Рішення від 21 січня 2026 р. у справі №156/1422/25 — Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/1422/25

Провадження № 2/156/55/26

Рядок статзвіту № 19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 січня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Федечко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у сел. Іваничі цивільну справу № 156/1422/25 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Литовезька сільська рада Володимирського району Волинської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явилася,

представник позивача ОСОБА_2 ,

представник Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, Ю. Лобач, - не з`явився,

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Литовезької сільської ради Володимирського району Волинської області, О. Касянчук - не з`явилася,

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи

Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Литовезька сільська рада Володимирського району Волинської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай).

В обґрунтування позову ствердила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , тобто вона є спадкоємцем першої черги за законом. Після смерті матері нею не було успадковане жодне майно у зв`язку із його відсутністю. У 1998 році після інсульту матері, вона забрала її до себе за місцем проживання в м.Луцьк через потребу у постійному догляді. Хата, яка знаходилась у АДРЕСА_1 , була нею продана у зв`язку із потребою лікування матері та належного її догляду.

У березні 2025 року з`ясувалось, після повідомлення із органу місцевого самоврядування, Литовезької сільської ради, Володимирського району, що за її мамою ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, на яке її мати не оформила речових прав, а саме на пайову частку (земельну ділянку) розмір земельної ділянки в умовних гектарах - 3,20 га вартістю 9860,00 грн., станом на 04.09.1997 року, згідно реєстру в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 5705 від 04.03.1997 р.

У квітні 2025 року вона, за наданими відповідними довідками сільською радою, як єдиний спадкоємець вказаного майна, звернулась до адвоката у потребі отримати письмову інформацію за відповідним адвокатським запитом про вище вказане майно. Поданий Адвокатський запит до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області стосувався письмової інформації щодо наявності Сертифікату на земельну частку (пай), що належав ОСОБА_4 , яка була членом КСП «Прибужжя» в с. Литовеж, Іваничівського району та отримання оригіналу чи копії вище згаданого Сертифікату.

17.04.2025 за № 29-3-0,31-1502/2-25 була отримана відповідь, в якій зазначалась повна інформація про Сертифікат серії НОМЕР_7 та реєстрацію у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № 5705 від 04.03.1997 р. Крім того зазначено, що Сертифікат на право на земельну частку видавався в одному екземплярі та на даний час такі Сертифікати не видаються у зв`язку з відсутністю бланків.

Звернувшись до приватного нотаріуса із наявними документами, які підтверджують право на спадкове майно, як єдиного спадкоємця, що залишився із числа членів сім`ї, вона отримала письмову відповідь про відмову по причині відсутності необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів.

Її матір ОСОБА_4 , фактично проживала до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) зі нею у квартирі АДРЕСА_2 та була зареєстрована за тією ж адресою із 27.08.1999 по 14.05.2003, і ніколи не згадувала про наявність неоформленого спадкового майна на земельну ділянку у с. Литовеж.

На час смерті ОСОБА_4 чинними були положення Цивільного кодексу (ЦК) Української РСР (ухвалений 18.07.1963), які регулювали, зокрема, спадкові правовідносини.

Оскільки правовстановлюючі документи на зазначену ділянку її матір`ю не були оформлені та належно зареєстровані, їй про наявність майна не було відомо. Станом на сьогодні, без відповідного рішення суду, за відсутності правовстановлюючих документів на зазначене майно, вона не може здійснити оформлення спадщини в нотаріальній конторі, тому змушена звернутись із позовом до суду.

ІІ. Позиція учасників процесу

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у ньому. Додатково зазначив, що позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки її брат помер ще раніше. Коли утворилася Литовезька територіальна громада, почався моніторинг земель та було встановлено, що земельна ділянка в умовних кадастрових гектарах, про яку ідеться у позові, згідно пайового розподілу, належить матері позивача. Позивач звернулася до нотаріуса щодо успадкування спадкового майна, однак нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальних дій. Крім того, наголосив, що мати позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_3 , разом із позивачем, на момент смерті діяв ЦК УРСР, а оскільки позивач фактично вступив в управління або володіння спадковим майно, вважає, що факт прийняття спадщини встановлений. У позивача відсутній сертифікат серії НОМЕР_6, який зареєстрований у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №5705 від 04.03.1997 року та отримати такий на даний час неможливо, у зв"язку з чим просить суд позов задоволити.

Представник відповідача Володимирської РДА Волинської області Ю. Лобач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить підтвердження у матеріалах справи, однак на адресу суду подав заяву про розгляд справи без участі відповідача за наявними матеріалами у справі.

Представник третьої особи Литовезької сільської ради, Володимирського району Волинської області О. Касянчук в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить підтвердження у матеріалах справи. На адресу суду подала клопотання про розгляд справи без її участі, щодо позову не заперечила.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 18.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі № 156/1422/25.

10.12.2025 року підготовче судове засідання відкладено у зв`язку з клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 23.12.2025 року закрито підготовче провадження в справі № 156/1422/25. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 11:00 год. 15 січня 2026 року.

15.01.2026 року судове засідання відкладено, у зв`язку з клопотанням представника позивача, на 22.01.2026 року.

Заслухавши вступне слово сторони позивача, врахувавши позицію інших учасників справи відповідно до їх заяв, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

В ході розгляду цивільної справи судом встановлено, що матір позивача ОСОБА_4 померла, ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.04.2003 року (а.с.13).

Позивач, яка змінила своє прізвище на « ОСОБА_5 », є дочкою ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 16.05.1955 року та копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 12.07.1976 (а.с. 14-15).

Згідно з копією довідки №234 від 10.04.2025 року Литовезькох сільської ради, Володимирського району Волинської області, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Проців, Бориспільського району Київської області, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє місце проживання та реєстрації було АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем є донька ОСОБА_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Заповіт від імені ОСОБА_4 Литовезькою сільською радою, не посвідчувався (а.с. 12).

Відповідно до копії довідки №1 від 10.04.2025 року ОСББ «Молоді 14», за адресою: АДРЕСА_3 , за період з 24.07.1998 - 29.04.2003 проживали та вели спільне господарство ОСОБА_1 та її матір ОСОБА_4 (а.с. 16).

Згідно з копією будинкової книги по АДРЕСА_3 позивач та її матір ОСОБА_4 зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 17-22).

Відповідно до відповіді №35/01-16 від 07.05.2025 року приватного нотаріуса Божко О.О., у зв`язку з відсутністю сертифікату на право на земельну частку (пай) відносно члена КСП «Прибужжя», с. Литовеж, Володимирський район, Волинська область, гр. ОСОБА_4 , серії НОМЕР_6, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №5705 від 04.03.1997 року відсутні підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) за відсутності документів, що посвідчують право власності спадкодавця на вказане майно. У зв`язку з чим ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та визнання права власності на земельну частку (пай) (а.с. 23).

Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 17.04.2025 року за №29-3-0.31-1502/2-25, гр. ОСОБА_6 , згідно інформації наданої відділом № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Волинській області та згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), має право на земельну частку (пай), яка перебуває в колективній власності КСП «Прибужжя», с. Литовеж, Володимирського району Волинської області на підставі сертифікату серії НОМЕР_7, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 5705 від 04.03.1997 року (а.с. 25-26).

Відповідно до відповіді ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 13.06.2025 року за №29-3-0.10-2349/2-25, в КСП «Прибужжя» Іваничівського району Волинської області, громадянка ОСОБА_4 мала право на земельну частку (пай) згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_7, виданого на підставі розпорядження Іваничівської районної державної адміністрації від 23.04.1996 року № 73, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 5705 від 04.03.1997 року. Вартість земельної частки (паю) по КСП «Прибужжя» на території колишнього Іваничівського району, з врахуванням індексації станом на 01.01.2025 року становить 55609,71 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот дев`ять грн. 71 коп.), розмір земельної частки (паю) 3,20 в умовних кадастрових гектарах (а.с. 28).

Відповідно до відповіді №54 від 08.09.2025 року приватного нотаріуса Божко О.О., спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилася, інформація про заведення спадкової справи відсутня (а.с. 32).

Відповідно до відповіді №73 від 02.12.2025 року приватного нотаріуса Божко О.О., спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилася, інформація про заведення спадкової справи відсутня (а.с. 45-46).

Згідно з копією розпорядження №47 від 11.02.2003 року про затвердження проектної документації по паюванню земель та видачі державних актів на право приватної власності на землю громадянам Литовезької сільради, ОСОБА_4 належала до списку власників земельних ділянок у розмірі частки (паю) для ведення особистого селянського господарства. Земельна частка (пай) №558 - рілля (кадастровий номер відсутній), земельна частка (пай) №1314 - кормові угіддя (кадастровий номер відсутній) (а.с. 75-82).

V. Застосоване судом законодавство та висновки суду

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу Української РСР (даної - ЦК УРСР), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України).

Так, частиною 1 статті 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення факту.

Водночас, нормою частини 2 цієї статті ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.7 ст. 81 ЦПК України).

Норми статей 293 та 294 ЦПК України, визначають зміст окремого провадження та встановлюють порядок розгляду справ даної категорії.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють правовідносини щодо встановлення фактів, які мають юридичне значення, зокрема, встановлення факту родинних відносин та визначають обсяг суб`єктивних прав і юридичних обов`язків, якими наділені сторони у цих правовідносинах.

Окрім застосування до вказаних правовідносин вищезазначених норм процесуального закону, суд зважає на роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 (далі - Постанова Пленуму ВСУ). Так, у пункті 1 Постанови Пленуму ВСУ звернуто увагу на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19) зазначено, що "справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах".

А згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до положень ст.1-2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2007 року «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Пунктом 23 цієї постанови роз`яснено про судовий захист права на спадщину у разі відмови нотаріуса в його оформленні.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності визнано непорушним.

Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Нормами ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст..325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Як зазначено в ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). В свою чергу, за змістом ч.2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (п.4,5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Нормою статті 527 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Спадкоємцями за законом є особи, які входять у першу та другу черги спадкоємців за законом (статті 529, 530 ЦК УРСР), утриманці (стаття 531 ЦК УРСР), усиновлені та усиновителі (стаття 532 ЦК УРСР).

Згідно з приписами частини 1 статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Відповідно до частин першої та другої статті 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц (провадження № 61-26750св18) зазначено: "Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року в справі № 585/2993/17 (провадження № 61-14279св20) зазначено, що "статтями 548, 549 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння з моменту відкриття спадщини; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені у цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19) висловлені правові позиції, згідно з якими «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності, абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачається виняток. У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених п. 1-5 ч.1 ст. 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що у ч.1 ст. 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01.07.2003, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, встановлений у ч.2 ст. 1277 ЦК України та в абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01.07.2003».

Отже, до спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , застосуванню підлягають норми ЦК УРСР. У ч.1 ст.555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо: спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; всі спадкоємці відмовились від спадщини; всі спадкоємці позбавлені права спадкування (ст.528 і 534 цього Кодексу); ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

У справах про спадкування щодо спадщини, яка відкрилася до 01.07.2003, належним відповідачем є спадкоємці (спадкоємець), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 681/1526/19 (провадження № 61-7328св20).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

На виконання рішення Іваничівського районного суду від 29.09.2025 у аналогічному спорі, справа №156/726/25, у задоволенні якого було відмовлено у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача (Литовезької сільської ради), позивачем відповідно до мотивувальної частини рішення суду було пред`явлено позов до Володимирської районної державної адміністрації, третя особа Литовезька сільська рада.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В ході розгляду цивільної справи, з поданих суду доказів судом встановлено, що позивач та її мати разом проживали, вели спільне господарство з 24.07.1998 по ІНФОРМАЦІЯ_2 (момент смерті реєстрації) за адресою: АДРЕСА_3 . Враховуючи факт постійного проживання та ведення спільного господарства позивача з спадкодавцем до моменту смерті, суд приходить до висновку, що позивач вступила в управління та володіння спадковим майном та про наявність достатніх підстав вважати доведеність факту прийняття спадщини позивачем після смерті матері ОСОБА_4 .

Оскільки порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено, а факт реєстрації на ім`я ОСОБА_4 сертифікату на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_6 підтверджено в судовому засіданні, таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою у порядку спадкування за заповітом після смерті матері права на земельну частку (пай), розміром 3,20 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться на території Литовезької сільської ради Володимирського району Волинської області, тому позов підлягає до задоволення.

VІ. Розподіл судових витрат

Виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, клопотання представника позивача, суд вважає, що понесені судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.2, 5, 10-13, 18, 258-259, 263 - 265, 352, 354 ЦПК України, суд-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Литовезька сільська рада Володимирського району Волинської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) - задовольнити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті її матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, право на земельну частку (пай) розміром 3,20 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на адміністративній території Литовезької сільської ради Володимирського (Іваничівського) району Волинської області, яка перебувала в колективній власності КСП «Прибужжя» та належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі сертифікату серії НОМЕР_6 зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №5705 від 04.03.1997 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація щодо сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Представник позивача ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 .

Представник Володимирської районної державної адміністрації Волинської області - Лобач Юрій, адреса: 44701, м. Володимир, вул. Небесної Сотні, 3, Володимирський район, Волинська область.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Литовезької сільської ради Володимирського району Волинської області - Олена Касянчук, адреса: 45325, с. Литовеж, вул. В. Якобчука, 11, Володимирський район, Волинська область

Повний текст рішення суду складено та підписано 02 лютого 2026 року.

Суддя М. О. Федечко