Окрема думка від 02 лютого 2026 р. у справі №990/179/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

03 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 990/179/25

адміністративне провадження № П/990/179/25

суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Желєзного І. В., Уханенка С. А. у справі № 990/179/25 (провадження № К/990/179/25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, про визнання протиправним та скасування рішення від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25,

Короткий виклад історії справи

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Авдіївського міського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».

Позиція інших учасників справи

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 ВРП зазначила, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийняте з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано ВРП. Рішення прийняте обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; безсторонньо; добросовісно; розсудливо.

ВРП вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У зв`язку з викладеним ВРП просить відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову в повному обсязі.

Установлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин

Указом Президента України від 28 липня 2010 року № 788/2010 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Авдіївського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

24 січня 2012 року ВККС України рішенням № 1/вп-12 відсторонила ОСОБА_1 від посади судді Авдіївського міського суду Донецької області у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

20 жовтня 2017 року ВККС України рішенням № 106/зп-17 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 .

Рішенням ВККС України від 11 червня 2018 року № 140/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Згідно із зазначеним рішенням ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді - «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження членів ВККС України припинено. Повноважний склад Комісії сформовано 01 червня 2023 року.

З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом № 1402-VIII, на підставі рішення ВККС України від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії стосовно: осіб, п`ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями ВККС України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі у зв`язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.

На підставі викладеного процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно судді ОСОБА_1 продовжено з етапу дослідження досьє та проведення співбесіди.

02 липня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД, затверджений 30 червня 2024 року, про невідповідність судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

ВККС України встановила, що інформація, яку містять відновлені матеріали кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 , ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року, постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2023 року, вказує на невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.

ВККС України вказала, що суддя ОСОБА_1 обізнана зі встановленими вимогами до стандартів етичної поведінки, які покладають на неї обов`язки судді, а

також з вимогами Закону № 1700-VII, тому не могла не знати, що їх недотримання матиме негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.

Комісія негативно оцінила пояснення судді ОСОБА_1 щодо неможливості укладення договору оренди житла у зв`язку з упередженим ставленням громадян до внутрішньо переміщених осіб, оскільки цей факт нічим не підтверджено.

ВККС України виснувала, що досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею ОСОБА_1 дають ВККСУ підстави оцінити відповідність судді досліджуваним критеріям професійної етики та доброчесності у 0 балів.

За результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 отримала 319,875 бала, що становить менш ніж 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

ВККС України дійшла висновку про невідповідність судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 займаній посаді.

03 вересня 2024 року Комісія прийняла рішення № 136/ко-24 «Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді», яким: визначила, що суддя Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 319,875 бала; визнала суддю Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді; внесла подання до ВРП про звільнення судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 з посади.

10 жовтня 2024 року до ВРП за вх. № 11930/0/8-24 надійшло подання Комісії з рекомендацією від 03 вересня 2024 року № 136/ко-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Авдіївського міського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

ВРП рішенням від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Авдіївського міського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України» звільнила ОСОБА_1 з посади судді Авдіївського міського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Уважаючи протиправним указане рішення ВРП, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Основні мотиви, викладені в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 02 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ВККС України, про визнання протиправним та скасування рішення - відмовив повністю.

На обґрунтування прийнятого рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вказав, що відсутні підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що в межах розгляду подання Комісії з рекомендацією про звільнення судді з посади, ВРП не може обмежитися формальним погодженням із висновками ВККС України, оскільки вказана норма статті 57 Закону № 1798-VIII зобов`язує відповідача у своєму рішенні навести посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду указав, що предмет судового контролю у цій категорії справ не є повторним кваліфікаційним оцінюванням судді та не передбачає підміни дискреційних повноважень ВККС України щодо оцінки за критеріями компетентності, професійної етики й доброчесності. Така підміна, ураховуючи те, що позивачка не оскаржувала відповідне рішення Комісії, була б несумісною з конституційно визначеною моделлю розподілу повноважень органів суддівського врядування.

Верховний Суд погодився з висновками ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 у зв`язку з ненабранням вироком законної сили хоч і вважається невинуватою у вчиненні злочину, однак відомості, що містяться в матеріалах кримінальної справи, набули суспільного резонансу та шкодять авторитету правосуддя, оскільки проявами доброчесності судді є його незалежність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання ним етичних норм, у тому числі бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.

Верховний Суд звернув увагу, що немає підстав вважати, що надані ВККС України окремі матеріали щодо кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 було використано ВРП у спосіб, не передбачений законом, оскільки ці матеріали оцінювалися ВРП в аспекті минулої поведінки судді ОСОБА_1 на підставі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, відповідно до яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики. При цьому ВРП не робила висновку про обґрунтованість будь-яких кримінальних обвинувачень, висунутих ОСОБА_1 , у зв`язку із чим питання наявності або відсутності вини у вчиненні інкримінованого їй злочину не охоплюється предметом доказування в цій справі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновками ВРП про те, що пояснення судді ОСОБА_1 вочевидь не відповідають вимогам щодо обов`язоку судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов`язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов`язком зазначити у декларації відомості, про доходи, наявне майно та зобов`язання фінансового характеру, зокрема, про видатки за користування майном інших осіб, а дії судді, зокрема безпідставне незазначення такої інформації, вказують про халатне ставлення до правил декларування. Отже, суддя ОСОБА_1 не доклала належних зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаною про свої майнові інтереси.

Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підсумував, що висновок ВРП щодо порушення позивачкою норм Кодексу суддівської етики та правил декларування є достатньо вмотивованим, обґрунтованим і відповідає критеріям, визначеним пунктом 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII.

Підстави і мотиви для висловлення окремої

Щодо можливості надання оцінки оскаржуваному рішенню ВРП, ураховуючи не оскарження позивачкою рішення ВККС України

При розгляді цієї справи Верховний Суд здійснює перевірку спірного рішення в межах виключних підстав, передбачених частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII. При цьому зміст пункту 3 цієї норми вимагає ефективної (не формальної) оцінки достатності та правової релевантності мотивів ВРП, що узгоджується зі стандартами статті 6 Конвенції щодо належного мотивування та ефективного судового контролю.

ВРП в оскаржуваному рішенні ідентифікувала саме визначену законом підставу для звільнення судді, не обмежившись формальним погодженням із висновками ВККС України, а здійснила власну оцінку подання в межах її компетенції, оскільки закон прямо зобов`язує ВРП мотивувати рішення про звільнення відповідними посиланнями і мотивами.

Отже, оцінюючи доводи ОСОБА_1 , суд перевіряє не «правильність балів» чи «переконливість висновків Комісії як таку», а те, чи спірне рішення ВРП містить належну правову підставу та мотиви у розумінні пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII. Саме в цих межах допустимими є висновки суду, зокрема, про невмотивованість оскаржуваного рішення.

Щодо вмотивованості оскаржуваного рішення ВРП у контексті посилання на «суспільний резонанс» як самостійної та достатньої підстави для висновку про порушення суддею етичних норм чи вимог доброчесності

ВРП в оскарженому рішенні вказала, що суддя ОСОБА_1 у зв`язку з ненабранням вироком законної сили хоч і вважається невинуватою у вчиненні злочину, однак відомості, що містяться в матеріалах кримінальної справи, набули суспільного резонансу та шкодять авторитету правосуддя, оскільки проявами доброчесності судді є його незалежність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання ним етичних норм, у тому числі бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті. ВРП, зокрема, послалась на статтю 14 Кодексу суддівської етики та вказала, що недотримання вказаних вимог може призвести до втрати довіри до суду іншими учасниками судового процесу.

На наше переконання, встановлені ВРП обставини та їх оцінка, не виключають висновку про можливе порушення позивачкою вимог статті 14 Кодексу суддівської етики у разі доведеності того, що під час перебування справи № 1/259/44/2014 у її провадженні суддя допустила позапроцесуальні взаємовідносини (позапроцесуальне спілкування) саме з учасником судового процесу у цій справі або його представником.

Разом із цим, у контексті посилання на те, що відомості, що містяться в матеріалах кримінальної справи, набули суспільного резонансу та шкодять авторитету правосуддя, вважаємо за необхідне зазначити таке.

Поняття «суспільний резонанс» не є юридичним фактом і саме по собі не підтверджує неправомірності дій чи бездіяльності судді та, відповідно, не доводить невідповідності судді вимогам професійної етики та/або доброчесності. Таке формулювання може відображати суспільну реакцію на певні події, однак не замінює встановлення конкретних обставин, їх правової кваліфікації та належного доказування і не може бути самостійною підставою для висновку про невідповідність судді вимогам професійної етики та/або доброчесності.

Таким чином, посилання на «суспільний резонанс» не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про порушення суддею етичних норм чи вимог доброчесності. Воно може розглядатися лише як похідний аргумент у межах оцінки вже встановлених фактичних обставин та їх впливу на авторитет правосуддя, за умови належного доказування і мотивування.

Отже, орган який посилається на «суспільний резонанс» як на одну з підстав рішення з потенційно несприятливими наслідками для кар`єри судді, має встановити конкретні дії та/або бездіяльність судді, надати їм мотивовану оцінку та співвіднести із визначеними критеріями етики та/або доброчесності. Крім того, за наявності посилання на «суспільний резонанс» доцільним є наведення обставин, які підтверджують його існування (у чому він полягав і як проявився).

Водночас, на наше переконання, із мотивувальної частини оскаржуваного рішення ВРП не вбачається належного розкриття цих аспектів: не конкретизовано, у чому саме полягав «суспільний резонанс», якими матеріалами підтверджується його наявність і яким чином наведені обставини співвідносяться з висновком про вплив на авторитет правосуддя та порушення етичних норм.

Щодо посилання ВРП в оскарженому рішенні на халатне ставлення до правил декларування та невжиття належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаною про свої майнові інтереси (у тому числі щодо одержання подарунка)

Як установила ВККС України:

- у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014- 2018 роки ОСОБА_1 зазначала місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дата набуття такого права - 15 липня 2014 року;

- декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік ОСОБА_1 зазначила місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дату набуття такого права не зазначено

- у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020- 2023 роки ОСОБА_1 зазначала місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 . Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дата набуття такого права - 01 липня 2011 року.

ОСОБА_1 пояснила, що влітку 2014 року вимушена була залишити місто Донецьк через окупацію та переїхати з родиною до міста Києва, про що повідомила Генеральну прокуратуру України, органи поліції та суд. Крім того, суддя ОСОБА_1 наголошувала, що власники квартир, у яких вона проживала й проживає в місті Києві, - різні люди, які не є її родичами чи близькими особами, проте жодного разу вона не укладала з ними будь-яких письмових договорів щодо користування їхнім майном. Зазначене, на думку ОСОБА_1 , обумовлене тим, що з 2014 року мало місце упереджене ставлення власників майна до осіб, які мали реєстрацію в місті Донецьку та місті Луганську, тому знайти житло було складно. Наразі власники квартир здебільшого відмовляються укладати офіційний договір оренди житла з унормованими правами й обов`язками сторін такого договору. Таким чином, не укладаючи жодних письмових договорів користування майном, не маючи прав і обов`язків орендаря, у своїх деклараціях вона й зазначала чесно про те, що мало місце інше тимчасове користування майном за усною домовленістю з власником у зв`язку з цим нею не зазначалися і видатки на утримання майна.

ВККС України зазначила, що суддя ОСОБА_1 обізнана зі встановленими вимогами до стандартів етичної поведінки, які покладають на неї обов`язки судді, а також з вимогами Закону № 1700-VII, тому не могла не знати, що їх недотримання матиме негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.

ВРП в оскарженому рішенні від 20 березня 2025 року вказала:

«у межах оцінки відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності ВККСУ надала оцінку, зокрема, відомостям, наведеним у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У контексті наведених обставин Вища рада правосуддя зауважує, що поведінка судді повинна бути прикладом неухильного додержання вимог закону та узгоджуватися, зокрема, з такими принципами - чесність, у тому числі у способі життя, та добропорядність.

ВККСУ дійшла висновку, що пояснення судді щодо неможливості укладення договору оренди житла у зв`язку з упередженим ставленням громадян до внутрішньопереміщених осіб дають підстави для висновку про недостатнє сприйняття суддею ОСОБА_1 фундаментальних засад доброчесності суддів.

ВККСУ негативно сприйняла такі пояснення судді, оскільки вони нічим не підтверджені.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначено, зокрема, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Кодекс суддівської етики встановлює для суддів обов`язок докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, їх поведінка була бездоганною (стаття 3).

Відповідно до статті 18 Кодексу суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї.

За змістом роз`яснень, наведених у Коментарі до Кодексу, доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема і матеріальної (майнової) сфери. Обов`язок судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов`язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов`язком зазначити у декларації відомості, про доходи, наявне майно та зобов`язання фінансового характеру, зокрема, про видатки за користування майном інших осіб».

Надалі ВРП в оскарженому рішенні зазначила, що пояснення судді вочевидь не відповідають цим вимогам, а дії судді, зокрема безпідставне незазначення такої інформації, вказують про халатне ставлення до правил декларування. З огляду на наведене, суддя ОСОБА_1 не доклала належних зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути обізнаною про свої майнові інтереси.

Крім того, ВРП указала, що оцінивши в сукупності наведені в рішенні ВККС України факти та обставини, матеріали суддівського досьє, копію відеозапису співбесіди із суддею, ВРП дійшла висновку, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС України в порядку, встановленому Законом № 1402-VIII та в межах своїх дискреційних повноважень ухвалила вмотивоване рішення, яке містить обґрунтовані висновки щодо невідповідності судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 займаній посаді.

Таким чином, зі змісту оскарженого рішення вбачається, що позивачці ставиться в провину халатне ставлення до правил декларування, зокрема щодо отримання подарунка (безоплатне користування житловим приміщенням).

У контексті порушення правил декларування вважаєми за необхідне зазначити, що порушення правил декларування включає несвоєчасне подання, неподання або подання завідомо недостовірних відомостей у декларації. При цьому, залежно від типу порушення, передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність.

Так, відповідно до статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі - КУпАП України) подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (стаття 172-5 КУпАП України).

Наслідки умисного внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування також передбачені статтею 366-2 КК України.

Відповідно до пункту 7-1 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб`єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК).

Згідно з пунктом 5-4 частини першої статті 12 Закону № 1700-VII НАЗК має право отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 51-1 Закону № 1700-VII НАЗК проводить щодо декларацій, поданих суб`єктами декларування, такі види контролю:

1) щодо своєчасності подання;

2) щодо правильності та повноти заповнення;

3) логічний та арифметичний контроль.

На підставі статті 7 Закону № 1700-VII у разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, уповноважені особи Національного агентства складають протокол про таке правопорушення, який направляється до суду в порядку, визначеному Національним агентством.

У разі виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, вчиненого суддею, суддею Конституційного Суду України, протокол про таке правопорушення складає Голова Національного агентства або його заступник та направляє його до суду у визначеному законом порядку, а також інформує про це відповідно ВРП або Голову Конституційного Суду України.

Таким чином, саме до повноважень НАЗК в таких випадках (виявлення ознак адміністративного правопорушення) належить контроль та перевірка декларацій суб`єктів декларування, зокрема, щодо правильності та повноти заповнення. НАЗК при цьому має право отримувати від осіб письмові пояснення щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави. У разі ж виявлення ознак адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, вчиненого суддею, Голова НАЗК або його заступник складає протокол про таке правопорушення та направляє його до суду у визначеному законом порядку, оскільки за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків передбачена відповідальність, зокрема на підставі статей 172-5 та 172-6 КУпАП України.

Ураховуючи наведене, звертаємо увагу на межі, в яких органи суддівського врядування можуть використовувати антикорупційні дефініції. Так, Закон № 1700-VII визначає «подарунок» як грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що надаються/одержуються безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової, а стаття 23 Закону № 1700-VII встановлює обмеження щодо одержання подарунків.

Отже, на нашу думку, у випадку, що є предметом дослідження, кваліфікація поведінки особи (одержання подарунка в контексті безоплатного користування житловим приміщенням), як адміністративного правопорушення та висновок про її вину у публічно-деліктному значенні належать до сфери юрисдикційної процедури, визначеної законом, зокрема, через складання уповноваженим суб`єктом протоколу та подальший судовий розгляд.

З огляду на викладене, вважаємо, що орган, який здійснює кваліфікаційне оцінювання та ухвалює рішення з наслідком звільнення, не може підміняти компетентний механізм притягнення до адміністративної відповідальності і не вправі констатувати наявність складу/вини в адміністративному правопорушенні або висловлюватися у спосіб, що за змістом є рівнозначним такій констатації, оскільки це виходить за межі повноважень і суперечить принципу законності та компетенції, закріпленому статтею 19 Конституції України.

Повертаючись до обставин цієї справи, звертаємо увагу, що матеріали справи не містять відомостей щодо складання Головою НАЗК або його заступником стосовно ОСОБА_1 протоколу про порушення нею правильності та повноти заповнення декларації, зокрема, за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків. При цьому, в матеріалах справи також відсутні докази витребовування НАЗК у позивачки письмових пояснень щодо достовірності відомостей, зазначених у її деклараціях щодо проживання судді в квартирах у місті Києві на праві тимчасового користування за усною домовленістю, без письмових договорів і без зазначення видатків на утримання, через призму обмежень щодо подарунків тощо.

Отже, на наше переконання, висновки ВРП, в яких їх зміст зводиться до твердження про порушення позивачкою встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків, як про вчинене правопорушення, фактично підміняють собою встановлення складу/вини у процедурі, що законом віднесена до компетенції НАЗК (складання протоколу) та суду (розгляд справи про адміністративне правопорушення).

При цьому наведений висновок не означає, що орган суддівського врядування у межах кваліфікаційного оцінювання позбавлений можливості оцінювати поведінку судді за критеріями доброчесності та професійної етики або використовувати антикорупційні дефініції як оціночний інструмент. Разом із цим, така оцінка не може трансформуватися у констатації, які за своїм змістом тотожні встановленню деліктної вини поза межами юрисдикційної процедури.

Отже, вважаємо, що оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення правил декларування в виді отримання подарунку в контексті безоплатного користування житлом, контроль за якими належить до НАЗК, ВРП саме в цьому випадку, коли дії, які ставляться в провину судді містять склад адміністративного правопорушення, не може підміняти відповідний орган та ставити позивачці в провину халатне ставлення до правил декларування в виді одержання подарунка, відповідальність за що передбачена КУпАП.

З огляду на викладене, на нашу думку, оскаржуване рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 у вказаній частині не є достатньо обґрунтованим. Позаяк, в оскаржуваному рішенні відсутні й посилання ВРП на порушення позивачкою конкретних норм Закону № 1700-VII щодо правил декларування, а також звернення ВРП до НАЗК про встановлення відповідних порушень.

Щодо обґрунтованості та пропорційності оскаржуваного рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25

Як убачається з оскаржуваного рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, воно обґрунтовано сукупністю підстав, а саме: відомостями, що містяться в матеріалах кримінальної справи, у контексті дотримання стандартів безсторонності суду та етичних норм поведінки судді; висновками ВРП щодо неналежного ставлення ОСОБА_1 до виконання правил декларування, у тому числі у частині відображення відомостей про отримання подарунка.

Оскільки підставою для прийняття оспорюваного рішення слугувала саме сукупність мотивів/обставин, а не ізольоване встановлення кожної з них, недостатня обґрунтованість частини мотивів впливає на вмотивованість рішення в цілому та не дає підстав вважати, що застосований наслідок належно випливає з повного й переконливого мотивування. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність усунення зазначеного недоліку у встановленому порядку.

Ураховуючи наведене, вважаємо, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду мав задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , скасувати рішення ВРП від 20 березня 2025 року № 590/0/15-25 та зобов`язати відповідача повторно переглянути подання ВККС України з рекомендацією від 03 вересня 2024 року № 136/ко-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Авдіївського міського суду Донецької області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».

Судді І. В. Желєзний

С. А. Уханенко