Рішення від 29 січня 2026 р. у справі №953/4597/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/4597/25

н/п 2/953/1261/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Демченко С.В.,

секретар судового засідання – Кошова О.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики у загальному розмірі 3 324,58 доларів США, з яких: сума заборгованості за договором позики становить 3 000 доларів США, пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ – 194,86 доларів США, 3% річних – 32,30 доларів США, проценти за користування кредитом на рівні облікової ставки НБУ – 97,42 доларів США, судові витрати просив покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 вересня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого він надав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 15 жовтня 2021 року. Однак, у визначений строк відповідач борг не повернув, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 червня 2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільної справи № 953/4597/25, провадження № 2/953/2298/25, який здійснено відповідно до розпорядження керівника апарату Київського районного суду м. Харкова Яхновського В. № 01-06/434 від 18 грудня 2025 року у зв`язку з розглядом Вищою радою правосуддя 16 грудня 2025 року заяви про звільнення судді ОСОБА_3 з посади судді Київського районного суду м. Харкова, відповідно до п.2.3.44 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, цивільну справу 18 грудня 2025 року передано в провадження судді Київського районного суду м. Харкова Демченко С.В.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків 10 днів з дня вручення копії ухвали. У встановлений законом строк 05 січня 2026 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав до канцелярії суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, розгляд справи просив проводити за його відсутності.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судових засідань був повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явились, у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Відповідно до ухвали суду від 11 червня 2025 року враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Суд встановив, що 16 вересня 2021 року ОСОБА_2 отримав під розписку від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3 000 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 15 жовтня 2021 року.

У визначений сторонами строк відповідач позичені ним грошові кошти позивачу не повернув.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 23 лютого 2022 року загальний розмір заборгованості за договором позики становить 3 324,58 доларів США, з яких: сума основного боргу (позики) – 3 000 доларів США, пеня – 194,86 доларів США, 3% річних – 32,30 доларів США, відсотки розраховані на рівні облікової ставки НБУ – 97,42 доларів США.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

У статті 202 ЦК України міститься визначення правочину - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Зі змісту ч. 2 ст. 1047 ЦК України слідує, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13З зроблено правовий висновок, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи його укладення, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Суд, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. (Постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі № 6-24ц12).

На підтвердження зобов`язань відповідача позивач надав для приєднання до матеріалів справи оригінал розписки від 16 вересня 2021 року, зі змісту якої слідує, що сторонами в письмовій формі зафіксовані істотні умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти, дата отримання та строк повернення коштів.

Факт знаходження оригіналу розписки у позивача підтверджує наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З наданої позивачем боргової розписки слідує, що договір позики був укладеній у іноземній валюті – долари США.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові по справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року.

Положеннями ч. 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року у справі №6-1188цс16, визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що долучена до матеріалів справи розписка від 16 вересня 2021 року підтверджує факт укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та відповідно виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати коштів у розмірі 3 000 доларів США за умови повернення коштів до 15 жовтня 2021 року. Сторони належним чином узгодили відповідний розмір грошових коштів – 3 000 доларів США та визначили умови повернення коштів до 15 жовтня 2021 року.

Враховуючи, що відповідач грошові кошти не повернув, тому суд вважає доведеними та обґрунтованими позові вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 суми основного боргу (позики) у розмірі 3 000 доларів США.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, розрахованої у розмірі подвійної ставки НБУ на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України за період з 16 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 194,86 доларів США; 3% річних, розрахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 32,30 доларів США, відсотки за користування позикою, розраховані на рівні облікової ставки НБУ (ч. 1 ст. 1048 ЦК України) у розмірі 97,42 доларів США.

Суд, перевіряючи наданий позивачем розрахунок процентів за користування позикою (ч. 1 ст. 1048 ЦК України), 3% річних (ч. 2 ст. 625 ЦК України), пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (ч. 3 ст. 549 ЦК України), зазначає таке.

Щодо позовних вимоги про стягнення з відповідача суми нарахованих 3% річних в розмірі 32,30 доларів США, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Суд встановив, що станом на 15 жовтня 2021 року (день виконання обов`язку) відповідач позичені кошти в сумі 3 000 доларів США не повернув позивачу та продовжує ними безпідставно користуватися до теперішнього часу, доказів протилежного суду відповідачем не надано.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання зі сплати коштів, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд приймає наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, оскільки доказів неправильного його нарахування відповідачем не подано, та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача три відсотки річних у розмірі 32,30 доларів США.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків на ріні облікової ставки НБУ за час прострочення у розмірі 97,42 доларів США, суд зазначає таке.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що облікова ставка Національного банку України є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого Національний банк України встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління Національного банку України та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту України, гривню, буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Тому вимога позивача про стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ за весь час прострочення, у розмірі 97,42 доларів США задоволенню не підлягає.

Окрім того, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, проценти за користування кредитними коштами, після спливу строку кредитування, а саме – після 15 жовтня 2021 року позивач нарахував безпідставно.

Щодо стягнення пені суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розміру нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором позики, розрахованої у розмірі подвійної ставки НБУ на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України за період з 16 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року становить 194,86 доларів США

Разом з тим, нарахування позивачем пені за період з 16 жовтня 2021 року по 23 лютого 2022 року, виражене в іноземній валюті, суперечить положенням ЦК України, оскільки нарахування штрафних санкцій в іноземній валюті не допускається. Пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Будь-яких належних розрахунків пені у гривні матеріали справи не містять, що перешкоджає суду самостійно здійснити розрахунок пені за вказаний період у національній валюті України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої в іноземній валюті.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні, оціненими кожен доказ окремо, а також у сукупності та взаємозв`язку, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального права, з дотриманням вимог процесуального права, суд дійшов висновку про те, що майнові права позивача підлягають захисту в судовому порядку, позов підлягає частковому задоволенню, а порушене право відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у загальному розмірі 3 032,3 доларів США, з яких: сума основного боргу (позика) – 3 000 доларів США, 3% річних у розмірі 32,30 доларів США.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених позовних вимог у розмірі 1 258,77 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 78, 80, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 16 вересня 2021 року у розмірі 3032 (три тисячі тридцять два) долари США 30 (тридцять) центів, з яких: сума основного боргу (позика) – 3 000 доларів США, 3% річних у розмірі 32,30 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 258 (одна тисяча двісті п`ятдесят вісім) гривень 77 (сімдесят сім) копійок.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений та підписаний без проголошення 30 січня 2026 року.

Суддя С.В. Демченко