ознаками передбаченими ч. 1 ст. 185 КК України. До того ж повідомили, що з отриманих виписок, з`ясувалось, що 21.10.2021 на ім`я ОСОБА_1 з його особистого телефону не тільки були зняті його особисті кошти, а і нараховані кредитні кошти з різних фінансових установ: ТОВ «Мілоан» -20000,00грн; ТОВ «Служба миттєвого кредитування» - 3100,00грн; ТОВ «Безпечне агентство необхідних кредитів» - 2692,00грн; ТОВ «Фінансова компанія «Фроза» - 1868,00грн; ТОВ «Інстафінанс» - 1340,00грн; ТОВ «Авентус Україна» - 6000,00грн. 16.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до всіх Товариств щодо повідомленням про відкриття кримінального провадження та зупинення стягнення коштів. ТОВ «Служба миттєвого кредитування», ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Безпечне агентство необхідних кредитів» повідомили про відсутність будь-яких претензій та списання коштів. Однак всі інші товариства повідомили про відсутність достатніх підстав щодо списання кредитних коштів. Повідомляють, що отримали постанову про закриття кримінального провадження від 03.11.2021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. На підставі викладеного просили відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

19.08.2025 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, чи була емітована на ім`я ОСОБА_2 платіжна карта, виписку про рух грошових коштів з 21.10.2021 по 21.11.2021, інформацію щодо номера телефону та ідентифікаційні дані власника карткового рахунку.

23.09.2025 до суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь разом з документами на виконання ухвали суду від 19.08.2025.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Таран В. А. підтримав позовну заяву просив задовольнити вимоги позову в повному обсязі, взявши до уваги всі подані та приєднані до позовної заяви документи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити та взяти до уваги обставини які зазначені в письмових поясненнях від 24.06.2025 разом з поданими документами як докази по справі щодо не отримання кредитних коштів.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення по справі.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їм правовідносини.

21.10.2021 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 2558982, разом з графіком платежів за кредитом. Кредитний Договір укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства (п. 6.1. Договору).

Згідно із п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим

договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти

(фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник

зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та

проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та

виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені

договором.

Відповідно до п. 1.2., 1.3. та 1.4. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00грн у валюті: Українська гривні; строком на 15 днів з 21.10.201, термін повернення і сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 05.11.2021.

Згідно із п. 1.5.1. та 1.5.2. Договору комісія за надання кредиту: 2000.00грн, яка нараховуються за ставкою 10,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; проценти за користування кредитом: 3000,0грн, які

нараховуються за ставкою 1,0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день

строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування

кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день

користування кредитом.

Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику

безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок (розділ 2 Договору).

Відповідно до Розділу 2, сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом,

пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо. Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів (п. 2.3.1.2.).

З Договору (розділу 6) убачається, що розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Кредитодавцю електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Кредитодавцем електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт Кредитодавця, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей договір надається позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд Кредитодавця направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником Кредитодавцем.

Відповідно до п. 6.3. Договору приймаючи пропозицію Кредитодавця про укладання

цього договору позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними

частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма

визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно

дотримуватись умов договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг)

Кредитодавцем, що розміщені на сайті Кредитодавця та є невід`ємною частиною цього

договору.

Згідно із п. 6.4. Договору укладення Кредитодавцем договору з позичальником у

електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за

змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у

письмовій формі.

Усі платежі за Договором повинні здійснюватися Позичальником шляхом переказу

коштів Товариству у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим Договором.

Також до матеріалів справи долучено паспорт споживчого кредиту № 2558982 до договору від 21.10.2021, у формі електронного документа, який містить інформацію про основні умови кредитування, та Анкета-заява на кредит № 2558982 від 21.10.2021, в якій зазначені всі правдиві та необхідні дані про позичальника ОСОБА_1 . Зазначені документи підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором - позичальника.

Як убачається з довідки про ідентифікацію: одноразовий ідентифікатор s21539, відправлений 21.10.2021 на телефон НОМЕР_1 , який відповідає дійсному номеру відповідача ОСОБА_1 . До того ж з квитанції № 1799315087 від 21.10.2021, ТОВ «Мілоан» перерахував відповідачу ОСОБА_1 20000,00грн кредитних коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно із виписки по рахунку, наданої АТ КБ «ПриватБанк», вбачається що вищевказаний картковий рахунок, відкритий саме на ім`я ОСОБА_1 та 21.10.2021 на вказану картку відповідачу були зараховані 20000,00грн, деталі операції переказ коштів:Viplata zaim Miloan. ID платежу 1799315087.

26.01.2022 між ТОВ "Мілоан" та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимогидо позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 2558982 від 21.10.2021.

Згідно із Витягу з Додатку до Договору факторингу № 3 від 26-01/2022-83 від 26.01.2022, відповідач ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 2558982 від 21.10.2021. Загальний розмір заборгованості становить 81330,00грн = (19000,00грн - тіло кредиту + 60330,00 - заборгованість по процентам + 2000.00грн - заборгованість по комісії).

10.01.2023 між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір факторингу № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ "Вердикт Капітал" відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимогидо позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 2558982 від 21.10.2021.

Згідно із Витягу з Додатку до Договору факторингу № 3 від 10-01/2023 від 10.01.2023, відповідач ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 2558982 від 21.10.2021. Загальний розмір заборгованості становить 108880,00грн = (19000,00грн - тіло кредиту + 87880,00 - заборгованість по процентам + 2000.00грн - заборгованість по комісії).

Відповідно до ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Отже не належне виконання кредитних зобов`язань зі сторони боржника не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. А стягнення заборгованості, у разі відсутності повідомлення боржника про зміну кредитора, підлягає на користь нового кредитора.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Стаття 6 та 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із ч. 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтями 1054, 1055 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або sms-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами». А тому, в нашому випадку, підписання відповідачем шляхом зазначення одноразового ідентифікатора відповідає вимогам чинного законодавства.

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07 жовтня 2020 року, проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і sms-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідає внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Отже, чинне законодавство України надає можливість укладати кредитні договори у формі електронного документу з використанням електронних підписів сторонами.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Згідно із ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений термін.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно із ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України регламентує, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі - надавши відповідачу кредит в розмірі 20000,00грн. Натомість відповідач, свої зобов`язання за кредитним договором на виконав належним чином.

Відповідно до заявлених вимог ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з відповідача заборгованість за договором № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в розмірі 108880,00грн, яка складається з 19000,00грн - тіло кредиту + 87880,00 - заборгованість по процентам + 2000.00грн - заборгованість по комісії.

У той же час позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» за період з 26.01.2022 по 10.01.2023 донараховано в розмірі 27550,00грн, що є заборгованість по процентам.

Виникнення права вимоги вказаної заборгованості, в тому числі і заборгованості за нарахованими ним же процентами за період з 26.01.2022 по 10.01.2023, ТОВ «Коллект Центр» обґрунтовувало умовами договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ «Коллект Центр».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України укладення договору факторингу не тягне за собою заміну сторони кредитодавця у договорі кредиту.

Метою укладення договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення на користь фактора права грошової вимоги до боржника/боржників, такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги.

Умовами укладених договорів факторингу не визначено передання майбутньої грошової вимоги за договором № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021. Також договорами факторингу не передбачено права фактора нараховувати боржникам проценти за користування кредитом на підставі кредитного договору.

Відповідно до акту за договором факторингу, витягу з реєстру боржників від 26.01.2022, ТОВ «Мілоан» передало ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за договором 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, в загальному розмірі 81330,00грн = (19000,00грн - тіло кредиту + 60330,00 - заборгованість по процентам + 2000,00грн - заборгованість по комісії).

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам, що були нараховані за період з 26.01.2022 по 10.01.2023 в розмірі 27550,00грн.

У той же час оскільки, відповідачем порушене зобов`язання з повернення кредитних коштів, що встановлені умовами Договору про надання споживчого кредиту, за ним обліковується прострочена заборгованість в загальному розмірі 81330,00грн.

Указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений витягом з реєстру боржників від 26.01.2022.

Відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований, суду не надано своїх розрахунків погашення заборгованості які б свою чергу мали противагу розрахункам позивача. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання вимог договору.

Суд критично ставиться до посилання сторони відповідача на те, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо того, чи проходила особа ідентифікацію.

Оскільки в матеріалах справи міститься підтвердження того, що кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою введенню одноразового ідентифікатора, який був направлений на номер телефону відповідача, вказаний при укладенні кредитного договору.

Крім того, суд критично ставиться і до тверджень відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність». Оскільки позивачем до справи долучено платіжне доручення (квитанція) та виписка за договором АТ КБ «ПриватБанк», які підтверджують перерахування кредитних коштів в розмірі 20000,00грн на кредитну карту, яка належала відповідачу ОСОБА_1 .

Також суд звертає увагу, що як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки (постанова Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №182/5322/18).

Таким чином суд дійшов до висновку, що при укладенні кредитного Договору відповідач виразив своє волевиявлення на укладання кредитного Договору з позивачем, шляхом авторизації в особистому кабінеті на Веб-сайті Товариства, та погодження всіх істотних умов Договору, в тому числі і розміру нарахованих відсотків за користування кредитом.

Інших доказів на неправомірного нарахування відсотків, відповідачем до суду не надано.

Також суд критично ставиться до тверджень сторони відповідача щодо того, що позивачем подано до суду позовну заяву із пропуском строку позовної давності.

Так позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Указаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Згідно із пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду цієї справи.

Згідно із п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Укарїни, який діяв до 04.09.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, оскільки з 02.04.2020 визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений до 04.09.2025, а позовна заява подана до суду 29.04.2025, тому позовна заява подана до суду без порушення строку позовної давності.

До того ж суд ставить під сумнів щодо посилання сторони відповідача на те, що спірний кредитний договір укладався від його імені іншою не встановленою особою, оскільки був викрадений телефон та банківські картки.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Надаючи правову оцінку договору № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, суд приймає до уваги що його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/ або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до веб-сайту/ ІТС товариства.

До того ж відповідно до розділу 2 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

На виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 19.08.2025, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що платіжна картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 . На платіжну картку були зараховані 20000,00грн від 21.10.2021, деталі операції переказ коштів:Viplata zaim Miloan. ID платежу 1799315087.

За заявою ОСОБА_1 від 22.10.2021 Деснянським УП ГУ НП у м. Києві внесено відомості про кримінальне провадження № 12021105030002503 за ч. 1 ст. 185 КК України. Відповідно до фабули, 20.10.2021 невстановлена досудовим розслідуванням особа, перебуваючи за адресою: м. Київ, вулиця Милославського, 31, таємно викрала мобільний телефон марки «Самсунг А6» та банківські картки АТ КБ «ПриватБанк», з якої в подальшому було знято грошові кошти урозмірі 29000,00грн, чим завдав матеріальної шкоди ОСОБА_1 .

Відомості про результати досудового розслідування, пред`явлення будь-якій особі обвинувачення, ухвалення вироку по кримінальному провадженні № 12021105030002503 відсутні.

Відповідно до Постанови про закриття кримінального провадження від 03.11.2021, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12021105030002503 від 23.10.2021 закрито, на підставі того що, досудовим розслідуванням не встановлено достатніх даних, які б вказували на наявність об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Згідно із листа № 6888/09-12 від 09.12.2021 ТОВ «Мілоан» повідомило про відсутність достатніх підстав, що кредитний договір з товариством замість ОСОБА_1 укладено іншою особою. Також повідомили ОСОБА_1 , що станом на 26.01.1022 розмір його заборгованості становить в загальному розмірі 81330,00грн.

Відповідно до листа № 20.1.0.0.0/7-2111109/19241 від 17.1.2021 АТ КБ «ПриватБанк» повідомили ОСОБА_1 про відмову щодо призупинення нарахування відсотків за кредитом та списати заборгованість.

До того ж стороною відповідача не надано доказів про те що були намагання або визнали договір № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021недійсним саме з причин неотримання кредитних коштів та укладання іншою особою.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачем надано достатню кількість доказів, які у своїй сукупності та взаємозв`язку підтверджують, що Договір № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021укладено саме відповідачем ОСОБА_1 .

Більш того, пояснення сторони відповідача про викрадення мобільного телефону та банківських карток у ОСОБА_1 зводяться до припущень, на яких заборонено ґрунтувати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України), адже не доведено у встановленому КПК України порядку вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України за його заявою від 22 жовтня 2021 року.

Зокрема з виписки за договором № б/н за період 21.10.2021 - 21.11.2021, направлений до суду АТ КБ «ПриватБанк», не можливо простежити або встановити використання карти іншою особою без погодження власника банківської карти ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає встановленим, що Договір № 2558982 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021підписано саме відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом відповідно до ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а ТОВ «Мілоан» виконало умови Договору в частині відповідачу кредитних коштів у сумі 20000,00грн.

За змістом ч. 13 ст. 11 цього Закону докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 ЦПК України, статтею 36 ГПК України та статтею 79 КАС України.

Отже, наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Також позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості, який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за цим договором.

Так, умовами договору споживчого кредиту передбачено нарахування відсотків.

Оскільки, відповідачем порушене зобов`язання з повернення кредитних коштів, що встановлені умовами Договору, та внаслідок неналежного виконання зобов`язань у відповідача виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 81330,00грн = 19000,00грн - тіло кредиту + 60330,00 - заборгованість по процентам + 2000,00грн - заборгованість по комісії.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аназалізуючи викладене вище, та приймаючи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов обґрунтованим та доведеним, що дає підстави для часткового задоволення в загальному розмірі 81330,00грн.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, виконуючи норми процесуального закону, суд вважає правильним зазначити, що вимоги про відшкодування судових витрат не відносяться до позовних вимог і не оплачуються судовим збором, а відтак належать до процесуальних обов`язків суду незалежно від позовних вимог вирішити питання про те чи підлягають судові витрати відшкодуванню, а якщо так, то з якої саме сторони.

Отже, суд вважає, що надані стороною позивача документи є належними та допустимими в розумінні статей 137-138 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 25000,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи в судових засіданнях.

Суд урахувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру. Виходячи з конкретних обставин справи, взявши до уваги часткове задоволення позову, дійшов висновку про необхідність обмежити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 3000,00грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

У зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про електрону комерцію» статтями 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 638, 639, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 79-81, 141, 265-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" кредитну заборгованість в загальному розмірі 81330,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" судовий збір в розмірі 2422,40грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вулиця Мечникова, буд. 3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 29.01.2026, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя В. В. Бабко