Рішення від 25 січня 2026 р. у справі №376/3001/25 — Сквирський районний суд Київської області

Суд: Сквирський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 25 січня 2026 р.

Справа: №376/3001/25

Суддя: Батовріна І. Г.

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/3001/25

Провадження № 2/376/414/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря Гіптенко Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю«Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилається на те, що 29.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 100910890.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу кредит в сумі 5 000 грн. строком на 15 днів, з кінцевим терміном повернення 14.05.2021 р..

ТОВ «МІЛОАН» виконало умови договору та надало відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 грн..

29.07.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги №05Т, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про надання споживчого кредиту № 100910890, укладеними з відповідачем ОСОБА_1 ..

Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилась загальна заборгованість у розмірі 22 350 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 5 000 грн., заборгованості за відсотками 16 400 грн. та заборгованості за комісійними винагородами 950 грн..

25.07.2025 р. ТОВ «Діджи Фінанс» направило відповідачу досудову вимогу, у якій повідомило відповідача про відступлення права грошової вимоги на підставі договору відступлення права вимоги №05Т від 29.07.2021 р. і про розмір боргу, а також, рекомендувало сплатити заборгованість в термін до 25.08.2025 р. та повідомило, що у випадку невиконання досудової вимоги, будуть ініційовані заходи щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором у розмірі 22 350 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 04.11.2025 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.

17.11.2025 р. відповідач подала відзив, у якому вказала, що позовні вимоги не визнає.

17.11.2025 р. відповідач подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, у якій вказала, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом із пропуском строків встановлених ст. 257 ЦПК України. На підставі цього просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача до суду не з`явився, надав суду заяву, згідно з якої просить провести розгляд за його відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи належним чином, клопотання про розгляд справи у її відсутність до суду не подавала, про причини неявки суд не повідомила.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 29.04.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 100910890 (а.с.28-31).

Відповідно до п. 1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 5000.00 грн. у валюті: Українські гривні.

Згідно з п. 1.3. Кредит надається строком на 15 днів з 29.04.2021 (строк кредитування).

Відповідно до п. 1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 14.05.2021.

Згідно з п. 1.5.1. Комісія за надання кредиту: 950.00 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 1500.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Договір про надання споживчого кредиту № 100910890 були підписані відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором U28431.

Товариство умови договору виконало та надало відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 грн., шляхом переказу на банківську карту, що підтверджується платіжним дорученням № 27184127 (а.с. 34).

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідача у загальному розмірі 22 350 грн. (а.с. 17).

Згідно з розрахунком заборгованості виконаним ТОВ «МІЛОАН» заборгованість відповідача становить 22 350 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 5 000 грн., заборгованості за відсотками 16 400 грн. та заборгованості за комісійними винагородами 950 грн. (а.с. 18-19).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

У свою чергу у відзиві відповідач не заперечувала укладення вищевказаного договору та отримання грошових коштів.

Таким чином виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 29.04.2021 року було укладено в електронній формі договір про надання споживчого кредиту № 100910890 з ТОВ «МІЛОАН» на суму кредиту 5 000,00 грн..

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Фінансова установа свої зобов`язання за договором про споживчий кредит виконала у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 27184127 (а.с. 34), а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.

На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію договору відступлення права вимоги №05Т від 29.07.2021 року, витяг з додатку № 1 до договору факторингу №05Т від 29.07.2021 року та платіжні інструкції № 1188 від 12.08.2021 р., № 1430 від 19.08.2021 р., № 1450 від 26.08.2021 р. та № 1465 від 02.09.2021 р. (а.с. 17, 20-27, 40-43).

Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договір про відступлення прав недійсним не визнавався та на даний час не скасований.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 22 350 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У силу частини 1 статті 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, строк кредитування за договором про споживчий кредит № 100910890 від 29.04.2021 року був погоджений сторонами та становив 15 днів, з 29.04.2021 р. по 14.05.2021 р. Процентна ставка у цей період становила 2 % на день (п. 1.5.2 Договору).

У той же час, відповідно до розрахунку заборгованості виконаному ТОВ «МІЛОАН» проценти нараховувалися по 13.07.2021 року включно.

Відповідно до п. 2.3.1.2 Кредитного договору (пунктом договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначено строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тіло кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною (базовою) ставкою в п. 1.6 договору. У випадку якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних базових умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Суд зазначає, що автоматична пролонгація договору на 60 днів за підвищеною ставкою 5% (п. 1.6 Договору) виключно через факт неповернення коштів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (зокрема, акцептованих додаткових угод, доказів сплати комісій за пролонгацію тощо), які б свідчили про волевиявлення позичальника на продовження строку дії договору після 14.05.2021 р. на нових, значно гірших умовах. Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України), нарахування 14 900,00 грн. процентів за період після 14.05.2021 р. є безпідставним.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками на суму 14 900,00 грн. поза межами строку кредитування є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до положення статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України)

Згідно частини першої ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

За частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п. 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)). (п. 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19)

Згідно з пунктами 121, 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19: за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.

Окрім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування загального строку позовної давності до вимог позивача, ураховуючи, що предмет спору становить суму заборгованості, нараховану за період з 29.04.2021 року, то суд приходить до висновку, що строк позовної давності не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви у жовтні 2025 року такий строк був продовжений, а потім зупинений вищевказаними нормами законодавства.

Отже, доводи відповідача про пропущення строків звернення позивачем до суду не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевикладеним.

Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 100910890від 29.04.2021 року у розмірі 7 450 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 5 000 грн., заборгованості за відсотками 1 500 грн. та заборгованості за комісійними винагородами 950 грн..

Згідно із ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (33,3%) в сумі 806,65 грн., оскільки позовні вимоги задоволено частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 526, 610, 611, 625, 627,634, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 81, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю«Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746 - заборгованість за договором № 100910890від 29.04.2021 р. в розмірі 7 450 (сім тисяч чотириста п?ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» код ЄДРПОУ 42649746 судовий збір в розмірі 806 (вісімсот шість) грн. 65 коп.

У іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua