Рішення від 03 лютого 2026 р. у справі №643/19000/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/19000/25

Провадження № 2/643/1747/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2026

04 лютого 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , якою просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця і до досягнення дитиною повноліття.

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, позивачка посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2015 року. Шлюб розірвано на підставі рішення Московського районного суду міста Харкова від 08 листопада 2023 року. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачкою та перебуває на її повному матеріальному утриманні. Батько дитини участі у вихованні та утриманні сина не приймає, матеріальної допомоги не надає.

Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. В ухвалі про відкриття провадження роз`яснено порядок подання клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).

У наданий в ухвалі строк від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками до неї разом із ухвалою про відкриття провадження у справі та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

З боку відповідача до суду у встановлений законом строк відзив відповідно до вимог ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України і всі докази, що підтверджують заперечення проти позовних вимог, не надіслано, зустрічну позовну заяву не пред`явлено.

Разом із цим слід зазначити, що 28 жовтня 2025 року, тобто ще до пред`явлення позовної заяви до суду, з боку відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, що відповідає положенням ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд вивчивши доводи позовної заяви, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов до такого.

Відповідно до положення ч. 1, ч. 2 статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).

Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір`ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов`язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім`ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що 27 жовтня 2015 року сторони зареєстрували шлюб у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1580. (а.с.4).

У тексті позовної заяви позивачка зазначає, що шлюб розірвано на підставі рішення Московського районного суду міста Харкова від 08.11.2023.

Однак, копію зазначеного рішення не додано позивачкою до позовної заяви.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 31 серпня 2018 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком є ОСОБА_2 , матір`ю є ОСОБА_1 . (а.с.5).

Після розірвання стосунків між батьками, позивачка мешкає з дитиною окремо, самостійно її виховує і утримує, відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а також, враховуючи, що право позивачки на матеріальне утримання дитини з боку батька порушене та підлягає судовому захисту, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 Сімейного кодексу України, за домовленістю між батьками дитини той з них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно із ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Положеннями ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання їх спільної малолітньої дитини, суд виходить із такого.

За змістом ст. 141 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Згідно із ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, відповідач повинен утримувати дитину, оскільки обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Визначаючи розмір аліментів на утримання малолітньої дитини, суд виходить із сукупності наявних у матеріалах справи доказів та враховує загальновідомі обставини про потреби дитини, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку, а також всі обставини справи, в тому числі стан здоров`я і матеріальне становище відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів підлягають задоволенню, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, до досягнення дитиною повноліття. Аліменти стягувати від дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 29 жовтня 2025 року.

Далі, 02 грудня 2025 року позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду «Додаткові пояснення у справі».

У тексті своїх письмових пояснень позивачка зазначила таке: «В провадженні _2/643/7576/25 суду знаходиться цивільна справа № 643/19000/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В зв`язку з цим прошу суд у резолютивній частині рішення визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_1 .».

Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, яка викладена позивачкою у тексті додаткових письмових пояснень, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на час розгляду справи досяг віку 6 років, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а.с.5).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1 та 4 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 9 Сімейного кодексу України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами взагалі відсутній спір про місце проживання дитини, а саме з матір`ю дитини.

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Крім того, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Положеннями ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що Яякщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В силу ч. 4 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У даній справі позивачкою не було залучено орган опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, участь якого є обов`язковою, а також не надано письмовий висновок щодо розв`язання спору стосовно місця проживання неповнолітньої дитини.

Більш того, така вимога взагалі не була викладена позивачкою у прохальній частині позовної заяви.

Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина, який станом на час розгляду справи досяг віку 6 років, про що видно з матеріалів справи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні у першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема, в суді.

Отже, враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність між сторонами спору про місце проживання сина, не залучення позивачкою у справу органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, участь якого є обов`язковою при розгляді спорів щодо місця проживання дитини, а також відсутність відповідного письмового висновку такого органу, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір включено до складу судових витрат.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення аліментів, то суд на підставі ч. 2 ст. 133, ч. 1,2,6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, стягує ці витрати з відповідача на користь держави в сумі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 133, 141, 258, 263, 259, 279 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 112, 180-183, 191 Сімейного Кодексу України, суд

у х в а л и в:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи із дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 29 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь держави, судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Відмовити в іншій частині позовних вимог.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Сугачова