Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №558/661/25 — Демидівський районний суд Рівненської області

Справа № 558/661/25

номер провадження 2/558/59/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2026 року селище Демидівка

Демидівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово Феха Т.С., з участю секретаря судових засідань Ковальської Л.С., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мухи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 26 вересня 2020 року в розмірі 19000 (Дев`ятнадцяти тисяч) доларів США та 1000 (Однієї тисячі) Євро.

В обґрунтування таких позовних вимог позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає про те, що 26 вересня 2020 року між відповідачем ОСОБА_2 та ним, ОСОБА_1 , було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав від нього, ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро. На підтвердження такого правочину, 26 вересня 2020 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку. Строк повернення грошових коштів в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро встановлений не пізніше 23 години 00 хвилин 26 вересня 2021 року.

Проте умови договору позики відповідач ОСОБА_2 не виконав, кошти за договором позики від 26 вересня 2020 року не повернуті, чим порушено умови договору позики та норми чинного законодавства.

14 серпня 2025 року ОСОБА_2 , на адресу зареєстрованого місця проживання, було направлено лист-вимогу про повернення боргу за договором позики від 26 вересня 2020 року, в якому ставилася вимога до відповідача ОСОБА_2 у строк до 15 вересня 2025 року повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро. Однак, лист-вимогу ОСОБА_2 не отримав та згідно довідки відділення поштового зв`язку «Укрпошта» причиною невручення листа-вимоги є відсутність відповідача за вказаною адресою.

У позовній заяві позивач посилається на те, що ним в повному обсязі виконано свої зобов`язання за договором позики, передано грошові кошти відповідачеві, водночас, відповідач свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, у визначений строк грошові кошти не повернув та жодних дій, спрямованих на повернення боргу, не вчиняв.

З вказаних підстав, у позовній заяві позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 26 вересня 2020 року в розмірі 19000 доларів США, 1000 Євро та понесені судові витрати.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Муха В.І. в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав та пояснив, що між сторонами по справі 26 вересня 2020 року було укладено договір позики, згідно якого позивач ОСОБА_1 передав відповідачеві ОСОБА_2 позику - грошові кошти в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро. В день укладення договору позики, в м. Луцьк, грошові кошти були передані позивачем відповідачеві та на підтвердження отримання грошових коштів відповідач ОСОБА_2 власноруч написав та передав позивачеві ОСОБА_1 розписку про отримання грошових коштів. Відповідач ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позику у строк до 23 години 00 хвилин 26 вересня 2021 року. Проте, відповідач ОСОБА_2 умови договору позики від 26 вересня 2020 року не виконав та грошові кошти позивачеві не повернув, хоч договором позики було передбачено, що грошові кошти могли бути повернуті, як передачею коштів відповідачем позивачеві, а також шляхом внесення коштів відповідачем на депозитний рахунок нотаріуса.

Позивач ОСОБА_1 неодноразово спілкувався з відповідачем ОСОБА_2 , просив повернути позику, проте грошові кошти відповідач позивачеві не повернув та на цей час відповідач перебуває за кордоном.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Муха В.І. також пояснив, що договір позики від 26 вересня 2020 року був укладений відповідачем ОСОБА_2 за згодою його дружини. На які цілі відповідач позичав грошові кошти та на які цілі їх використав, і чи використав їх в інтересах сім`ї, позивачеві не відомо. Позивачеві лише відомо, що відповідач грошові кошти позичав не для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоч про час та місце розгляду справи був повідомленим з дотриманням вимог ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

До суду відповідач ОСОБА_2 подав письмові заперечення проти позовних вимог у яких зазначив про те, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення 836700 гривень не підтверджені належними та допустимими доказами (банківські документи, платіжні доручення, ін.), що підтверджували б фактичну передачу всієї заявленої суми, саме такий розмір заборгованості та відсутність часткових повернень. Посилається на те, що розписка від 26 вересня 2020 року не є нотаріально посвідченою, не підтверджує фактичну передачу всієї заявленої суми, не відображає повного обсягу фінансових взаємовідносин між сторонами, не враховує можливі часткові розрахунки між сторонами. Сама по собі розписка не може беззаперечно підтверджувати наявність та розмір боргу, заявленого в позові.

Крім того, у поданих до суду письмових запереченнях проти позову, відповідач ОСОБА_2 зазначив про те, що розпискою від 26 вересня 2020 року був встановлений строк повернення грошових коштів - до 26 вересня 2021 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності почався 27 вересня 2021 року та закінчився 27 вересня 2024 року. Позовна заява подана позивачем до суду в 2025 році, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові. З таких підстав, відповідач ОСОБА_2 просив застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази по справі та оцінивши їх, як кожен окремо, так і в їх сукупності за внутрішнім переконанням, приходить до наступного висновку.

Суд вирішив справу в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами по справі.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

В ході розгляду справи сторони (їх представники) інших заяв та/чи клопотань по суті справи до суду не подавали.

Судом не вирішувалося питання про забезпечення доказів, не вживалися заходи забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо.

Ухвалою від 14 жовтня 2025 року судом прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики та відкрито провадження у справі №558/661/25 на підставі такої позовної заяви.

Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року закрито підготовче провадження у справі №558/661/25 та справу призначено до розгляду по суті.

Судові засідання в справі №558/661/25 призначалися 19 грудня 2025 року та 28 січня 2026 року.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст.13 ЦПК України).

Під час розгляду справи судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Дослідженим в судовому засіданні договором позики, що укладений в м. Луцьк 26 вересня 2020 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, встановлено, що (п. 1) позикодавець передає, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 19000 (Дев`ятнадцять тисяч) доларів США, 1000 (Однієї тисячі) Євро та зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, але не менше суми, що буде становити 19000 доларів США, 1000 Євро на день передачі грошей, не пізніше ніж до 23 години 00 хвилин 26 вересня 2021 року (а.с. 13, 14).

Договір позики від 26 вересня 2020 року укладений відповідачем ОСОБА_2 за згодою дружини - ОСОБА_3 (а.с. 14).

Відповідно до п. 2 договору позики від 26 вересня 2020 року сума позики, встановлена в п. 1 даного договору, отримана позичальником від позикодавця в повному обсязі під час підписання цього договору, що підтверджується розпискою наданою позичальником.

Згідно з п. 4, абз. 2 п. 5 договору позики від 26 вересня 2020 року, сторонами за договором узгоджено, що виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою за місцем проживання позикодавця або за іншою адресою, вказаною позикодавцем, а саме: у місці Луцьку. В разі відмови позикодавця від отримання повернутих йому грошей позичальник вправі передати їх на депозит нотаріуса, що буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа.

П. 6 договору позики від 26 вересня 2020 року визначено, що у випадку повернення суми позики, визначеної в п. 1 даного договору, з урахуванням процентів, нарахованих за користування грошовими коштами, позичальником достроково, позикодавець зобов`язаний видати позичальнику розписку про одержання суми позики в повному обсязі або частково. Після повного виконання зобов`язання позичальником за даним договором позикодавець зобов`язується також передати позичальнику примірник даного договору. У разі неможливості повернення примірника даного договору позикодавець повинен вказати про це в розписці.

Із змісту дослідженої в судовому засіданні розписки ОСОБА_2 від 26 вересня 2020 року (а.с. 15) встановлено, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 на підставі договору позики від 26 вересня 2020 року грошові кошти в сумі 19000 (Дев`ятнадцять тисяч) доларів США, 1000 (Однієї тисячі) Євро та зобов`язується повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів, але не більше суми, що буде становити 19000 (Дев`ятнадцять тисяч) доларів США, 1000 (Однієї тисячі) Євро на день передачі грошей, не пізніше ніж до 23 години 00 хвилин 26 вересня 2021 року. За кожен місяць користування грошовими коштами зобов`язується сплатити ОСОБА_1 два проценти від зазначеної суми.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 204 ЦК України визначено принцип презумпції правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав до суду договір позики від 26 вересня 2020 року, укладений між сторонами по справі, у якому зазначено про те, що сума позики отримана позичальником від позикодавця в повному обсязі під час підписання договору, що підтверджується розпискою, наданою позичальником (п. 2 договору). Також позивач надав до суду розписку відповідача від 26 вересня 2020 року.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові від 13 грудня 2017 року в справі №309/3458/14-ц, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Дослідженими в судовому засіданні договором позики від 26 вересня 2020 року та розпискою відповідача ОСОБА_2 від 26 вересня 2020 року беззаперечно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в борг в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро, які зобов`язався повернути.

Зміст договору позики та розписки, підписаних відповідачем, є зрозумілим та не викликає сумнівів, у них чітко вказано як суму грошових коштів, переданих у позику, так і строк повернення позики.

Дослідивши договір позики, розписку, оцінивши їх зміст, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 з приводу отримання останнім у позивача грошових коштів (позики) у розмірі 19000 доларів США та 1000 Євро, оскільки надані суду договір позики та розписка підтверджую, як факт укладення відповідного договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача позики у вищевказаному розмірі.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із позивачем ОСОБА_1 договору позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, а відтак відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму боргу за договором позики від 26 вересня 2020 року в розмірі 19000 доларів США та 1000 Євро.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, оскільки належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року в справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка може бути спростована заінтересованими особами.

Наявність встановленої законом презумпції правомірності договору звільняє його сторони від обов`язку доведення його дійсності. Натомість на особу, яка заперечує цю презумпцію, покладається тягар її спростування.

Дійсність правочину, за яким позивач ОСОБА_1 просить стягнути заборгованість, відповідачем не оспорюється.

Факт підписання ОСОБА_2 договору позики за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про досягнення сторонами згоди щодо зазначених у такому договорі умовах, а також засвідчує отримання відповідачем від позивача обумовленої таким договором суми грошових коштів.

У поданих до суду запереченнях проти позову, відповідач не заперечуючи факту укладення договору позики, посилався на те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що підтверджували б передачу суми позики, розмір заборгованості та відсутність часткових платежів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ОСОБА_2 не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості за договором позики від 26 вересня 2020 року, не надав доказів повернення позики (повного чи часткового).

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 було порушено обов`язок щодо повернення позики та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення суми боргу (позики) згідно договору позики у вищевказаному розмірі.

З огляду на те, що відповідач не повернув позивачу грошових коштів, отриманих згідно договору позики від 26 вересня 2020 року, в розмірі обумовленому в договорі, а відтак право позивача підлягає судовому захисту.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Суд приходить до висновку, що позивачем надано докази того, що 26 вересня 2020 року між ним і відповідачем у належний спосіб укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику кошти в сумі 19000 доларів США та 1000 Євро. Суму позики відповідач зобов`язався повернути до 23 години 00 хвилин 26 вересня 2021 року.

Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним своїх зобов`язань за договором позики.

У поданих до суду письмових запереченнях проти позову, відповідач ОСОБА_2 зауважував, що договір позики від 26 вересня 2020 року, що укладений між сторонами, не посвідчений нотаріально.

Проте, ст. 1047 ЦК України містить вимоги щодо письмової форми договору позики.

Із змісту договору позики від 26 вересня 2020 року та розписки від 26 вересня 2020 року встановлено, що жодна із сторін за договором позики не наполягала на нотаріальному посвідченні такого договору позики. Доказів, що підтверджували б вимогу відповідача про нотаріальне посвідчення договору позики, на час його укладення, відповідачем до суду не надано.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування до спірних правовідносин позовної давності, то суд враховує наступне.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У письмових запереченнях проти позову відповідач ОСОБА_2 зазначив про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача в 2025 році, тобто після закінчення трирічного строку, встановлено ст. 257 ЦК України.

З 2 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року в Україні було встановлено карантин, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, що діє і на час розгляду справи судом.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року №4434-ІХ, що набрав чинності 4 вересня 2025 року, було виключено п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, який передбачав, що у період дії воєнного стану в України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахування вказаних правових норм, судом встановлено, що строк позовної давності для звернення до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики позивачем ОСОБА_1 не пропущений, оскільки на час укладення сторонами договору позики було встановлено карантин, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року, у зв`язку з чим строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, було продовжено на строк дії такого карантину. В подальшому було зупинено строк позовної давності у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правові норми, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 26 вересня 2020 року в розмірі 19000 доларів США та 1000 Євро, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем понесені судові витрати, що складають 8367,00 гривень судового збору, сплаченого на час подання до суду позовної заяви (а.с. 1).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд покладає на відповідача ОСОБА_2 витрати позивача ОСОБА_1 по сплаті судового збору в розмірі 8367,00 гривень, оскільки понесення таких витрат позивачем підтверджено документально.

Підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору немає.

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на положення ст.ст. 524, 526, 530, 533, 626, 628, 631, 638, 1046, 1047 ЦК України.

Застосування вказаних правових норм при вирішенні справи, суд вважає обґрунтованим.

Відповідно до ст.ст. 524, 526, 530, 533, 626, 628, 631, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 13, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 26 вересня 2020 року в розмірі 19000 (Дев`ятнадцять тисяч) доларів США та 1000 (Одна тисяча) Євро.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8367,00 гривень сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.С. Феха.

Повний текст рішення складено 30 січня 2026 року.