Рішення від 01 лютого 2026 р. у справі №558/741/25 — Демидівський районний суд Рівненської області

Справа № 558/741/25

номер провадження 2/558/78/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року селище Демидівка Рівненської області

Демидівський районний суд Рівненської області у складі:

суддя Мельник Д.В.

секретар судового засідання Березюк І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Свеа Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.05.2024 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4618550 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями. Договір підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТзОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти в сумі 10 000 гривень шляхом їх перерахування на картку відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , яку він вказав при оформленні кредиту.

Згодом відповідач звернувся до ТзОВ «Лінеура Україна» за отриманням додаткової суми кредиту і ініціював збільшення суми вже отриманого раніше кредиту шляхом вчинення відповідних дій в інформаційно-телекомунікаційній системі вищевказаного товариства.. Товариство задовольнило даний запит відповідача ОСОБА_1 , і направило йому пропозицію (оферту) укласти додаткову угоду (додатковий договір) до основного договору № 4618550, яка містила усі істотні умови, шляхом розміщення повного тексту такої додаткової угоди (додаткового договору) в відповідному розділі особистого кабінету позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора. Відповідач здійснив акцепт і підписання відповідної додаткової угоди (додаткового договору) до договору №4618550 від 03.05.2024 року у тій самій формі і у той самий спосіб, що і було підписано основний договір (шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

ТзОВ «Лінеура Україна», свої зобов`язання за додатковою угодою (додатковим договором) також виконало та надало позичальнику додаткові грошові кошти у сумі 8000 гривень, шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_2 , яку вказав відповідач ОСОБА_1 в відповідному розділі інформаційно-телекомунікаційної системи при заповненні заявки.

Таким чином відповідачем було отримано кредит в загальному розмірі 18 000 гривень двома переказами.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед ТзОВ «Лінеура Україна», відповідач ОСОБА_1 здійснював часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за договором №4618550 від 03.05.2024 року, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості (останній платіж було здійснено 29.05.2024 15:59:35 у сумі 4302.01 грн.).

24.01.2025 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Cвеа Фінанс» було укладено договір факторингу №01.02-02/25, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Станом на дату складання позовної заяви загальна заборгованість за договором №4618550 від 03.05.2024 року становить 91473,62 гривень, а саме заборгованість кредиту 17999,99 гривень, заборгованість за відсотками 64473,63 гривень, пеня та штраф 9000 гривень.

08.12.2025 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 83).

Сторона позивача в судове засідання не з`явилась, хоча була належним чином повідомлена про місце, дату та час розгляду справи (а.с. 86, 89-91). Від представника позивача надійшла заява про розгляд даної справи у відсутності сторони позивача, разом з тим у даній заяві зазначено, що проти ухвалення заочного рішення позивач не заперечує (а.с. 2).

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи по суті повторно 27.01.2026 року не з`явився. Про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до ч.8 ст.128 ЦПК України (а.с. 87). Причини неявки в судове засідання відповідач суду не повідомив, відзиву на позовну заяву, будь яких заяв чи клопотань про проведення судового розгляду справи без його участі, відкладення судового засідання до суду не подав.

Таким чином, суд прийшов до висновку про вирішення справи шляхом заочного її розгляду, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Норми ч. 2 ст. 247 ЦПК України вказують, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази по справі, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви ТзОВ «Свеа Фінанс».

Судом встановлено, що 03.05.2024 року між ТзОВ « Лінеура Україна » та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4618550 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 7-18).

В процесі заповнення заявки і реєстрації особистого кабінету первісний кредитор ТзОВ « Лінеура Україна » здійснило ідентифікацію і верифікацію відповідача ОСОБА_1 із використанням системи BankID НБУ. Таким чином особу, що вчиняла дії в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора ТзОВ « Лінеура Україна » (особистому кабінеті на сайті https://credit7.ua/), було однозначно встановлено як ОСОБА_1 (а.с.7-18).

Відповідач ОСОБА_1 як позичальник, після ознайомлення з пропозицією укласти електронний договір (офертою) у формі договору, який містить усі істотні умови, і маючи технічну можливість відмовитися від підписання договору, виразив однозначну згоду із умовами договору шляхом вчинення дій, передбачених інформаційно-телекомікаційною системою первісного кредитора ТзОВ « Лінеура Україна » (а.с.7-18).

Зі своєї сторони ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» направило 03.05.2024 року о 14:17:12 годині відповідачу ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему на номер телефону НОМЕР_3 (який було зазначено відповідачем ОСОБА_1 у своїй анкеті в особистому кабінеті) одноразовий ідентифікатор 28702. Даний ідентифікатор відповідачем ОСОБА_1 було 03.05.2024 року о 14:18:19 годині відправлено первісному кредитору ТзОВ « Лінеура Україна » у відповідному розділі інформаційно-телекомнікаційної системи первісного кредитора. Таким чином, ОСОБА_1 прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладання договору №4618550 від 03.05.2024 року на умовах визначених офертою (а.с.7-18).

Як вбачається із дослідженої судом довідки № 20250124-473 від 24.01.2025 року, виданої ТзОВ «Пейтек», на картковий рахунок клієнта ТзОВ « Лінеура Україна», маска картки № НОМЕР_1 , 03.05.2024 року здійснено перерахування коштів в розмірі 10 000 гривень. ОСОБА_2 картки збігається із маскою картки, вказаної в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4618550 від 03.05.2024 року, де позичальником був відповідач ОСОБА_1 (а.с. 21,7-18).

Отже, на підставі вищевикладеного судом встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором №4618550 від 03.05.2024 року.

Крім того, 03.05.2024 року між ТзОВ « Лінеура Україна » та відповідачем ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду (додатковий договір) до основного договору № 4618550, яка містила усі істотні умови, шляхом розміщення повного тексту такої угоди (додаткового договору) в відповідному розділі особистого кабінету позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора. Відповідач ОСОБА_1 здійснив акцепт і підписання вищевказаної угоди до договору №4618550 від 03.05.2024 року у тій самій формі і у той самий спосіб, що і було підписано основний договір (шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію») (а.с.19)

Як вбачається із дослідженої судом довідки № 1-2401 від 24.01.2025 року, виданої ТзОВ «Універсальні платіжні рішення»» ТОВ «УПР», на картковий рахунок клієнта ТзОВ « Лінеура Україна », маска картки № НОМЕР_1 , 03.05.2024 року здійснено перерахування коштів в розмірі 8 000 гривень. Маска картки збігається із маскою картки, вказаної в договорі про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4618550 від 03.05.2024 року та додаткової угоди до нього, де позичальником був відповідач ОСОБА_1 (а.с. 19,7-18).

Отже, на підставі вищевикладеного судом встановлено, що кредитодавець повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором №4618550 від 03.05.2024 року та додаткової угоди до нього.

Судом досліджено розрахунок суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором №4618550 від 03.05.2024 року та додаткової угоди до нього, відповідно до якого загальна заборгованість відповідача становить 91473,62 гривень, а саме заборгованість за сумою кредиту 17999,99 гривень, заборгованість по відсотках 64473,63 гривень, пеня та штраф 9000 гривень. Як вбачається із даного розрахунку заборгованості відповідачем здійснювались оплати в рахунок погашення заборгованості за даним кредитним договором на загальну суму 4 302,01 гривень (а.с. 39-42).Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 фактично визнав навність боргових зобов`язань перед ТзОВ « Лінеура Україна ».

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.12.2020 по справі №127/23910/14-ц висловив правову позицію про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківським кредитом визнається будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України, слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст.205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, ч. 3, ч. 4, ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6) ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі надано не було, а тому суд приймає його до уваги.

При цьому, розрахунком заборгованості підтверджується, що відповідач порушив графік погашення заборгованості, кредит не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість.

Також судом встановлено, що ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Свеа Фінанс» уклали договір факторингу № 01.02-02/25 від 24.01.2025 року за умовами якого позивач ТзОВ «Свеа Фінанс» набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №4618550 від 03.05.2024 року та додаткової угоди до нього, де позичальником є відповідач ОСОБА_1 (а.с. 46).

Так, згідно умов вищевказаного договору факторингу до позивача ТзОВ «Свеа Фінанс» відступається право вимоги ТзОВ «Лінеура Україна» та товариство сплачує останньому фінансування згідно ціни договору. Право вимоги відступається у розмірі заборгованості вказаної у договорі факторингу на дату відступлення з правом подальшого перерахування платежів, передбачених кредитними договорами.

Зокрема, наявність права вимоги позивача до відповідача, також підтверджується дослідженою судом платіжною інструкцією переказу коштів № 9901 від 27.01.2025 року про оплату за договором факторингу № 01.02-02/25 від 24.01.2025 року(а.с. 57).

Судом досліджено витяг з Реєстру боржників №1 до договором факторингу № 01.02-02/25 від 24.01.2025 року. Так, кредитодавець ТзОВ «Лінеура Україна відступив фактору/позивачу ТзОВ «Свеа Фінанс» право вимоги заборгованостей до боржників на умовах, передбачених договором факторингу № 01.02-02/25 від 24.01.2025 року, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 60).

Докази повного погашення відповідачем заборгованості перед позивачем чи первісним кредитором у матеріалах справи відсутні.

Підстави заміни кредитора у зобов`язанні визначені ст. 512 ЦК України, відповідно до якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч.3 ст.512 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст.ст.1077-1078 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Позовні вимоги ТзОВ «Свеа Фінанс» до відповідача ОСОБА_1 підтверджуються і іншими дослідженими судом доказами.

Всупереч умовам кредитного договору та додаткової угоди до нього, відповідач свого зобов`язання не виконав. Після відступлення права грошової вимоги до ТзОВ «Свеа Фінанс» відповідач ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу на погашення заборгованості на рахунок нового кредитора.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) та нарахованих процентів є доведеними та підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Враховуючи викладене, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 82 473,62 грн., що складається із заборгованості за кредитом 17 999,99 гривеньта заборгованості по відсотках 64 473,63 гривень.

Звертаючись з позовними вимогами, ТзОВ «Свеа Фінанс» просить також стягнути з відповідача заборгованість у виді неустойки (пеня, штраф) у розмірі 9 000 гривень.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта, відповідний висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02. 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02. 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом встановлено, що кредитний договір та додаткова угода до нього між позивачем та відповідачем укладені 03.05.2024 року, відповідно і неустойка за порушення грошового зобов`язання за договором нарахована після 24.02.2022 року. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За викладених обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 9 000 грнивень неустойки слід відмовити.

З врахування наведеного, заявлені ТзОВ «Свеа Фінанс» позовні вимоги, підлягають частковому задоволенню.

З приводу вимоги позивача про відшкодування понесених ним судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 гривень (а.с. 1).

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «Свеа Фінанс» задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2 180 гривень.

Керуючись ст. ст. 3, 14, 512, 526, 549, 551, 611, 625, 1048, 1054, 1082 ЦК України, ст. ст. 7, 10, 12, 13, 141, 211, 235, 247, 259, 263, 265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (ЄДРПОУ 37616221, поштовий індекс 04070, місто Київ вулиця Іллінська, будинок №8) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4618550 від 03.05.2024 року у розмірі 82 473 (вісімдесят дві тисячі чотириста сімдесят три) гривні 62 копійки.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2 180 (дві тисячі сто вісімдесят) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте Демидівським районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання в трицятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Учасники справи, а також особи які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити рішення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Дмитро МЕЛЬНИК