Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №456/4878/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/4878/25

Провадження № 2/456/220/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

03 лютого 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Петренко С.В. просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 17187,69 доларів США та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки покликалася на те, що 06 вересня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Безегою О.I. за реєстровим номером 916. Відповідачкою надано позивачці власноручно написану розписка щодо отримання коштів у розмірі 7315,00 доларів США. Сторони домовилися, що позичальниця зобов`язана повернути (погасити) суму грошових коштів у повному обсязі в строк до 06 березня 2024 року включно, який може бути продовжено за взаємною згодою сторін. В якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 06 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір застави транспортного засобу від 06 вересня 2023 року. Відповідно до договору застави предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки «VOLKSWAGEN», комерційний опис «PASSAT», шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип - загальний легковий, колір - чорний, державний номер НОМЕР_2 . Оскільки відповідачка ОСОБА_2 неналежним чином виконувала зобов`язання за договором позики від 06.09.2023, позивачка звернулася до позичальниці з вимогою від 25.07.2025 про усунення порушень умов договору позики від 06.09.2023, яка була залишена відповідачкою без виконання, заборгованість за договором позики від 06.09.2023 не погашена.

Відповідачка прострочила виконання зобов`язань за договором позики на 512 днів, відповідно сума заборгованості становить 512х21,37 доларів США = 10941,44 доларів США. На день подання позову загальна сума заборгованості становить 17187,69 доларів США, що в еквіваленті складає 718101,69 гривень за курсом НБУ за 1 долар США станом на 07.08.2025 41,78 грн: 6246,25 доларів США, що в еквіваленті 260968,32 грн – заборгованість за сумою позики; 10941,44 доларів США, що в еквіваленті 457133,36 грн – заборгованість за невиконання зобов`язань (штраф), а тому вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

Відповідачка не скористалася правом на подання відзиву.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 18/

На запит суду із Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь про зареєстроване місце проживання відповідачки /а.с. 19-20/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 30.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Підготовче судове засідання призначено на 24.10.2025. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 21/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.10.2025 справу розглядом відкладено на 13.11.2025. Задоволено клопотання представника позивачки та постановлено проводити вказане судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 32/.

Ухвалою суду від 13.11.2025 підготовче судове засідання відкладено на 04.12.2025 у зв`язку з неявкою відповідачки /а.с. 36/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.12.2025 закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 08.01.2026 /а.с. 38/.

Ухвалою суду від 08.01.2026 судове засідання відкладено на 26.01.2026 у зв`язку з неявкою відповідачки/а.с. 48/.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Петренко С.В. подала заяву про розгляді справи за її та позивачки відсутності, позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча була завчасно належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду. Заяви про розгляд справи за її відсутності відповідачка не подавала, тому суд відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянув справу заочно за її відсутності на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Небажання відповідачки надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема, з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачкою, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частину п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26.01.2026, є дата складення повного тексту судового рішення 03.02.2026.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка відповідачки не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити, ухваливши заочне рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06 вересня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Безегою О.I. за реєстровим номером 916 /а.с. 12/.

Відповідно до договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошову суму в розмірі 277238,50 грн (двісті сімдесят сім тисяч двісті тридцять вісім гривень 50 копійок), що в еквіваленті становить 7315,00 (сім тисяч триста п`ятнадцять доларів США 00 центів) за курсом долара США в АТ «Універсал Банк» (37,90 грн/1 долар США) на день укладання договору позики. Позичальник зобов`язується повернути кошти позикодавцю в строки та на умовах, передбачених договором позики, в зазначеному розмірі. Позика передається позикодавцем позичальнику разом із підписаним сторонами договором позики готівкою. Підписанням договору позики позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця грошових коштів у сумі 277238,50 грн (двісті сімдесят сім тисяч двісті тридцять вісім гривень 50 копійок), що в еквіваленті становить 7315,00 (сім тисяч триста п`ятнадцять доларів США 00 центів) за курсом продажу долара США в АТ «Універсал Банк» на день укладання договору позики.

Також судом встановлено, що відповідачкою надано позивачці власноручно написану розписку щодо отримання коштів у розмірі 7315,00 (сім тисяч триста п`ятнадцять доларів США 00 центів). Сторони домовилися, що позичальниця зобов`язана повернути (погасити) суму грошових коштів у повному обсязі в строк до 06 березня 2024 року включно, який може бути продовжено за взаємною згодою сторін /а.с. 9/.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 06 вересня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір застави транспортного засобу від 06 вересня 2023 року, відповідно до якого предметом застави є рухоме майно, а саме: автомобіль марки «VOLKSWAGEN», комерційний опис «PASSAT», шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип - загальний легковий універсал, колір - чорний, державний номер НОМЕР_2 /а.с. 13-14/.

Згідно з доводами позову позивачка зверталася до відповідачки з вимогою повернути вищезазначені грошові кошти, проте така залишилась без виконання /а.с. 16/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики від 06.03.2023, підтверджених розпискою від 06.03.2023.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В порядку ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Крім цього, відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Надані позивачкою докази суд визнає належними та допустимими, достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення боргу за договором позики.

Так, виходячи з вищенаведеного та наявних у справі доказів, суд вважає, що договір позики від 06.03.2023, підтверджений розпискою від 06.03.2023, як борговий документ свідчить про існування між сторонами договірних відносин, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність у позивачки оригіналу вказаного боргового документу є належним та допустимим доказом як факту отримання відповідачкою ОСОБА_2 від позивачки ОСОБА_1 грошових коштів та її волевиявлення повернути борг, так і невиконання відповідачкою даних боргових зобов`язань.

З детального аналізу змісту договору позики від 06.03.2023 та розписки про отримання позики від 06.03.2023 вбачається, що при їх складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме: зазначено дату їх складання, прізвища, ім`я, по батькові сторін, суму позики, строки повернення, відповідальність за порушення умов та підписи позичальниці.

Зокрема, пунктом 9 договору позики від 06.09.2023 передбачено, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (та/або її частину) у встановлений строк або у випадку будь-яких порушень графіку повернення суми позики більш ніж на 5 робочих днів, позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу, також штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від суми щомісячного платежу за кожен день прострочення, починаючи з першого дня, та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору.

Відповідно штраф нараховується в розмірі 21,37 доларів США за кожен день прострочення виконання зобов`язань за договором позики. Відповідачка прострочила виконання зобов`язань за договором позики на 512 днів (на день подачі позову), відповідно сума становить 512х21,37 доларів США = 10941,44 доларів США.

Судом встановлено, що на день подання позову загальна сума заборгованості становить 17187,69 доларів США: 6246,25 доларів США – заборгованість за сумою позики; 10941,44 доларів США – заборгованість за невиконання зобов`язань (штраф).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63 цс 13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд керується ст. 545 ЦК України, якою передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Наведена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 154/3443/18.

При цьому, визначаючи заборгованість зі сплати основного боргу, що підлягає стягненню в іноземній валюті (доларах США), суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), в яком зазначено, що відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

А тому, враховуючи, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики не суперечить чинному законодавству, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року в справах №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

На підставі вищенаведеного, врахувавши те, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт отримання відповідачкою позики від позивачки в сумі, еквівалентній 7315,00 доларів США, відповідачка пропустила строк виконання зобов`язання, оскільки в позикодавця ОСОБА_1 наявний борговий договір та документ-розписка про отримання позичальницею ОСОБА_2 грошових коштів, що свідчить про існування невиконаного зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачки ОСОБА_3 слід задовольнити та стягнути з відповідачки на користь позивачки ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики та заборгованість за невиконання зобов`язань (штраф) у загальному розмірі 17187,69 доларів США.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються та не спростовуються судом, оскільки на висновки суду про наявність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 7181,01 грн, підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Доказів понесення позивачкою інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, окрім як сплати судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , виданий 11.07.2025, РНОКПП НОМЕР_5 ) 17187,69 доларів США (сімнадцять тисяч сто вісімдесят сім доларів США 69 центів) боргу за договором позики від 06.03.2023 та сплачений судовий збір у сумі 7181,01 грн (сім тисяч сто вісімдесят одну грн 01 коп.)

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачкою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачкою до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 03 лютого 2026 року.

Суддя Л.В.Гула