Рішення від 28 січня 2026 р. у справі №278/213/25 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 278/213/25 Провадження № 2/0274/300/26

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.26 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі – Суд), за участю секретаря судового засідання Руденченко В.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомАкціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", представниками якого є Киричук Г.М.,

доОСОБА_1

простягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі – Банк) звернулось з позовом, у якому просить стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 127 640,18 грн., посилаючись на те, що між ними укладено кредитний договір № 1001021772301 від 20.04.2018 р., за яким ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 47 500,00 грн., та кредитний договір №1001109929901 від 23.08.2018 р., за яким ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 33 700,00 грн., проте грошових зобов`язань за цими договорами ОСОБА_1 належним чином не виконувала, через що в неї виникла заборгованість.

ОСОБА_1 позов визнала частково у розмірі тіла кредитів – 81 200,00 грн. (47 500,00 грн. + 33 700,00 грн.), посилаючись на те, що умови кредитних договорів про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

У судовому засіданні 30.10.2025 р. за, зокрема, клопотанням ОСОБА_1 було оголошено перерву до 29.01.2026 р. 10:30 для надання їй можливості подати документи, необхідні для розстрочення виконання рішення, проте у судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про причини неявки не повідомила, заяви про розстрочення виконання рішення від неї не надходило.

Судом з`ясовано, що 20.04.2018 р. ОСОБА_1 підписала заяву № 1001021772301 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі – Заява-1) (а. с. 8).

Як вбачається з Заяви-1, ОСОБА_1 просила Банк надати їй споживчий кредит на наступних умовах: сума кредиту – 47 500,00 грн., у тому числі на загальні споживчі цілі – 40 000,00 грн., для оплати договору страхування – 7 200,00 грн., для сплати разової комісії – 300,00 грн., строк – 24 місяці, розмір процентної ставки – 0,01% річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості: з 20.04.2018 р. по 19.07.2018 р. – 0,0%, з 20.07.2018 р. – 3,85% у місяць (1 828,75 грн. щомісяця), спосіб надання споживчого кредиту на загальні споживчі цілі – банківський переказ.

23.08.2018 р. ОСОБА_1 підписала заяву №1001109929901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі – Заява-2) (а. с. 9).

Як вбачається з Заяви-2, ОСОБА_1 просила Банк надати їй споживчий кредит на наступних умовах: сума кредиту – 33 700,00 грн., у тому числі на загальні споживчі цілі – 25 000,00 грн., для оплати договору страхування – 5 400,00 грн., для сплати разової комісії – 300,00 грн., строк – 24 місяці, розмір процентної ставки – 0,01% річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості: з 23.08.2018 р. по 22.02.2019 р. – 0,0%, з 20.07.2018 р. – 4,70% у місяць (1 583,90 грн. щомісяця), спосіб надання споживчого кредиту на загальні споживчі цілі – банківський переказ.

Таким чином, зважаючи на статі 207, 634, 641, 644 та 1054 Цивільного кодексу України, між Банком та ОСОБА_1 було укладено договори, які містять в собі умови кредитного договору (далі – кредитний договір № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та кредитний договір № 1001109929901 від 23.08.2018 р.).

Банк на виконання умов кредитного договору № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та кредитного договору № 1001109929901 від 23.08.2018 р. надав ОСОБА_1 кредити у розмірах 47 500,00 грн., та 33 700,00 грн. відповідно, що ОСОБА_1 визнається, та підтверджується платіжними інструкціями від 20.04.2018 р. на суму 47 500,00 грн. та від 23.08.2018 р. на суму 33 700,00 грн. (зворотній бік а. с. 14, а. с. 15).

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1001021772301 від 20.04.2018 р. випливає, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала грошові зобов`язання за цим договором (зворотній бік а. с. 15 – 17).

З цього розрахунку вбачається, що Банк вважає, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1001021772301 від 20.04.2018 р. становить 69 009,27 грн. та складається з кредиту у розмірі 33 239,17 грн., процентів у розмірі 20,31 грн. та комісії у розмірі 34 749,79 грн.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1001109929901 від 23.08.2018 р. випливає, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала грошові зобов`язання за цим договором (зворотній бік а. с. 17 – 20).

З цього розрахунку вбачається, що Банк вважає, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 1001109929901 від 23.08.2018 р. становить 59 630,91 грн. та складається з кредиту у розмірі 31 100,28 грн., процентів у розмірі 19,05 грн. та комісії у розмірі 28 511,58 грн.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 позов визнала частково у розмірі тіла кредитів – 81 200,00 грн. (47 500,00 грн. + 33 700,00 грн.).

Між тим, як свідчать наведені вище розрахунки, заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредитів становить 33 239,17 грн. та 31 100,28 грн. відповідно, тобто усього у розмірі 64 339,45 грн.

При цьому ОСОБА_1 не подала доказів на спростування заборгованості за процентами – 20,31 грн. та 19,05 грн., тобто усього у розмірі 39,36 грн.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що ОСОБА_1 має заборгованість:

– за кредитним договором № 1001021772301 від 20.04.2018 р. у розмірі 33 259,48 грн., яка складається з кредиту – 33 239,17 грн., та процентів – 20,31 грн.;

– за кредитним договором № 1001109929901 від 23.08.2018 р. у розмірі 31 119,33 грн., яка складається з кредиту – 31 100,28 грн., та процентів – 19,05 грн.

Щодо заборгованості з щомісячних комісій Суд зазначає наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У рішенні від 03.10.1997 р. № 4-зп Конституційний Суд України роз`яснив порядок набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori – "наступний закон скасовує попередній".

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 року – остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. – остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої – другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції станом на 01.01.2017 р. – остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 (втратила чинність на підставі постанови Правління Національного банку України від 08.06.2017 р. № 49), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10.06.2017 р. набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України "Про захист прав споживачів", визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України "Про споживче кредитування".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України "Про споживче кредитування" безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 р. № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі – Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 .05.2007 р. № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків).

Разом з тим, Банком не подано затверджених ним тарифів, у тому числі за додаткові та супутні послуги банку, які були чинними на момент укладення між ним та ОСОБА_1 кредитного договору № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та кредитного договору № 1001109929901 від 23.08.2018 р., які б підтверджували правомірність його дій щодо встановлення у вказаних кредитних договорах комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

За таких обставин Банком не доведено, що умови кредитного договору № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та кредитного договору № 1001109929901 від 23.08.2018 р. щодо сплати щомісячної комісії не обмежують права ОСОБА_1 порівняно з правами, встановленими Законом України "Про споживче кредитування".

Частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином умови кредитного договору № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та кредитного договору № 1001109929901 від 23.08.2018 р. щодо сплати щомісячної комісії є нікчемними.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Тобто ОСОБА_1 не має заборгованості за комісією у розмірах 34 749,79 грн. та 28 511,58 грн.

Підсумовуючи наведене, Суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, Суд, приходить до висновку, що позов Банку підлягає частковому задоволенню, а саме – стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 64 378,81 грн., яка складається з заборгованості:

– за кредитним договором № 1001021772301 від 20.04.2018 р. у розмірі 33 259,48 грн., яка складається з кредиту – 33 239,17 грн., та процентів – 20,31 грн.;

– за кредитним договором № 1001109929901 від 23.08.2018 р. у розмірі 31 119,33 грн. яка складається з кредиту – 31 100,28 грн., та процентів – 19,05 грн.

В іншій частині позову, а саме – у стягненні заборгованості за комісією у розмірах 34 749,79 грн. та 28 511,58 грн. має бути відмовлено.

На підставі статі 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_1 на користь Банку у якості відшкодування судових витрат (судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно розміру задоволених позовних вимог) підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 1 221,80 грн. (а. с. 7).

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за кредитними договорами № 1001021772301 від 20.04.2018 р. та № 1001109929901 від 23.08.2018 р. у загальному розмірі 64 378,81 грн.,

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" у якості відшкодування судових витрат грошові кошти у розмірі 1 221,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Корбут