Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №726/4307/25 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/4307/25

Провадження №2-а/726/1/26

Категорія 129

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., за участі секретаря судових засідань Колісник А.Ю. розглянувши у порядку спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови в справі про адміністративні правопорушення в якому вказує, що 08.08.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № 1003/1 стосовно нього, ОСОБА_1 , про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стало те, що він, перебуваючи у статусі обмежено придатного до військової служби у воєнний час, не з`явився до ТЦК та СП строк до 05.06.2025 року для проходження повторного медичного огляду ВЛК з метою встановлення ступеня придатності до військово служби.

Вказану постанову вважає безпідставною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Вказує, що протокол мого правопорушення був складений о 17 год 58 хв 06.08.2025 року, однак станом на цей час медогляд ним було пройдено. Крім того, від проходження медогляду він ніколи не відмовлявся. Жодних доказів його ухилення від медичного огляду або неявки до ТЦК та СП за повісткою відповідачем не надано.

Крім, того зазначає, що умислу щодо ухилення від проходження медичного огляду у нього не було, оскільки він є багатодітним батьком чотирьох неповнолітніх дітей та відповідно до п. 3 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Враховуючи викладене просить суд ухвалити рішення яким скасувати оскаржувану постанову №№ 1003/1 від 08.08.2025 року.

В судове засідання сторони не з`явились, представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про інформацію щодо справи, отримавши копію позову та додатків, ухвалу про відкриття провадження у справі не звертався до суду із будь-якими клопотаннями чи заявами, відзив на позов не надсилав, що відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України не є перешкодою для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 08.08.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення, про що була винесена оскаржувана постанова №1003/1, в якій ОСОБА_1 визнано винним за ч. 3 ст.210-1 КУпАП. У постанові вказано, що ОСОБА_1 , який є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи у статусі обмежено придатного до військової служби у воєнний час, не зявився до ТЦК та СП у строк до 05.06.2025 року для проходження повторного медичного огляду ВЛК з метою встановлення ступеня придатності до військової служби, чим порушив вимоги абз 4 п. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», п. 2 розділу ІІ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Як вбачається із вказаної постанови, її винесенню передувало складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧМТЦК (ООЦМ)№1003 від 06.08.2025 року. Разом із тим, зміст протоколу судом не встановлено у зв`язку із його відсутністю, як і відсутністю будь-яких письмових доказів з боку відповідача.

ОСОБА_1 є багатодітним батьком, як це встановлено із відповідного посвідчення НОМЕР_1 , його сімя перебуває на обліку як отримувач державної соціальної допомоги малозабезпеченим сімям, про що свідчить довідка Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради № 366 від 23.01.2025 року та ГУ ВФУ в Чернівецькій області № 5722 від 05.08.2025 року.

Як встановлено із роздруківки за стосунку «Резерв+», ОСОБА_1 є військовозобов`язаним. Зазначено, що йому надано відстрочку на підставі п.3 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до завершення мобілізації. Крім того вказано, що він пройшов військово-лікарську комісію 06.08.2025 року та визнаний придатним.

Вирішуючи питання щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, із підстав вказаних у оскаржуваній постанові, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не проходження повторного медичного огляду.

Як слідує з оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за непроходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби, враховуючи, що він перебував у статусі обмежено придатного, та його дії кваліфіковані за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18 березня 2014 року наголосив Верховний Суд України у постанові від 30 травня 2018 року в справі №521/12726/16-ц.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Отже як на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності (03 жовтня 2025 року), так і в період не проходження повторного медичного огляду, зазначеного в постанові, діяв особливий період.

Адміністративна відповідальність за частиною третьою статті 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Тобто, диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року за №2232-XII зі змінами (надалі - Закон №2232-XII).

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Згідно з абзацом 4 частини 1 Закон № 3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абзацу 4 частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що є Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у розвідувальних органах - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії розвідувальних органів.

Отже, положеннями вищевказаних нормативно-правових актів встановлено обов`язок військовозобов`язаних громадян України проходити медичний огляд для визначення ступеня придатності до військової служби.

В свою чергу, Законом України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» № 3621-ІХ від 21 березня 2024 року виключено таку підставу для зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3621-IX було встановлено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто до 04 лютого 2025 року) підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

15 лютого 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №4235-ІХ від 12 лютого 2025 року (далі за текстом Закон №4235-ІХ), яким внесені зміни до Закону №3621-IX та п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення викладено в новій редакції: «Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 року № 519 внесенні зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 зі змінами, зокрема абзац другий пункту 69 викладено в такій редакції: «Особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію».

Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби покладається на громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Таким чином, суд відкидає пояснення позивача про те, що його не було належним чином сповіщено про необхідність проходження медичного огляду, оскільки військовозобовязани повинен самостійно у встановлений строк звернутись до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Неспроможні також і інші його пояснення, зокрема і щодо відсутності умислу стосовно ухилення від проходження медичного огляду, оскільки правова конструкція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП допускає вчинення такого правопорушення як з умислом так і з необережною формою вини.

Отже судом встановлено, що у бездіяльності ОСОБА_1 , на перший погляд, дійсно вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Разом із тим, суб`єктом правопорушення, у даному випадку, може бути виключно особа, яка яка була визнана обмежено придатною до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом.

У цьому контексті, варто зазначити, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 73 КАУ України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтями 75, 76 КАС України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, встановлюючи чи може бути ОСОБА_1 субєктом вищевказаного правопорушення, суд звертає увагу, що оскаржувана постанова не містить посилань на докази, які б могли підтвердити те, що до набрання чинності вказаним вище Законом ОСОБА_1 було визнано обмежено придатним до військової служби, адже обов`язок повторного проходження ВЛК безпосередньо кореспондується із таким його статусом.

Достаменно знаючи про розгляд даної справи у суді, відповідачем не надано будь-якого письмового доказу у справі, яким підтверджується законність вищевказаної підстави для притягнення позивача до адміністративнї відповідальності. Отже існують сумніви щодо того, що позивач дійсно є суб`єктом даного правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.62 Конституції України правопорушник не зобов”язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Не дивлячись на зазначене, відповідачем жодних доказів на підтвердження субєктності позивача суду не надано.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення у частині належності позивача до суб`єкту даного правопорушення, відтак суд висновує про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Разом із тим, відповідно до ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову фізичною особою, сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 гривень.

Як встановлено п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Із квитанції ID:8876-1981-5830-2874 від 12.12.2025 року АТ «Таскомбанк», за звернення до суду із вказаним позивом, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. Відтак, позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це встановлено законом, а тому сплачені зайво 605,60 гривень підлягають поверненню позивачу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст. 1, 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп. 4 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесенні змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», ст.ст. 9, 210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 20, 72, 77, 90, 139, 159, 205, 229, 241-246, 250, 255, 268, 286, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії № 1003/1 від 08.08.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , підполковником ОСОБА_2 .

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України – закрити.

Зобов`язати ГУ Державної казначейської служби України у Чернівецькій області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстровано у АДРЕСА_1 , надміру сплачений ним при поданні позову, згідно квитанції ID:8876-1981-5830-2874 від 12.12.2025 року АТ «Таскомбанк», судовий збір, що складає 605,60 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні при проголошенні рішення, в той же строк з дня отримання копії рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддя С. В. Мілінчук