Рішення від 26 січня 2026 р. у справі №157/2222/25 — Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/2222/25

Провадження № 2-а/157/20/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

у складі головуючого – судді Ходачинського Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кисляка Я.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

У позовній заяві пояснив, що 20.10.2025 тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено постанову № R134045 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП щодо нього, згідно з якою його визнано винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію у вигляді непроходження військоволікарської комісії (ВЛК) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. Вважає, що з огляду на вимоги ст. 38 КУпАП, зазначена постанова підлягає скасуванню у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, оскільки крайній строк для проходження ним ВЛК було визначено до 05.06.2025 року. Саме пропуск цього строку покладено в основу висновку про вчинення адміністративного правопорушення. Отже, не пізніше 05.06.2025 року органом військового обліку було відомо про факт непроходження ВЛК, тобто про правопорушення (або, як мінімум, саме ця дата є моментом його виявлення). Таким чином, для цілей застосування ст. 38 КУпАП правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП було вчинене та виявлене не пізніше 05.06.2025 року. Оскаржувана постанова була винесена лише 20.10.2025, тобто після спливу спеціального строку притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ст. 210, 210-1 КУпАП.

Підтверджуючи ці обставини наявними у нього доказами, позивач просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R134045 від 20.10.2025, закрити провадження у справі та скасувати всі вимоги щодо сплати штрафу у розмірі 17000 грн, припинити вчинення будь-яких дій, пов`язаних із примусовим виконанням зазначеної постанови, включно із можливим подвоєнням суми штрафу та направленням постанови до органів Державної виконавчої служби.

Ухвалою судді від 15.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено провести у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін.

У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими, бездоказовими та такими, що не відповідають фактичним обставинам при притягненні позивача до адміністративної відповідальності. У задоволенні позову має бути відмовлено, оскільки вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП доведена матеріалами адміністративної справи.

Позивач посилається на ч. 9 ст. 38 КУпАП, проте неправильно тлумачить момент виявлення правопорушення. Факт непроходження ВЛК не є одноразовим діянням, а має триваючий характер, тому моментом виявлення правопорушення слід вважати дату складання протоколу та винесення постанови – 20.10.2025 року. Відтак, тримісячний строк не було порушено. Закриття провадження можливе лише у випадку, коли на момент розгляду справи строки, визначені ст. 38 КУпАП, сплинули. Оскільки правопорушення має триваючий характер, підстав для закриття провадження не було. Оскаржувана постанова винесена уповноваженою посадовою особою відповідно до ст. 283–284 КУпАП. Позивач був належним чином повідомлений про обов`язок пройти ВЛК, проте ухилився від його виконання, чим порушив вимоги законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно до ст. 210-1 КУпАП непроходження ВЛК у визначений строк є адміністративним правопорушенням. У зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позову.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він зазначає, що відповідач стверджує, що моментом виявлення правопорушення слід вважати дату складання протоколу та винесення постанови – 20.10.2025 року, що є грубим викривленням норм КУпАП. Така позиція відповідача дозволяла би органам влади свавільно визначати момент виявлення правопорушення на власний розсуд, відкладаючи складання протоколу на необмежений строк, що повністю нівелювало правову визначеність та гарантії захисту прав громадян. Також вважає помилковим твердження відповідача, що непроходження ВЛК не є одноразовим діянням, а має триваючий характер. Зазначив, що при встановленні факту закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, відповідно до ст. 247 цього Кодексу провадження у справі підлягає безумовному закриттю. Крім цього, він не був належним чином повідомлений про обов`язок проходження ВЛК, про час та місце розгляду справи. Таким чином, відповідач не надав жодного переконливого аргументу на спростування його позиції та не спростував факт закінчення строків притягнення до відповідальності. Просить відхилити доводи відповідача викладені у відзиві та задовольнити позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 у судове засідання не з`явилася.

Заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У судовому засіданні встановлено, що постановою ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № R134045 від 20.10.2025 (а.с. 7) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Цією постановою позивача визнано винним у тому, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не пройшов (відмовився (лась) від проходження) ВЛК (п. 2 розділу 11. ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав в/сл та поліцейських на соціальний захист», чим допустив(ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Відповідальність за ч. 1 ст. 210-1 КУпАП передбачена за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до п. 6 Розділу II. «Оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення» Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3, до протоколу долучаються докази, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Докази, які долучаються до протоколу, повинні містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства та правилам діловодства. Обов`язок щодо збирання доказів та оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладається на уповноважену особу, яка складає протокол.

Отже притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із системного аналізу норм вбачається, що оцінці підлягає як кожний окремий доказ, так і всі зібрані докази в цілому, на підставі чого суд повинен зробити обґрунтований висновок про їх належність і допустимість, достовірність та достатність фактичних даних, що встановлюються цими доказами та мають значення для справи. При цьому, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути доведені сукупністю належних і допустимих доказів.

Постанова про адміністративне правопорушення, за відсутності інших об`єктивних доказів на підтвердження факту вчинення правопорушення, не може слугувати доказом винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Обов`язок пройти медичний огляд встановлений у п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», у якому встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відтак повторне проходження ВЛК є не правом, а обов`язком, за порушення якого може наставати відповідальність.

Згідно з ч. 1,3 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Згідно з нормами ч. 6, 7 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підтвердних документів про отримання особою виклику; а також якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Судом встановлено порушення порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, а саме - у разі непроходження ВЛК (відмови від повторного медичного огляду) у встановлений законодавством строк, уповноважена особа повинна була скласти протокол про вчинення адміністративного правопорушення, а не приймати рішення про притягнення до адміністративної відповідальності у формі постанови.

Щодо строку притягнення до адміністративної відповідальності, порушенням якого позивач обґрунтовує свою позицію, то суд частково погоджується з позицією відповідача, а саме щодо неправильного визначення позивачем моменту виявлення правопорушення.

Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно з ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд зауважує, що «виявити» правопорушення означає встановити наявність усіх передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак конкретного складу правопорушення, зокрема і виявити особу. Висновок про те, що виявлено саме правопорушення уповноважена особа робить виключно шляхом оформлення та підписання протоколу про вчинене адміністративне правопорушення.

При цьому моментом «виявлення особи» може бути прибуття особи на запрошення/виклик до органу, посадові особи якого уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення, або прибуття осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення за місцем роботи або проживання особи, яка вчинила правопорушення.

Суд погоджується із твердженням відповідача про триваючий характер інкримінованого правопорушення, обрахунок якого почався з 06 червня 2025 року. Але для визначення моменту виявлення правопорушення необхідно встановити момент виявлення особи правопорушника. Оскільки матеріали страви, долучені відповідачем до відзиву на позов, не містять підтверджень щодо виявлення особи правопорушника ОСОБА_1 20.10.2025, а обов`язок доказування покладається на відповідача, то суд констатує, що відповідач не довів правомірності встановлення моменту виявлення правопорушення 20.10.2025.

Оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд вважає, що постанова ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не відповідає встановленим законом вимогам для рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема щодо критерію обґрунтованості, тобто врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). У цьому випадку, як свідчить аналіз наявних у справі доказів, орган не з`ясував усі обставини, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідач, порушивши процедуру притягнення до адміністративної відповідальності шляхом складення постанови, а не протоколу, не надав підтвердження моменту виявлення правопорушення, не довів винуватість ОСОБА_1 у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, тобто правомірності свого рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що у судовому засіданні не здобуто доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тому позов слід задовольнити, скасувати оскаржувану постанову і закрити справу за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, задовольняючи позовні вимоги, суд стягує з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на сплату судового збору.

Керуючись ст. 9, 77, 90, 139, 159, 205, 242-246, 286 КАС України, ст. 247, 280, 293 КУпАП, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову № R134045 від 20.10.2025 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складений 30.01.2026 року.

СуддяРоман ХОДАЧИНСЬКИЙ