Вирок від 27 січня 2026 р. у справі №949/2038/24 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2038/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі ВКЗ в м.Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024181110000001 від 01 січня 2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця c. Івачків Здолбунівського району Рівненської області, зареєстрованого по АДРЕСА_1 та фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , освіти середньої спеціальної, одруженого, раніше не судимого, громадянина України, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним і придатним до військової служби, у зв`язку з прийняттям Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», яким на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указом Президента України №65/2022, а також Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №735/2023 від 06 листопада 2023 року, яким на території України продовжено строк проведення загальної мобілізації з 16 листопада 2023 року на 90 діб, з метою ухилитися від призову за мобілізацією, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 та повідомленим про наслідки неявки за викликом, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, прибув 22 грудня 2023 року на 08 год., відповідно до повістки від 21 грудня 2023 року, яку отримав засвідчивши це своїм підписом, до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправлення у команді № НОМЕР_1 за спеціальністю ВОС №790037А, але відмовився відбувати в складі зазначеної команди, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію».

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дії.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань. Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VІІІ від 12.10.2015 та відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-ІХ від 24.02.2022, у зв`язку із військовою агресією російської федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався. Востаннє Указом Президента України від 28.10.2024 №724/2024, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №4024-ІХ від 29.10.2024, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 строком на 90 діб до 08.02.2024.

У зв`язку з веденням в Україні воєнного стану, відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №7113 від 03.03.2022, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-Х11 від 21.10.1993 з 24.02.2024 оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території Рівненської області.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

У зв`язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21.10.1993 під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки зазначені в повістках.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що він відмовлявся відбувати до військової частини через свої релігійні переконання. Так, він є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні вже більше 16 років та з 04 липня 2009 року він є вірянином даної церкви, тому не може проходити військову службу, а згідний проходити альтернативну службу, про що він постійно заявляв усно та писав відповідні заяви у компетентні органи.

Зазначену позицію обвинуваченого в судовому засіданні підтвердив допитаний свідок ОСОБА_6 .

Разом, з тим, винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні інкримінованому йому кримінального правопорушення, повністю доведена, дослідженими в судовому засіданні доказами.

Показаннями свідка ОСОБА_7 , якими підтверджується та не заперечується обвинуваченим ОСОБА_4 той факт, що у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_4 про необхідність з"явитися на відправку до військової частини та роз`яснив зміст бойового розпорядження та необхідність прибуття 22 грудня 2023 року на 08 год., відповідно до повістки від 21 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправлення у команді № НОМЕР_1 за спеціальністю ВОС №790037А, але він відмовився відбувати в складі зазначеної команди.

Аналогічними показаннями свідка ОСОБА_8 підтверджено обставини події за участю ОСОБА_4 21 грудня 2023 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

Даними повідомлення про кримінальне правопорушення .№6881 від 24 грудня 2023 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , згідно яких останній повідомив начальника ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області про те, що він виявив факт вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ст.336 КК України у зв`язку з чим та відповідно до ст.214 КПК України просить прийняти за зареєструвати зазначене повідомлення.

Даними рапорту інспектора відділення рекрутингу та комплектування ОСОБА_10 від 22 грудня 2023 року, підтверджено, що ОСОБА_4 22 грудня 2023 року він відмовився вибувати у складі команди.

Даними картки обстеження та медичного огляду та довідки військово-лікарської комісії від 21.12.2023 року ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби.

Даними акту про відмову ОСОБА_4 від отримання повістки від 22.12.2023 року, з якого вбачається, що останній в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 АДРЕСА_3 відмовився вибувати в складі команди НОМЕР_1 АДРЕСА_4 у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації. Причина відмови проходити військову службу по мобілізації ОСОБА_4 виклав у своїй заяві, де вказано про глибокі релігійні переконання та його згоду тільки на альтернативну невійськову службу.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 просили виправдати обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на те, що в його діянні відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення за ст. 336 КК України.

Так, як зазначалось судом, обвинувачений ОСОБА_4 в ході судового розгляду посилавсь на те, що він за своїми релігійними переконаннями є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні досить тривалий час починаючи з 2009 року.

На підтвердження зазначених обставин обвинуваченим ОСОБА_4 надано довідку «Релігійного Центру Свідків Єгови» від 13 грудня 2023 року № 10049, про те, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 з липня 2009 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об"єднання Свідків Єгови в Україні, та бере участь у проповідуванні доброї новини.

Також, показання обвинуваченого ОСОБА_4 з приводу причин його відмови від проходження військової служби за своїми релігійними переконаннями в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_6 священнослужитель Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

Однак, суд не приймає до уваги твердження обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника, надані обвинуваченим докази, показання свідків, як на обставини, що виправдовують обвинуваченого ОСОБА_4 , у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, з вищенаведених підстав.

Так, судом встановлено та підтверджено, вищевикладеними доказами, що громадянин України ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 і за станом свого здоров`я придатним до проходження військової служби, без поважних причин, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прибувши 22 грудня 2023 року на 08 год., відповідно до повістки від 21 грудня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправлення у команді № НОМЕР_1 за спеціальністю ВОС №790037А, відмовився відбувати в складі зазначеної команди.

Натомість, щодо посилання обвинуваченого та його захисника на положення ч. 4 ст. 35 Конституції України, яким зазначено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою, то суд зазначає наступне.

Так, в Україні запроваджено альтернативу військову службу у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно нею скористатися. Проте, у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала збройного нападу з боку рф, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання, відповідно до положень ст. 17 Конституції України, якими передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України.

Строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Сам призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку не лише безпосередньо у бойовій обстановці, але може бути пов`язаний з іншими видами несення цієї служби - проведення технічного ремонту військової техніки та озброєння, забезпечення побутово-санітарних та медичних потреб військовослужбовців, залучення до будівельно-оборонних робіт.

Натомість твердження обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він як Свідок Єгови за своїм віросповідуванням взагалі не може нести військову службу під час мобілізації, оскільки змушений буде приймати військову присягу, що покладає на нього обов`язок захищати Україну, її суверенітет та територіальну цілісність, носити військовий однострій, зброю, отримувати грошове утримання від МО України, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов`язку по захисту України при тих обставинах, що Україна веде оборонну війну, зазнавши нападу з боку рф, яка є значно більшою за площею і кількістю населення і існування самої держави є під загрозою, тому кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина, а ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень.

Також, слід зазначити, що суд не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ, на які посилається обвинувачений та його захисник, в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором рф воєнних злочинів проти військовослужбовців ЗС України та цивільного населення України.

Тому під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не лише несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави і перебування держави у правовому режимі воєнного стану є безумовною необхідністю виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.

Повномасштабний військовий напад рф на Україну, а отже самооборона проти такої агресії, що триває з 24 лютого 2022 року - четвертий рік, є тим винятковим випадком, що виправдовує певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, та не може вважатись порушенням ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме існування України поставлено під загрозу внаслідок військового нападу рф.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України.

Суд вже неодноразово зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку російської федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

Україна як держава веде облік осіб, які є військовозобов`язаними, і здійснює стратегічне планування оборонних операцій з урахуванням інформації про кількість осіб, які перебувають на такому обліку та можуть у разі загрози державності під час війни бути залучені до оборони держави.

Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов`язаний з іншими видами несення цієї служби (як от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).

У цьому провадженні обвинуваченого, який повідомив про свої релігійні переконання, планували задіяти у захисті України за спеціальністю ВОС №790037А - водія. Тобто, держава навіть в умовах воєнного стану та мобілізації врахувала повідомлену засудженим інформацію про його віру. Підстав вважати, що засуджений мав би служити не як водій не було, оскільки обвинувачений відмовився від проходження будь -якої військової служби, зокрема тієї, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї.

Тому, суд не погоджується із позицією сторони захисту про те, що має місце порушення ст. 35 Конституції України та ст. 9 Європейської конвенції з прав людини. Підстав стверджувати про те, що Україна порушила свої позитивні зобов`язання перед громадянином, який взагалі не з`явився для проходження військової служби за військовою спеціальністю водій немає, оскільки вони відсутні через дії саме цього громадянина (нез`явлення за повісткою). Держава навпаки зі свого боку врахувала інформацію засудженого про його віросповідання і визначила проходження для нього військової служби за спеціальністю, не пов`язаною із використанням і носінням зброї (в цьому випадку - спеціальність «водій»).

Повідомлену стороною захисту інформацію про те, що обвинувачений, як свідок Єгови , за своїм віросповідуванням взагалі не може виконувати функції військовослужбовця, оскільки змушений буде носити військову форму та отримуватиме заробітну плату від Міністерства оборони суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов`язку по захисту України загалом.

Суд не вважає, що необхідністю одягати військову форму і виконання військової служби не пов`язаної із використанням і носінням зброї є таким, що призводить до «загибелі особи в цивільному розумінні», як про це стверджує захист у судовому засіданні. Під час ведення війни, коли йдеться про реальну можливість фізичної загибелі сотень цивільних людей і про реальне захоплення держави, навряд чи залучення будь-якого військовозобов`язаного, в тому числі й особи, яка є Свідком Єгови та сповідує цю релігію, становить такі душевні страждання для людини, які можна порівняти з її смертю в цивільному плані.

У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов`язаних із необхідністю виконання певного обов`язку і свободою віросповідання.

Суд вважає, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

З іншого боку, держава в особі її органів приймає і фіксує інформацію про віросповідування громадян, які перебувають на військовому обліку, і,як свідчать навіть обставини цієї справи, враховує факт належності до певної релігії, визначаючи вид діяльності, військову спеціальність, до якої планують залучити мобілізованого.

Сторона захисту у цій справі також мотивує свою позицію й тим, що засуджений не відмовляється допомагати державі і може займатися гуманітарними місіями тощо. Однак, суд вважає, що завданням мобілізації військовозобов`язаних є реалізація тих завдань, в тому числі, які не пов`язані із використанням та носінням зброї, які планує і координує керівництво Збройних сил України.

Суд наголошує, що ситуація мобілізації для боротьби проти зовнішнього агресора є такою особливою загрозою, яка дає підстави для держави очікувати від військовозобов`язаних громадян України прийняття певних обмежень. Натомість за обставинами цієї справи засуджений з посиланням на своє віросповідання відмовляється виконувати свій обов`язок по захисту України під час воєнного стану навіть виконуючи діяльність, яка жодним чином не пов`язана із використанням і носінням зброї, наголошує на тому, що не може одягати військову форму, отримувати оплату праці як військовий.

Суд вважає, що держава зі свого боку виконала свої позитивні зобов`язання і пропорційність між виконанням обов`язку по захисту України та віросповіданням конкретного громадянина були враховані.

Суд, серед іншого, враховує і той факт, що обвинувачений проходив строкову військову службу як рядовий водій з 1990 по 1992 роки, а охрестився як свідок Єгова у 2019 році.

Суд не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, в тому числі проти жінок та дітей.

Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, адже у лютому 2022 року військове вторгнення було здійснено не лише з території російської федерації, а й з території республіки білорусь, а сам військовий супротив з боку України охопив понад 8 з 24 областей держави, які межують з названими державами. Протяжність військового нападу з півночі, сходу та півдня, а також з морського кордону Чорного моря сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.

Відтак, в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку рф. Тобто, мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».

Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушення ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).

Аргументи про те, що релігійні переконання не дозволяють одягати військову форму та здійснювати діяльність, яка не пов`язана із використанням та носінням зброї, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану.

У даній справі на наявність у обвинуваченого глибоких релігійних переконань сторона захисту покликається на показання вірян його ж громади та священнослужителя. Довідка про факт входження до релігійного об`єднання Свідків Єгови під час дії правового режиму воєнного стану також не доводить вказаного факту.

З огляду на викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, є правильною.

У відповідності до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Так, відповідно до ст. 66 та ст. 67 КК України обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Окрім того, суд при призначенні покарання враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 , має військове звання рядовий, чітко розуміє та усвідомлює свій обов`язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, розуміє відповідні наслідки невиконання такого обов`язку. Незважаючи на це, обвинувачений умисно вчинив дії, спрямовані на ухилення від виконання покладеного на нього обов`язку і ухилився від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.

При цьому, суд враховує ситуацію, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинене ОСОБА_4 , кримінальне правопорушення представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації. (Постанова ВС колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15.11.2023 справа № 641/1067/23 провадження № 51-5308 км 23).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що з метою запобігання вчинення злочину як обвинуваченим, так і іншими особами, йому слід призначити покарання в межах санкції, передбаченої ст. 336 КК України в мінімальному розмірі, але з реальним відбуттям покарання, без застосування положень ст. 75 КК України, оскільки дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинених нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченням, так і іншими особами.

Майнової шкоди кримінальним правопорушенням не завдано.

Потерпілих у кримінальному провадженні немає.

У справі цивільний позов під час досудового розслідування не заявлено.

Витрати на залучення експертів під час досудового розслідування відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжні заходи не обиралися.

Крім того, з метою забезпечення виконання вироку обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили слід обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Обрати до ОСОБА_4 запобіжний захід по даному кримінальному провадженню у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, взявши його під варту негайно в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 28 січня 2026 року, тобто з моменту обрання йому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою по даному кримінальному провадженню.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1