Рішення від 15 вересня 2025 р. у справі №450/5548/24 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/5548/24 Провадження № 2/450/833/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2025 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Данилів Є.О.

при секретарі Хохолик О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про (предмет позову):

визнати недійсним договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки від 22.04.2024 року, який посвідчено державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області та зареєстровано в реєстрі за № 3-660 за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар 1/ 2 житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,088 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),

стягнути судові витрати

стислий виклад позиції позивача та відповідачів:

підстава позову (позиція позивача): до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частки житлового будинку та земельної ділянки від 22.04.2024 року, який посвідчено державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області та зареєстровано в реєстрі за № 3-660, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар частку житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,088 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала наступним. ОСОБА_4 особисто, та за сприяння його сина - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_5 , вчиняються дії для унеможливлення виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі №450/2275/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, яке вступило в законну силу ще 30 жовтня 2018 року. Вказаним рішенням постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного Банку України становило 5 244 000 грн., та 8810,00 грн. судового збору за подання позовної заяви до суду. Рішення суду вступило в законну силу, однак боржником не виконане через відсутність у нього коштів. З метою унеможливлення виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі №450/2275/18 шляхом штучного обтяження ОСОБА_6 додатковими боргами, 13 грудня 2021 року ОСОБА_3 , яка перебувала з ОСОБА_4 в родинних стосунках, звернулась до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики від 10 березня 2014 року. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі №450/5370/21 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 березня 2014 року в розмірі 220 000 доларів США, в тому числі 150 000 доларів США основного боргу позики та 70 000 доларів США відсотків за користування позикою.

22 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки, за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 , та присадибну ділянку площею 0,088 га. Позивачка вважає, що такий договір є фраудаторним, і насправді був укладений з метою унеможливлення виконання судового рішення щодо стягнення коштів з ОСОБА_6 , в тому числі за рахунок реалізації його майна.

Позиція відповідача ОСОБА_2 : відповідач повідомлявся про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.

Позиція відповідача ОСОБА_3 : відповідач повідомлялася про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 березня 2025 року закрито підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 27 вересня 2018 року Пустомитівським районним судом Львівської області постановлено рішення у справі №450/2275/18, яким позов ОСОБА_1 позов до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивачки грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного Банку України становило 5 244 000 грн., також стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивачки 8810,00 судового збору за подання позовної заяви до суду. Вказане рішення вступило в законну силу 30 жовтня 2018 року.

16 вересня 2021 року приватний виконавецьвиконавчого округу Львівської області Баірова Наталія Михайлівна на підставі дубліката виконавчого листа № 450/2275/18, виданого 02.01.2019 Пустомитівським районним судом Львівської області відкрила виконавче провадження №66846541 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 200000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного Банку України становить 5244000 грн., також стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 8810,00 судового збору за подання позовної заяви до суду.

16 вересня 2021 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. накладено арешт на належне ОСОБА_7 нерухоме майно: житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2453626546060, загальна площа 91,9 кв.м., житлова площа 59,4 кв.м., одноповерховий житловий будинок позначений на плані літ. «А-1», складається з трьох житлових кімнат та кухні. Адреса: АДРЕСА_1 , земельні ділянки місця розташування: кадастровий номер 4623682400:01:002:0379, реєстраційний номер: 2382370146236, та земельну ділянку кадастровий номер 4623682400:01:002:0379, площею 0,088 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2382370146236, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 5778471,72 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2022 року у справі №450/5161/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення коштів. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 472 391,01 грн. трьох відсотків річних у зв`язку із невиконанням рішення суду, та 4723,91 гривень судового збору.

У грудні 2022 року ОСОБА_3 , яка не брала участь у справі № 450/2275/18, подала апеляційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.

15 серпня 2023 року Пустомитівським районним судом Львівської області ухвалено рішення, яким заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Квака Василя Миколайовича про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2022 року у справі №450/5161/21 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду, яке було постановлено на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.09.2018 у справі №450/2275/18 про стягнення заборгованості, за нововиявленими обставинами - задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.09.2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду - скасовано. В задоволенні позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду - відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у справі № 450/2275/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року Львівським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 серпня 2023 року у справі за заявою представника відповідача ОСОБА_6 - Квака Василя Миколайовича про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.09.2022 року у справі №450/5161/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду.

14 лютого 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №450/2275/18 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, а справу направлено до суду апеляційної інстанції. Таким чином, суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду року, якою було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення коштів.

22 квітня 2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки, який було посвідчено державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №3-660 за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар (одну другу) частку житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,088 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка). Житловий будинок позначений в плані літерою «А-1», загальна площа будинку 91,9 кв.м., житлова площа 59,4 кв.м. До будинку відносяться такі будівлі та споруди, а саме: літня кухня, гараж, сарай, вбиральня, господарська будівля, колодязь, хвіртка, ворота, огорожа. Земельна ділянка площею 0,088 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4623682400:01:002:0379.

Дар оцінено сторонами в сумі 711870,92 грн.

Дарувальник в договорі свідчив, що вказана частка житлового будинку та земельна ділянка до підписання цього договору нікому іншому не продані, не подаровані, не заставлені, в спорі та під забороною, а також податковою заставою не перебувають. Окрім цього, дарувальник свідчив, що внаслідок дарування земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Застереження, що договір укладається на погашення будь-яких зобов`язань дарувальника перед обдарованою в договорі дарування відсутні.

Під час оцінки вказаного договору дарування частки житлового будинку та земельної ділянки, укладеного 22.04.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , суд враховує, що постановою Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №450/2275/18, було скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.09.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення коштів, а справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 було направлено до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, на час укладення договору дарування як дарувальнику, так і обдарованій було відомо про наявність невиконаного судового рішення про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 значної суми коштів, які у ОСОБА_6 були відсутні, про що свідчить факт невиконання судового рішення, арешт майна боржника та виставлення його на торги в ході виконавчого провадження.

Також, сторонам було відомо про перебування на розгляді Львівського апеляційного суду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15.08.2023, прийняте за нововиявленими обставинами за результатами розгляду заяви представника ОСОБА_6 - адвоката Квака Василя Миколайовича про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.09.2022 року у справі №450/5161/21 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Отже, на підставі встановлених фактів суд приходить до висновку, що в Договорі дарування його сторони неправдиво свідчили про відсутність спорів щодо відчужуваного майна та непорушення прав третіх осіб, а правочин з відчуження боржником житлового нерухомого майна та земельної ділянки має ознаки фраудаторного правочину, тобто правочину, що вчинено боржником на шкоду кредитору.

Як вбачається з наданої позивачкою копії ухвали, 15.05.2024 Львівський апеляційний суд в порядку забезпечення позову у справі №450/2275/18 наклав арешт на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 та заборонив відчуження вказаного майна будь-яким способом.

Ухвалою від 27.05.2024 у цій же цивільній справі №450/2275/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення коштів Львівський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене 27 вересня 2018 року.

Постановою від 25.06.2024 Львівський апеляційний суд скасував рішення Пустомитівського районного суду від 15.08.2023, а справу за заявою представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Квака Василя Миколайовича про перегляд рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2022 року у справі №450/5161/21 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду - направив до суду першої інстанції.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.11.24 відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_6 - адвоката Квака Василя Миколайовича про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 02 вересня 2022 року у справі №450/5161/21 про стягнення 3% річних у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст.203 Цивільного кодексу України встановлено наступні загальні вимоги до правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із частиною 3 зазначеної норми якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі №369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020року у справі №182/2214/16-ц, визначив, для кваліфікації договору, як фраудаторного, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже лише наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Аналогічні висновки наведений у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі №754/2450/18 та від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, де вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні ЄСПЛ по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, п.40 зазначається, що «…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2004 року по справі «Войтенко проти України» (п.39) наголошено про те, що «ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (див. «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява N22774/93, параграф 66, ЄСПЛ 1999-V)

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що: «право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43)».

У справі "Півень проти України" Європейський суд з прав людини констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення п.1 ст.6 Конвенції.

Відповідно частин 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 263 ЦПК України є центральною нормою, що визначає фундаментальні вимоги до судового рішення. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законність рішення, згідно з частиною другою статті 263 ЦПК, означає, що воно ухвалене судом "відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права".

Обґрунтованим є рішення, ухваленe на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні".

Європейський суд з прав людини з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у ряді його рішень міститься вказівка на те, що вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

В п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року ЄСПЛ вказав: «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29)».

Аналогічні висновки викладені в п.42 рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява 22750/02.

Враховуючи, що, як вбачається з поданих сторонами доказів, рішення суду у справі №450/2275/18 до травня 2023 року, та станом на квітень 2024 року не було виконане, в тому числі через відсутність коштів у боржника, і сторонам договору дарування, як дарувальнику, так і обдарованій було достовірно відомо про існування спору щодо стягнення значної суми коштів з ОСОБА_6 , в якого такі були відсутні, Договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки, який було посвідчено 22.04.2024 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області та зареєстровано в реєстрі за №3-660 носить характер фарудаторного. Зокрема, такий укладено за наявності значної непогашеної заборгованості ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 , дарування майна боржником відбулось після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості; відчуження частки будинку та присадибної ділянки відбувалось на підставі безвідплатного правочину; майно було відчужене на користь пов`язаної особи: ОСОБА_3 , яка раніше була дружиною ОСОБА_5 - сина ОСОБА_6 ; після оформлення договору дарування частки будинку та присадибної ділянки у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Керуючись ст.ст. 259, 263- 265, 268, 313, 314 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1 , - задоволити.

Визнати недійсним договір дарування частки житлового будинку та земельної ділянки від 22.04.2024 року, який посвідчено державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області та зареєстровано в реєстрі за № 3-660 за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар 1/ 2 житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,088 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 гривень по 605,60 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 25.09.2025 року.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

СуддяЄ. О. Данилів